Справа № 2340/3532/18 Суддя (судді) першої інстанції: П.Г. Паламар
04 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Земляної Г.В., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,
ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у якому просив визнати протиправними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення № 0059911303 від 13.12.2017 р. про збільшення суми грошового зобов'язання із сплати військового збору на 456 грн. 41 коп.;
- податкове повідомлення-рішення № 0059921303 від 13.12.2017 р. про збільшення суми грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 433 843 грн.;
- податкове повідомлення-рішення № 0059901303 від 13.12.2017 р. про збільшення суми грошового зобов'язання із сплати податку на доходи фізичних осіб на 5 986 грн. 95 коп.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно нарахованого єдиного внеску № 0059871303 від 13.12.2017 р., яким застосовано штрафні санкції у розмірі 3 264 грн. 57 коп.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0059881303 від 13.12.2017 р., якою позивача зобов'язано сплатити 19 000 грн. 49 коп.
На обґрунтування своїх вимог позивач вказував на хибність висновків Головного управління ДФС у Черкаській області про заниження податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та військового збору.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про задоволення позову.
Зокрема, скаржник зазначає, що суд не звернув уваги на те, що ним подавались уточнюючі декларації з орендної плати за земельну ділянку та не надано належної оцінки тому, що визначення бази нарахування єдиного внеску було правом, а не обов'язком платника.
Позивач також стверджує, що ним були надані усі необхідні документи на підтвердження правомірності формування податкового кредиту.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наполягає на законності та обгрунтованості судового рішення, посилаючись на дані акту перевірки.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 15.11.2017 р. по 20.11.2017 р. посадовцями Головного управління ДФС у Черкаській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2016 р.
Результати перевірки оформлено актом № 486/23-00-13-0214/НОМЕР_5 від 27.11.2017р.
Згідно цьому акту позивачем порушено вимоги ст.ст. 177, 198, 192, 198, 201, п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України Податкового кодексу України (надалі за текстом - «ПК України»), ст.ст. 7, 8, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. № 2464-VI (надалі за текстом - «Закон № 2464-VI») наслідок чого: занижено податок на додану вартість на 347 074 грн.; податок на доходи фізичних осіб на 4 381 грн. 56 коп.; занижено військовий збір на 365 грн. 13 коп.; занижено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на 19 000 грн. 49 коп.
Такий висновок контролюючого органу вмотивовано наступним.
ФОП ОСОБА_2, перебуваючи на загальній системі оподаткування, здійснювала роздрібну торгівлю продуктами харчування, алкогольними напоями та тютюновими виробами.
У 2016 р. позивач включив до складу витрат 24 342 грн. сплачених в якості орендної плати за землю згідно договору, який був розірваний рішенням Смілянської міської ради № 15-86 від 30.03.2016 р., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на 4 381 грн. 56 коп. та військового збору на 365 грн. 13 коп.
Згідно наданим до перевірки документам у 2014 р. ФОП ОСОБА_2 придбав товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 8 899 400 грн., а собівартість реалізованих товарів склала 7 361 958 грн.
Тобто, станом на 01.01.2015 р. залишки товарно матеріальних цінностей повинні складати 7 182 310 грн. (5644868 +8899400-7361958).
Водночас, до перевірки надано інвентаризаційний опис № СВ 00007 станом на 31.12.2014 р., в якому зазначено, що залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2015 р. складають 6 784 859 грн.
Також, станом на 01.01.2015 р. залишки товарно-матеріальних цінностей складали 6 784 859 грн. (з урахуванням використання не в господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей у 2014 році).
Згідно наданих до перевірки первинних документів, у 2015 р. позивачем було придбано товарно-матеріальних цінностей на суму 11 920 000 грн., а собівартість реалізованих товарно- матеріальних цінностей склала 10 348 731 грн.
Отже, залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2016 р. повинні складати 8356128 грн. (6784859+11920000-10348731).
В той же час, згідно інвентаризаційного опису № СВ №00011 станом на станом на 01.01.2016 року залишки товарно-матеріальних цінностей фактично складають 7 068 757 грн.
Із наведеного відповідач дійшов висновку про те, що у 2014 р. ФОП ОСОБА_2 використав не в господарській діяльності товарно-матеріальні цінності на суму 397 451 грн., а у 2015 р. - на суму 1 287 371 грн., що у свою чергу призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 336 964 грн.
Крім того, у березні 2016 р. позивач включив до складу податкового кредиту 9 184 грн. за податковими накладними, зареєстрованими з порушенням терміну їх реєстрації, а у податковій декларації за січень 2015 р. не відобразив розрахунки коригування, виписані ТОВ «Алан», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 на загальну суму 926 грн.
Також, позивачем невірно визначено суму визначено суму доходу, на який нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
На підставі висновків, викладених в акті перевірки, Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято:
- податкове повідомлення-рішення № 0059911303 від 13.12.2017 р. про збільшення суми грошового зобов'язання із сплати військового збору на 456 грн. 41 коп., у тому числі 365 грн. 13 коп. за основним платежем та 91 грн. 28 коп. за штрафними санкціями;
- податкове повідомлення-рішення № 0059921303 від 13.12.2017 р. про збільшення суми грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 433 843 грн., у тому числі 3457 074 грн. за основним платежем та 86 769 грн. за штрафними санкціями;
- податкове повідомлення-рішення № 0059901303 від 13.12.2017 р. про збільшення суми грошового зобов'язання із сплати податку на доходи фізичних осіб на 5 986 грн. 95 коп., у тому числі 4 381 грн. за основним платежем та 1 605 грн. 39 коп. за штрафними санкціями;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно нарахованого єдиного внеску № 0059871303 від 13.12.2017 р., яким застосовано штрафні санкції у розмірі 3 264 грн. 57 коп.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0059881303 від 13.12.2017 р., якою позивача зобов'язано сплатити 19 000 грн. 49 коп.
Підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України установлено, що платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (тут та надалі норми наведені у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
В силу вимог підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування визначено статтею 177 ПК України.
Так, згідно пунктів 177.2, 177.3 названої статті ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
До 31.12.2014 р. підпунктом 177.4 статті 177 ПК України визначалось, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, віднесено документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 названої статті ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилом установленим підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
01 січня 2015 р. набули чинності зміни, внесені до ПК України Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 р. № 71-VIII, якими пункт 177.4 статті 177 ПК України викладено у новій редакції.
За цією редакцією до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Із наведеного випливає, що до переліку витрат можуть бути віднесені витрати які підтверджуються документально та безпосередньо пов'язані з отриманням доходів.
За змістом п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
І матеріалів справи вбачається, що у користуванні ФОП ОСОБА_2 перебувала земельна ділянка площею 0,3555 га під торговельно-господарчим комплексом по АДРЕСА_1, у зв'язку з чим позивачем подано податкову декларацію за 2016 р. із самостійно визначеними розмірами плати за землю.
Рішенням Смілянської міської ради № 15-86/VII від 30.03.2016 р. зазначену земельну ділянку передано в оренду ОСОБА_6 та розірвано договір оренди землі з позивачем.
За таких обставин, 28.08.2016 р. ФОП ОСОБА_2 подав уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 р.
Таким чином, у період з 01.01.2016 р. по 01.04.2016 р. позивач використовував земельну ділянку у власній господарській діяльності, з огляду на те, що на ній розміщено торговельно-господарчий комплекс, та правомірно відніс сплачені суми земельного податку до складу витрат.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що у відповідача були відсутні підстави для прийняття податкових-повідомлень-рішень № 0059911303 від 13.12.2017 р., № 0059901303 від 13.12.2017 р. про збільшення суми грошових зобов'язань із сплати військового збору та податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто, ознакою, за якою сплачені у складі вартості товарів суми податку на додану вартість можуть бути включені до податкового кредиту, є використання цих товарів у межах господарської діяльності платника податку.
У даній правовій ситуації, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що придбані у 2014-2015 роках товарно-матеріальні цінності на загальну суму 1 684 822 грн. були використані ним у господарській діяльності.
Так само, позивачем не спростовано висновки контролюючого органу про те, що у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2015 р. не відображено розрахунки коригування, виписані ТОВ «Алан», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 на загальну суму 926 грн. та що ним невірно визначено суму доходу, на який нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 192.1 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно пункту 192.3 названої статті ПК України результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
За змістом пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI на платника єдиного внеску покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI, у редакції що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Таким чином, колегія суддів вважає, що Головне управління ДФС у Черкаській області дійшло вірного висновку про заниження позивачем податку на додану вартість та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України установлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Пункт 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI визначає недоїмку, як суму єдиного внеску, своєчасно не нараховану та/або не сплачену у строки, встановлені цим Законом, обчислену органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказ Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28 березня 2016 року № 393) та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 р. за № 508/26953 (надалі за текстом - «Інструкція»).
Згідно пункту 2 розділу VI Інструкції, тут та надалі у редакції що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів.
За змістом наведених правових норм контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, обчислити суму єдиного внеску та направити вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків беззаперечно свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів.
Відповідно до пункту 3 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Отже, у відповідача були наявні праві підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Помилковим є твердження скаржника про те, що в силу положень пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI обов'язок щодо нарахування єдиного внеску у фізичних осіб- підприємців виник лише з 01.01.2017 р.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI передбачалось, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 р. № 1774-VIII були внесені зміни у названу статтю Закону № 2464-VI.
За змістом цих змін у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Тобто, ані до 01.01.2017 р., ані після цієї дати фізичні особи-підприємці не звільнялись від нарахування та сплати єдиного внеску.
Наведені зміни стосуються виключно ситуації за якої платник не отримав дохід (прибуток).
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що визначивши суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість, відповідач включив до її складу і 9 184 грн. за податковими накладними, зареєстрованими з порушенням терміну їх реєстрації.
На переконання судової колегії несвоєчасна реєстрація податкових накладних продавцем не позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.
Відповідно дот пункту 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Оскільки податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, і це знайшло відображення в акті перевірки, податкове повідомлення-рішення № 0059921303 від 13.12.2017 р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 9 184 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 2 296 грн. підлягає скасуванню.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року скасувати ухвалити нове судове рішення.
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області №0059911303 та №0059901303 від 13.12.2017 року.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області №0059921303 від 13.12.2017 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на суму 11 480 грн., у тому числі 9 184 грн. за основним платежем та 2 296 грн. за штрафними санкціями.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова складена в повному обсязі 09 квітня 2019 р.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя В.П.Мельничук
суддя Г.В.Земляна