Головуючий І інстанції: Бадюков Ю.В.
11 квітня 2019 р. Справа № 520/10649/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2018, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.12.18 по справі № 520/10649/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні основного розміру пенсії ОСОБА_1 під час проведення її перерахунку з 90 процентів до 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а також у не проведенні нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2016 з урахуванням проведених платежів однією сумою;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з невиплатою перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2018 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні основного розміру пенсії ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) під час проведення її перерахунку з 90 процентів до 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, адреса: Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року у розмірі 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, адреса: Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) здійснити перерахунок пенсії та виплату перерахованої пенсії ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) з 01 січня 2018 року у розмірі 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення з урахуванням проведених платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області надало до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України. З 01 лютого 2003 року звільнений зі служби у відставку за п. 65 "А" (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає 36 років.
ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років у розмірі 90 % грошового забезпечення, що підтверджено висновком про призначення пенсії за пенсійною справою 27031.
З 01.01.2016 р. позивачу проведено перерахунок пенсії на підставі довідки Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області та згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб" № 103 від 21.02.2018 у розмірі 70 % грошового забезпечення, що підтверджується листом від 18.04.2018 №10389-14/20 (а.с.15).
Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.04.2018 №10389-14/20 ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії та сплачено її різницю, а лише за період з 01.01.2018 по 30.04.2018. Більш того, основний розмір пенсії зменшено з 90 до 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
08 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою, в якій просив повідомити про підстави зменшення основного розміру його пенсії з 90% до 70% відповідних сум грошового забезпечення; провести перерахунок та проводити виплату пенсії в розмірі 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а також виплатити різницю раніше недоплаченої пенсії з 01 січня 2016 року; провести нарахування і виплату компенсації втрати грошових доходів відповідно до законодавства України з 01 січня 2016 року.
У відповіді на вказану заяву від 29.05.2018 № 3391/А-14 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило, що відповідно до статті 13 Закону зі змінами, внесеними Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набув чинності 01.05.2014, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Відповідачем також не було проведено нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з невиплатою перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.
Не погоджуючись із таким розрахунком пенсії та розміром її виплати, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.
Оскільки рішення суду в частині задоволення позовних вимог жодною із сторін не оскаржується, на підставі положень ч. 1 ст. 308 КАС України не підлягає апеляційному перегляду.
Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що обов'язок виплатити перераховану пенсію за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 виникає у головного управління лише 01.01.2019 року, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, оскільки такий перерахунок проведено на виконання постанови КМУ від 21.02.2018 № 103, що кореспондується з приписами ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ в частині наданого Уряду права встановлювати такі умови перерахунку пенсії.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з невиплатою перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
24.02.2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 № 103 (далі - Постанова № 103).
Зазначеною Постановою було внесено зміни, зокрема і до пункту 1 Порядку № 45, який викладено у новій редакції: «Пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон), у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України».
Пунктом 1 Постанови № 103 Кабінетом Міністрів України вирішено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Постановою № 103 було чітко визначено та регламентовано порядок та особливості здійснення перерахунку пенсії особам відповідно до статті 63 Закону № 2262, які мають право на пенсію відповідно до цього Закону.
Отже, з урахуванням змін в грошовому забезпеченні, передбачених Постановою №103, у позивача виникло право на перерахунок пенсії з 01.01.2016.
Сума перерахованих пенсій для виплати за період 01.01.2016 по 31.12.2017 обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 01.01.2018 та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку:
з 01.01.2019 по 31.12.2019 - щомісяця, окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017;
з 01.01.2020 - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 та до забезпечення повної виплати розрахованої суми.
Таким чином, абзацом 1 пункту 3 Постанови № 103 Кабінетом Міністрів України фактично більш чітко врегульовано питання перерахунку пенсій особам, звільнених з військової служби, у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Слід зауважити, що Постанова №103 не позбавляє позивача права на перерахунок пенсії з 01 січня 2016 року, у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та права на виплату перерахованої пенсії з 01 січня 2018 року, а лише визначає особливий порядок виплати заборгованості, що виникла з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року (включно) у зв'язку із таким перерахунком.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд в ухвалі від 02 травня 2018 року у справі № 818/1076/18., зазначивши, що Постанова № 103 не змінює регулювання правовідносин з приводу перерахунку пенсій колишнім працівникам міліції на підставі Закону № 2262- XII та Постанови № 938, а лише визначає порядок виплати перерахованих пенсій.
Таким чином, вказана Постанова, що визначає порядок виплати перерахованих пенсій, станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції була чинною.
За змістом частини 1 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року № 794-VII акти Кабінету Міністрів України (постанови і розпорядження) є обов'язковими для виконання.
Крім того, оскільки Кабінет Міністрів України у Постанові № 103 не відмовився від взятого Державою зобов'язання перерахунку та виплати пенсії відповідним категоріям осіб, не позбавив їх права на отримання перерахованого відповідного розміру пенсії, а лише змінив порядок виплати заборгованості, що виникла у зв'язку із таким перерахунком, відстрочивши та розстрочивши її з 2019 року, то колегія суддів вважає, що порядок виплати пенсії, встановлений цією постановою Уряду, цілком відповідає вимогам чинного законодавства та положенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на таке.
Оскільки Кабінет Міністрів України у Постанові № 103 не скасовував (навпаки, підтвердив соціально-економічні права відповідної категорії осіб на перерахунок пенсії), а виключно змінив механізм реалізації цих прав (встановив особливий порядок виплати заборгованості перерахованої пенсії), то вказане рішення Уряду підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо доводів заявника апеляційної скарги про те, що визначений постановою № 103 порядок перерахунку пенсій суперечить Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", ст. 22 Конституції України, а також погіршує становище позивача в частині строків виплати пенсії, колегія суддів зазначає таке.
Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах "Аррас та інші проти Італії", "Сухобоков проти Росії").
У рішенні Європейського суду з прав людини за заявою "Великоди Валентини Ніканорівни проти України" №43331/12 від 03 червня 2014 року щодо частин скарг заявниці стосовно невиконання рішення суду від 19 січня 2010 року щодо нарахування та виплати заявниці пенсії у розмірі, встановленому статями 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" після внесення у 2011 році змін до законодавства, Європейський суд з прав людини констатував, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни. Відповідно, обов'язок Уряду забезпечити виконання рішення закінчився щонайпізніше 01 листопада 2011 року, коли змінене законодавство було застосовано до пенсії заявниці. Протягом зазначеного періоду заявниця отримувала пенсію згідно з рішенням суду від 19 січня 2010 року, і таким чином для скарги немає підстав.
Цим же рішенням Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 р. N 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".
У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004 (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Цим Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 року визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 4 розділу VІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23 грудня 2010 року № 2857-VІ з наступними змінами.
У іншому рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України дійшов висновку, що …однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
Також, в цьому Рішенні вказано, що …суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2.1 рішення від 26.12.2011 N 20-рп/2011).
Таким чином, безпідставними є посилання позивача на погіршення умов його пенсійного забезпечення, оскільки відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на зменшення його розміру пенсії у порівнянні з попереднім розміром.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2016 з урахуванням проведених платежів однією сумою, є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.
Колегія суддів також вважає правильним рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з невиплатою перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159 (далі - Порядок), № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 195, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу вищезазначених норм права, встановлено, що компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у п. 3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.
Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що вказана у постанові від 11 липня 2018 року по справі за № 487/6923/16-а.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2018 по справі № 520/10649/18 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко