Справа №2-365 2008 рік
"3" жовтня 2008 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Іваненко Ю.Г.
при секретарях - Гой О.В., Семенович А.В.,
Арнаутові Я.Б.
з участю позивача - ОСОБА_2
представника позивача - ОСОБА_3
представника відповідача - Снісаренко Л.Ю.
представника третьої особи - Угнівенко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2
до Свято-Успенської Києво-Печерської лаври
/чоловічий монастир/ Української православної церкви, треті особи: Друга Київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції м. Києва про встановлення факту проживання однією сім"єю, визнання заповіту недійсним та визнання права власності, за зустрічною позовною заявою Свято-Успенської Києво-Печерської лаври /чоловічий монастир/ Української православної церкви до ОСОБА_2,
ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення,
встановив:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача та третьої особи про визнання права власності на спадщину.
Свою вимоги мотивує тим, що в жовтні 1998 року позивачка познайомилася з ОСОБА_10, монахом Києво-Печерської Лаври ОСОБА_10, з яким після смерті свого чоловіка з червня 2004 року почала проживати однією сім"єю в будинку АДРЕСА_1, разом вести домашнє господарство, без реєстрації та укладання шлюбу.
Після перенесених ОСОБА_10 двох інсультів у серпні та жовтня 2005 року, останній опинився в тяжкому стані та позивачка знаходилася біля нього, піклувалася про нього.
В жовтні 2005 року ОСОБА_10 передав позивачці ключі від будинку АДРЕСА_1 та сказав, що цей будинок буде власністю позивачки, тому потрібно в ньому закінчити ремонт. Під час ремонтних робіт ОСОБА_10 тимчасово мешкав в келії монастиря Києво-Печерської Лаври, які позивачка почала з грудня 2005 року та не закінчила. Робити ремонт позивачці допомагали її рідні, друзі, знайомі та гр.. ОСОБА_9, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ін. Для виконання складних робіт наймалися окремо робітники.
22 червня 2006 року ОСОБА_10 приїхав до спірного будинку та заявив, що йому залишилося мало жити, показав позивачці заповіт, де було зазначено, що після його смерті позивачці буде належати будинок АДРЕСА_1. Заповіт, показаний ОСОБА_10 крім позивачки, бачив також ОСОБА_9
Документи на будинок та заповіт на ім"я позивачки зберігалися в келії у ОСОБА_10, однак після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 документи та заповіт зникли.
15.12.2006 року позивачка звернулася до Другої держнотконтори із заявою про прийняття спадщини померлого ОСОБА_10 за заповітом, та відповідно із нотаріальної контори їй було направлено два повідомлення про надання заповіту, довідки із останнього місця проживання та правовстановлюючі документи на майно померлого.
В зв"язку з тим, що Друга держнотконтора відмовила позивачки у видачі свідоцтва про право на спадщину, яке на її думку, вона фактично вступила, позивачка звернулася до суду з позовом про визнання права власності на прийняту нею спадщину, відкриту після смерті її чоловіка ОСОБА_10
24.07.2007 року, Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права власності і виселення, в яком посилається на те, що Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви набула права власності на будинок АДРЕСА_1, однак не може реалізувати своє право на користування майном, оскільки в зазначеному будинку проживають без будь-яких підстав громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_9
Ухвалою суду від 16 серпня 2007 року цивільні справи за позовом ОСОБА_2 до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічого монастиря) Української православної церкви, треті особи: Друга київська державна нотаріальна контора, ГУЮ м. Києва про визнання права власності на спадщину та справу за позовною заявою Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви до ОСОБА_2, ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення, об'єднано в одне провадження.
Під час розгляду справи позивачкою неодноразово було уточнено позовні вимоги, відповідно до яких позивачка просила суд встановити факт проживання однією сім"єю з червня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача із померлим ОСОБА_10, без реєстрації шлюбу, визнати заповіт від 9
березня 1994 року складений ОСОБА_10 за реєстром №3-747, посвідченого Констянтинівською державною нотаріальною конторою, Донецької області та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 червня 2007 року, зареєстрованого за №10-3686, виданого відповідачу Другою Київською державною нотаріальною конторою - недійсними та визнати за позивачем право власності на спадщину, жилий будинок АДРЕСА_1, відкритої після смерті ОСОБА_10.
В судовому засіданні позивачка та представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов в повному обсязі, заперечували проти задоволення позовної заяви Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічий монастир) Української Православної Церкви.
Представник відповідача Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічий монастир) Української Православної Церкви - Снісаренко Л.Ю. позовні вимоги позивачки не визнала, просила суд відмовити в задоволенні позову, повністю підтримала позовну заяву Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічий монастир) Української Православної Церкви та просила суд задовольнити в повному обсязі.
Представник третьої особи ГУЮ в м. Києві - Угнівенко А.О. заперечувала проти задоволення позовної заяви, зустрічну позовну заяву підтримала.
Відповідач ОСОБА_9 в судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, що дає підстави розглянути справу у його відсутність.
Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, а позовну заяву Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічий монастир) Української Православної Церкви, слід задовольнити, виходячи з наступного.
В даному судовому засіданні, встановлено, що ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3.
5 серпня 2006 року за заявою ОСОБА_14 Другою Київською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа №709/2006 щодо майна ОСОБА_10
22.11.2006 року до Другої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом за вхідним №3510, посвідченим 09.03.1994 року Костянтинівською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-747, звернулася Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви.
26.12.2007 року до нотаріальної контори поштою за вхідним №4221 надійшла заява ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом.
04.01.2007 року до нотаріальної контори надійшла заява від ОСОБА_13 - сина померлого про прийняття спадщини.
Так, згідно витягу із Спадкового реєстру (заповіти, спадкові договори) №6045559 від 05.08.2006 року ОСОБА_10, залишив лише два заповіти: 09.03.1994 року за реєстровим №3-747 посвідчений Костянтинівською державною нотаріальною конторою, згідно якого все своє майно ОСОБА_10 заповідав Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі (чоловічий монастир) Української Православної Церкви та 26.10.1999 року за реєстровим №4-6422, посвідчений Другою Київською державною нотаріальною конторою, згідно
якого автомобілі: КІА Besta, 1998 року випуску та ГАЗ 31029, 1996 року випуску заповідав ОСОБА_16
12.04.2007 року Другою Київською державною нотаріальною конторою було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом №10-3686 на будинок АДРЕСА_1.
Так, позивачка в своїй позовній заяві просить суд визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12.06.2007 р. №10-3686, виданого Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі Другою Київською нотаріальною конторою, посилаючись на те, що відповідно до витягу із Спадкового реєстру, ОСОБА_10 складено три заповіти: заповіт від 09.03.1994 р. №3-747, відповідно до якого все майно заповідане Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі (чоловічому монастирю) УПЦ; заповіт від 26.11.2006 р. № 4-6422, відповідно до якого автомобілі КІА Besta 1998 p. випуску та ГАЗ 31029 1996 р. випуску заповідані ОСОБА_16; заповіт від 23.04.2002 р. № 1660.
Відповідно до ч. 3 ст. 1254 ЦК, кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіт, який заповідач склав перед ним.
Однак, судом не приймаються дані твердження позивачки та спростовуються матеріалами справи, виходячи з наступного.
Відповідно до Спадкового реєстру заповіт від 23.04.2002 р. №1660 був залишений ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1, тоді як попередні два заповіти залишені ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2. Отже, заповіт від 23.04.2002 р. № 1660 належить іншій особі і не стосується предмету позову.
Посилання позивача на ч. 3 ст. 1254 ЦК України не дає підстави визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12.06.2007 р. № 10-3686, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1254 ЦК, заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю, або у тій частині якій він йому суперечить.
Отже, слід стверджувати, що заповіт від 26.11.2006 р. № 4-6422, відповідно до якого автомобілі КІА Besta 1998 p. випуску та ГАЗ 31029 1996 р. випуску заповідані ОСОБА_16, не скасовує попередній заповіт, а тільки виключає ці два автомобілі із всього майна, заповіданого Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі (чоловічому монастирю) УПЦ відповідно до заповіту від 09.03.1994 р. № 3-747. Ці автомобілі на момент відкриття спадщини були відчужені, тому спадкоємець ОСОБА_16 (архімандрит ОСОБА_16, який є ченцем Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври), не звертався з заявою про прийняття спадщини.
Також, позивачка просить суд, встановити факт проживання однією сім'єю з червня 2004 р. по ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача з померлим ОСОБА_10, без реєстрації шлюбу, мотивуючи це тим, що позивачка сплачувала комунальні послуги та інші платежі, на які, за твердженням позивачки, ОСОБА_10 грошей не надавав, та проводила поточний ремонт в будинку.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи та показами свідків, ОСОБА_10 був ченцем Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.
Відповідно до п.1 р.9 Статуту Української Православної Церкви, ченець дає обіт цноти, який означає безшлюбність і утримання від статевих відносин.
ОСОБА_10, як ненець зобов"язаний був проживати постійно і проживав у монастирі, оскільки всі монастирі, відповідно до Статуту (п. 7) є співжительними, тобто ченці спільно проживать у монастирі.
Крім того, сплата рахунків не є доказом шлюбних відносин. Надані позивачкою квитанції стосуються оплати послуг за воду і телефон, якими сама позивачка і користувалася, не сплачуючи орендної плати за користування спірним будинком. Тільки один рахунок за телефонні розмови (за квітень 2006 р.) оплачений за життя покійного ОСОБА_10, а решта рахунків за телефонні розмови, за воду і газ, оплачені після смерті ОСОБА_10 Отже, оплата цих рахунків не підтверджує ведення сумісного господарства позивачкою і померлим ОСОБА_10
Проведення поточного ремонту взамін на безоплатне проживання не є доказом шлюбних відносин. Тільки один з наданих рахунків (від 04.05.2006 р.) серед витрат на побутову техніку і господарські товари, містить два найменування (газовий котел, електропроводка), які можуть підтверджувати використання на ремонтні роботи, але позивачка не надала доказів того, що саме ці товари використані для ремонту у будинку ОСОБА_10
Решта товарів є побутовими, не підтверджують витрат на ремонт і, відповідно до дат, вказаних на чеках, зроблені після смерті ОСОБА_10, що не дає підстав вважати їх доказами ведення сумісного господарства ОСОБА_10 і ОСОБА_2 Позивачка не довела, що надані нею чеки підтверджують витрати саме на утримання і ремонт будинку АДРЕСА_1, а не її особисті витрати.
Таким чином, позивачка не надала доказів фактичних шлюбних відносин, а саме - сумісного проживання, ведення сумісного господарства або ін.
Враховуючи сумісне проживання позивачки з померлим ОСОБА_10 та наявність заповіту на користь ОСОБА_2, позивачка просить суд визнати право власності на спадщину, жилий будинок АДРЕСА_1, відкритої після смерті ОСОБА_10.
Так, спільне проживання однією сім'єю підтверджується свідоцтвом про шлюб, а за відсутності такого - рішенням суду.
Позивачкою в позовній заяві не доведено факту спільного проживання та не надано рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки саме судом може бути встановлений факт проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без укладення шлю.бу на підставі п. 5 ст. 256 ЦПК України.
Отже, судом не приймаються посилання позивачки в позовній заяві на ст. 74 СК України, відповідно до якої, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, оскільки вона не є правовою підставою для визнання права на спадщину.
Окрім того, відповідно до ч.2 ст. 21 СК України, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, в т.ч. права на спадкування.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Однак, судом вважає посилання позивачки на ст. 1261 ЦК України, як на юридичну підставу права на спадщину, необгрунтованим, оскільки дана стаття стосується тільки осіб, які перебували у зареєстрованому шлюбі.
Крім того, позивачкою не надані документи, які підтверджують її належність до першої черги спадкоємців, зокрема, як одного із подружжя, який пережив спадкодавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Відповідно до ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах
Так, в матеріалах справи відсутній заповіт ОСОБА_10 на користь ОСОБА_2 або документи, які підтверджують його існування.
Відповідно до вимог ст. ст. 1268-1270, 1296 ЦК України, на які посилається позивачка, право на прийняття спадщини та одержання свідоцтва про право на спадщину має лише спадкоємець, але позивачка не надала документів, які підтверджують її спадкоємство ні за законом, ні за заповітом.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Як встановлено в судовому засіданні, спірний будинок належить на праві власності Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі (чоловічому монастирю) УПЦ, що підтверджується виданим Другою Київською державною нотаріальною
конторою Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 12 червня 2007 p. № 10-3686.
Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра неодноразово зверталися з вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_9 з приводу виселення з спірного будинку, що підтверджується матеріалами справи, а саме: актами від 30.06.2007 р. і 01.07.2007 p., а також копією відповіді Голосіївського РУ ГУ МВС України у м. Києві від 09.07.2007 р. на заяву Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври від 05.07.2007 р.
Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 818 ЦК України, наймач та особи, які постійно проживають з ним, за їхньою взаємною згодою та з попереднім повідомленням наймодавця можуть дозволити тимчасове проживання у помешканні іншої особи (осіб) без стягнення плати за користування житлом (тимчасових мешканців).
Тимчасові мешканці не мають самостійного права користування житлом.
Тимчасові мешканці повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання.
Відповідно до ст. 98 ЖК України, наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом- з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача.
Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення -підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
В своїх запереченнях ОСОБА_2 посилається на ст. 170 ЖК України, відповідно до якої, до нового власника квартири, переходять права та обов"язки по договору найму житлового приміщення який мав місце в усній формі між відповідачами та колишнім власником квартири.
Також, на відповідача, відповідно до ст. 64 ЖК України, поширюються умови договору як на члена сім'ї".
Відповідно до ст. ст. 64, 65 ЖК України, відповідачі вселилися за згодою власника в спірну квартиру. Відповідач ОСОБА_2 фактично набула рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, оскільки вела спільне господарство, платила комунальні та інші платежі, виконувала інші обов'язки, які випливали із договору найму спірного житла.
Як член сім'ї власника на підставі ст. 156 ЖК України, відповідач набула рівного з ним права користування спірним житлом. Припинення сімейних відносин в звязку зі смертю власника житла, не позбавляє права користування жилим приміщенням, відповідно до ст. 156 ЖК.
Відповідно до ст. 170 ЖК України, при переході права власності на квартиру, де знаходиться здане в найом жиле приміщення, договір найму зберігає силу.
Однак, на ОСОБА_2 і ОСОБА_9 не поширюються права і обов'язки наймачів, оскільки договір найму не був укладений, оскільки ст. 158 ч. 2 ЖК і 811 ЦК вимагає письмової форми і реєстрації договору найму.
Крім того, посилання відповідача на ст. 64 і 65 ЖК необгрунтоване, оскільки: у ст. ст. 64 і 65 ЦК України, йдеться про права і обов'язки членів сім'ї наймача та право наймача на вселення інших осіб у займане ним жиле приміщення у будинках державного і громадського житлового фонду, ОСОБА_2 і ОСОБА_9 не є ні наймачами (оскільки не надали письмового договору найму), ні членами сім'ї будь-якого наймача спірного будинку, ні членами сім'ї покійного власника будинку ОСОБА_10 (ч.2 ст. 64: дружина, діти, батьки й інші особи, які постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство), оскільки не надали доказів, які підтверджують родинні відносини з покійним ОСОБА_10 або факт спільного з ним проживання і ведення з ним спільного господарства. Відповідачі не надали також підтвердження про їх прописку (реєстрацію) у спірному будинку.
Так, враховуючи вищенаведене до ОСОБА_2 не може бути застосоване ст. 156 ЖК України, яка встановлює права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку.
Таким чином, відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_9 не надали жодних доказів, які підтверджують їх право користування спірним будинком або право проживання в ньому.
Отже, можна вважати, що ОСОБА_2 і ОСОБА_9 відповідно до правил ст. 98 ЖК України і ст. 818 ЦК України є тимчасовими мешканцями, які не набули права користування жилим приміщенням у спірному будинку і підлягають виселенню в судовому порядку.
Вимоги Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви, до ОСОБА_2, ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення є обґрунтованими, а тому зустрічний позов підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, та керуючись ст. 158, 386, 391, 811, 818, 1223, 1233, 1234, 1235, 1254, 1261, 1268, 1270, 1296 Цивільного кодексу України, ст. 21, 74 Сімейного кодексу України, ст. 64, 65, 98, 156, 170 Житлового кодексу України, ст. ст. 10, 57, 58, 88, 130, 174, 175, 195, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд, -
ОСОБА_2 в задоволенні позовної заяви до Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви, треті особи: Друга Київська державна
нотаріальна контора, Головне управління юстиції м. Києва про » встановлення факту проживання однією сім"єю, визнання заповіту недійсним та визнання права власності - відмовити.
Зустрічну позовну заяву Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічий монастир) Української православної церкви, до ОСОБА_2, ОСОБА_9 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення - задовольнити.
Усунути перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_9 з будинку АДРЕСА_1, який належить на праві власності Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі (чоловічий монастир) Української православної церкви
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_9 на користь Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі (чоловічий монастир) Української православної церкви - 8 (вісім) гривень 50 копійок судового збору.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_9 на користь Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі (чоловічий монастир) Української православної церкви - 7 (сім) гривень 50 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, ' якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.