ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
11 квітня 2019 року м. Київ№ 640/2697/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДніпровської районної в місті Києві Державної адміністрації
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дніпровської районної в місті Києві Державної адміністрації, у якому просила суд:
- визнати протиправними дії відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації по відмові у реєстрації місця проживання громадянці ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1;
- скасувати рішення відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про відмову в реєстрації місця проживання громадянці ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2;
- зобов'язати відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації зареєструвати місце проживання громадянки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, шляхом внесення відомостей до паспортного документу громадянки ОСОБА_1 про її місце проживання за вказаною адресою та внесення цих даних до Єдиного державного демографічного реєстру.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.
В судове засідання 04 квітня 2019 року учасники справи явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, клопотань про розгляд справи за відсутності уповноважених представників чи відкладення розгляду не надходило.
Враховуючи дану обставину, суд дійшов висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи №640/2697/19, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 11 липня 2018 року на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 130442812, отримала у власність квартиру АДРЕСА_2
Таким чином, позивач вважає, що правовою підставою для фактичного проживання є Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, який позивач отримала після реєстрації своїх прав на нерухоме майно, та відповідно до якого власниця квартири отримала право володіння, користування та розпорядження своїм майном, а саме квартирою номер АДРЕСА_2
Також, позивач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Район-Сервіс» договір відносин власника житлового приміщення та управителя, згідно якого позивачу нараховується плата за житлово-комунальні послуги.
Позивач звернувся 31 січня 2019 року з заявою про реєстрацію місця проживання до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, а саме: зареєструвати своє місце проживання за вищевказаною адресою.
Однак, за результатами розгляду звернення позивача, відповідачем відмовлено, вказавши у своїй відмові на те, що подано неповний пакет документів (відсутня поштова адреса багатоквартирного будинку).
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
У відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Абзацом 2 пункту 2 частини 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у цьому Кодексі термін публічно - правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Крім того, частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено справи у публічно - правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Між тим, суд звертає увагу, що законодавцем також врегульоване й питання, коли у спорах між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень не поширюється юрисдикція адміністративного суду.
Зокрема, частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_1 оскаржує дії відповідача щодо відмови у реєстрації місця проживання, посилаючись при цьому на те, що відповідач протиправно відмовив у реєстрації місця проживання на підставі витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, як власниці квартири, обґрунтовуючи його тим, що у будинку відсутня поштова адреса.
Відповідач у своєму відзиві на позов, окрім відсутності поштової адреси вказав ще й на ту обставину, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 листопада 2017 року у справі №755/12692/17 та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року накладено арешт на незавершене та завершене самовільне будівництво за адресою: АДРЕСА_5
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно частини 1 статті 321 вказаного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Таким чином, вирішення питання про постановлення особи на реєстраційний облік залежить, зокрема, від вирішення питання про право власності або користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Спірні правовідносини в даному випадку стосуються права власності на квартиру, а саме наявності поштової адреси квартири АДРЕСА_3, тобто, предметом спірних правовідносин є майнові права позивача на вказану квартиру, а вимоги до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації є похідними від них.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами є приватно - правовими, а позовні вимоги про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання вчинити дії, є похідними від вимог у приватно - правовому спорі.
Таким чином, спір у справі виник між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень поза межами публічно-правових правовідносин, а отже віднесений до юрисдикції місцевого загального суду.
Аналогічна правова позиція викладена й у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017 та від 20 червня 2018 року у справі № 808/6982/15.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких підстав та з урахуванням того, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є приватно - правовими та виникли виключно з договірних та зобов'язальних відносин, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що остання має право звернутися з вказаним позовом, відповідно до вимог частини 1 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України, до відповідного місцевого загального суду.
Також, частиною 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Керуючись частиною 3 статті 19, пунктом 1 частини 1, частиною 2 статті 238, статтями 239, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Провадження в адміністративній справі №640/2697/19 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії закрити.
2. Роз'яснити позивачеві її право на звернення з вказаними позовними вимогами до відповідного місцевого загального суду.
3. Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
4. Повернути ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1) через відповідний орган Державної казначейської служби України судовий збір в сумі 1536,00 грн., сплачений квитанцією №0.0.1266676825.1 від 14 лютого 2019 року.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко