Головуючий І інстанції: Н.В. Савицька
11 квітня 2019 р. Справа № 1840/2894/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Бершова Г.Є.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 1840/2894/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області
про визнання податкового повідомлення-рішення протиправним,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - відповідач, Управління), в якому просить суд визнати протиправним податкове повідомлення-рішення №903/13-08 від 24.05.2018.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що чинним законодавством не передбачено з пенсійних виплат сплачувати податок на нерухомість. Звертає увагу суду на те, що внесення змін до ст. 266 Податкового кодексу України щодо зобов'язання власників об'єктів нежитлової нерухомості сплачувати податок на нежитлову нерухомість є порушенням ст. 22 Конституції України, а тому вважає податкове повідомлення-рішення протиправним і таким, що винесене відповідачем безпідставно.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, платником єдиного податку, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 15-22).
На підставі пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України Головним управлінням ДФС у Сумській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 24.05.2018 № 903/13-08, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості у розмірі 555,50 грн (а.с. 7).
23.06.2018 позивач подав скаргу на вказане податкове повідомлення-рішення (а.с.9), у задоволенні якої йому було відмовлено (а.с.10-11).
Позивач не погодився із податковим повідомленням-рішенням та звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з правомірності оскаржуваного рішення та відсутності підстав для його скасування.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.
Так, статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
За приписами ст. 16.1.4 Податкового кодексу України до обов'язків платників податків входить сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Статтею 8 Податкового кодексу України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать: податок на майно та єдиний податок.
Статтею 15 Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Статтею 265 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).
Зі змісту наведених законодавчих норм, колегія суддів зазначає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачують фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Згідно з п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує два відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
База оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податків зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв.метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та жиитлового будинку/будинків, у тому числі їхчасток), - на 180 кв.метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожен базовий податковий (звітний) період (рік).
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності позивача знаходиться три квартири за адресами: АДРЕСА_1, загальною площею 49,15 кв.м; АДРЕСА_2, загальною площею 62,36 кв.м., яка знаходиться у спільній сумісній власності 4-х осіб; АДРЕСА_3, загальною площею 82,8 кв.м., яка придана позивачем 21.03.2017.
Відповідно до внесення змін до рішення Сумської міської ради від 29.06.2016 №921-МР "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в м. Суми" від 25.01.2017 №1728-МР затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та розроблено відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ.
Так, згідно з пп.4.2 п.4 Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 02.12.2010 №2755-VІ, встановлено пільги зі сплати податку з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості наступним категоріям фізичних осіб:
- малозабезпеченим та багатодітним сім'ям;
- інвалідам 1 групи;
- отримувачам житлових субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;
- батьки та сім'ї військовослужбовців, загиблих при проходженні військової служби;
- учасники АТО та члени їх сімей (на період перебування в зоні АТО), які перебувають на обліку в управлінні соціального захисту населення Сумської міської ради.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звільнення пенсіонерів, які отримують пенсію за віком, від сплати податку з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, вищезазначеним Положенням не передбачено.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що внесені зміни до ст. 266 Податкового кодексу України не визнані неконституційними, а тому є чинними.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 Податкового Кодексу України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки податком є законним, а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2018 по справі № 1840/2894/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Г.Є. Бершов
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов