04 квітня 2019 року м. Дніпросправа № 182/7476/18 (2-а/0182/4/2019)
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.03.2019 (головуючий суддя Рунчева О.В., повний текст судового рішення складений 05 березня 2019 року)
у справі за позовом ОСОБА_1 до лейтенанта поліції БПП у м. Кременчук УПП Полтавської області Кушнір Івана Леонідовича про визнання постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ № 618899 від 24.09.2018 року незаконною та її скасування,-
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до лейтенанта поліції БПП у м. Кременчук УПП Полтавської області Кушнір Івана Леонідовича про визнання постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ № 618899 від 24.09.2018 року незаконною та її скасування.
Позов обґрунтовано тим, що 24 вересня 2018 року відносно позивача було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 618899 від 24 вересня 2018 року в якій вказано, що він у м. Кременчук по вул. Миколаївська, 2 керуючи транспортним засобом ГАЗ 32213 НОМЕР_1 не виконав вимогу дорожнього знаку 5.16 напрямки руху по смугах, при перевірці документів не пред'явив поліс обов'язкового страхування цивільно-правових відносин власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.4. а ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 126 ч. 1 КУпАП. Вважає, що своїми діями відповідач порушив його права, гарантовані ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, вказану постанову він вважає незаконною та такою, що винесена всупереч норм КУпАП, на підставі наступного.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.03.2019 в задоволенні позову відмовлено.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що на місці справи, водій, скориставшись правами, передбаченими ст. 268 КУпАП надав письмові пояснення в яких не заперечував, що не надав на вимогу працівника поліції поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. На клопотання водія, щодо відкладення розгляду справи, було роз'яснено, що справа про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП розглядається за місцем вчинення адміністративного правопорушення, відкладення розгляду справи за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП на іншу дату за вимогами КУпАП не передбачено. Таким чином, було прийнято до уваги усі усні та письмові пояснення водія, з'ясовано фактичні обставини справи, дотримано порядок розгляду справи та прийнято правомірне рішення про накладення на водія адміністративного стягнення відповідно до ст. 36 КУпАП за ч. 1 ст. 126 КУпАП. При цьому позивач не заперечує той факт, що він в зазначеному у постанові місці, час та дату керував транспортним засобом з порушенням вимог дорожнього знаку 5.16 ПДР України, був зупинений працівниками поліції, які повідомили про причину зупинки, а саме порушення вимог дорожнього знаку 5.16 ПДР України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що відповідачем не доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому зупинка поліцейським була безпідставною, а відповідно і безпідставною вимога щодо пред'явлення страхового полісу.
На адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 вересня 2018 року інспектором роти № 2 батальйону патрульної поліції в. м. Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції в Полтавській області, лейтенантом поліції Кушніром Іваном Леонідовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 618899, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1ст. 126 КУпАПта до останнього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосувати норми Конституції України, Закону України "Про Національну поліцію", Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», норми Правил дорожнього руху України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини.
Так, відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (яким є відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, такі нормативні акти як Закон України "Про Національну поліцію", Правила дорожнього руху України, Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлюють чіткий порядок дій суб'єкта владних повноважень, який стосується даних правовідносин.
Зокрема, пункт 2 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" встановлює, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у випадку якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Для з'ясування питання чи достатньо було у поліцейського підстав вважати, що особа вчинила правопорушення слід проаналізувати докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАВ № 618899 від 24.09.2018, ОСОБА_1, 24 вересня 2018 року о 13-00, у м. Кременчук по вул. Миколаївська, 2 керуючи автомобілем НОМЕР_1 не виконав вимогу дорожнього знаку 5.16 напрямки руху по смугах при перевірці документів водій не пред'явив поліс обов'язкового страхування цивільно правових відносин власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.4. а ПДР - керування транспортним засобом особою, яка не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, ліцензію картки на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно правових відносин власників наземних транспортних засобів (а.с. 5).
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій повинен пред'явити страховий поліс у випадках передбачених законодавством.
Пунктом 2.1 (ґ) Правил дорожнього руху передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 2.4 ПДР України встановлено, що на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1.
Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки, зокрема, поліс (договір) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, аргументи позивача щодо неправомірності притягнення його до адміністративної відповідальності фактично зводяться до того, що за змістом ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод. За позицією позивача, оскільки у спірному випадку інспектором патрульної поліції не складався протокол щодо порушень правил дорожнього руху та не оформлялися матеріали дорожньо-транспортної пригоди, то у останнього були відсутні правові підстави для перевірки наявності у позивача полісу обов'язкового страхування, і як наслідок, були відсутні підстави для висновку про наявність у діях позивача складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП. Також позивач посилався, що при складанні постанови було порушено ст.ст. 251, 252, 268, 278, 279 КУпАП.
Відповідно до вимог статті 53 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV, встановлено, що посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Отже позивач, зобов'язаний був пред'явити страховий поліс на вимогу інспектора патрульної поліції не залежно від того, чи вважав позивач зупинку транспортного засобу правомірною чи ні.
При цьому позивач не спростовує обставину порушення п. 5.16 «напрямок руху по смугам» Інформаційно-довідкових знаків Правил дорожнього руху у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2013 р. № 111.
Оскільки спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який регулює правовідносини у сфері страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, передбачені перевірки Національною поліцією, то поліцейський (відповідач) діяв у відповідності до норм законодавства України.
Підставою для зупинки транспортного засобу позивача стало порушення позивачем напрямку руху по смугах, що було помічена працівником патрульної служби. Існування вказаних обставин зумовило виникнення у інспектора права на реалізацію повноважень вимагати у позивача пред'явлення документів, які водій зобов'язаний мати при собі відповідно до ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про дорожній рух».
Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 18.04.2018 справа №682/2232/16-а.
При цьому, матеріали справи не підтверджують порушення при складанні постанови статей 251, 252, 268, 278, 279 КУпАП.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції рішенням суду права, свободи та інтереси позивача захищені, а права та інтереси відповідача не порушені.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
В силу ч. 3 ст. 272 КАС України справи, визначені статтею 286 КАС не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
З огляду на характер спірних правовідносин, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.03.2019 - залишити без задоволення.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.03.2019 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено 04.04.2019.
Головуючий суддя Ю.В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя А.В. Суховаров