Справа № 2-3110/08
11 вересня 2008 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Мазурик О.Ф.
при секретарі Жигун Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання видати ордер,
Позивач в квітні 2008 року звернувся до суду з позовом, уточненому в подальшому, про примусове виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва з усім їх майном. В обґрунтування позовних вимог в позові зазначив, що відповідачі, отримавши ордер на право вселення в кімнату АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва, самоправно зайняли інше жиле приміщення, а саме кімнату НОМЕР_1 вказаного будинку.
02.06.2008 року ухвалою суду, для спільного розгляду в одному провадженні з первісним позовом, прийнято позов ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання видати ордер.
ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що з 1993 по 1997 pp., отримавши ордер на вселення в кімнату АДРЕСА_3, фактично разом з сином проживала в кімнаті НОМЕР_2. У 1997 році в гуртожитку була розлита ртуть у зв'язку з чим всі його мешканці були тимчасово відселені. Після відновлення гуртожитку, заселення проводилось з урахуванням інтересів мешканців. В зв'язку з тим, що в кімнати НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 заселилась родина ОСОБА_4, її вселили в кімнату НОМЕР_1. Ордер було надано на квартиру НОМЕР_2. При цьому їй було повідомлено, що потреби в заміні ордерів немає. 06.07.2000 року, вона разом з сином, була зареєстрована відповідно до наданого ордеру в кімнаті НОМЕР_2. Вказує на те, що в кімнату НОМЕР_1 вселилась на законних підставах, що підтверджується квитанціями на оплату комунальних послуг.
Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні підтвердив зазначені в позові обставини, підтримав позовні вимоги, та пояснив, що відповідачі, маючи ордер на зайняття кімнати НОМЕР_2, в якій зареєстровані.і зберігаючи право на проживання в вказаному приміщенні, самоправно займають кімнату НОМЕР_1. Просив суд виселити відповідачів з неповнолітньою дитиною із самоправно займаного ними жилого приміщення з усім їх майном. В задоволенні зустрічного позову просив відмовити.
Представник відповідачів за первісним позовом у судовому засіданні позов Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації про виселення не визнав, підтримав зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1, просив зобов'язати Голосіївську
районну у м. Києві державну адміністрацію видати ОСОБА_1 на сім'ю з трьох осіб ордер на кімнату АДРЕСА_1.
Представник третьої особи при вирішенні спору за первісним та зустрічним позовами покладається на розсуд суду.
Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення підлягає повному задоволенню, а в задоволенні позову ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання видати ордер слід відмовити, з наступних міркувань.
Вирішуючи питання про характер правовідносин між позивачем та відповідачами, про наявність підстав і умов їх виникнення, про права і обов'язки сторін, суд виходив із норм «Примірного положення про гуртожитки», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, відповідних норм Житлового кодексу і з іншого законодавства, що регулює ці питання і не суперечить закону.
Згідно з ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до вимог п. 44 «Примірного положення про гуртожитки», громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Громадяни можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення також на підставах, передбачених частиною першою статті 116 Житлового кодексу Української РСР.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Київської міської ради від 27.12.2001 року № 208/1642 «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва, будинок № 15 по вул. Крейсера «Аврора» перебуває у комунальній власності Голосіївського району м. Києва та використовується під гуртожиток (а.с. 6-7).
07.04.1998 року Московською районною державною адміністрацією м. Києва видано розпорядження № 467 «Про порядок видачі ордерів у гуртожиток по вул. Кр. Аврори, 15» (далі - розпорядження № 467), згідно якого мешканцям, що проживали у гуртожитку, ордери видавались на кімнати, де вони фактично проживали (а.с. 22).
На підставі вказаного розпорядження, 12.06.2000 року ОСОБА_1 отримала ордер на право зайняття кімнати АДРЕСА_2 (а.с. 24).
Згідно довідки форми № З КП «Голосіївжитлосервіс» від 31.03.2008 року в .кімнаті АДРЕСА_2 з 06.07.2000 року зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (з 18.04.2002 року) (а.с. 10).
Судом встановлено, не заперечується сторонами у справі та підтверджується актом комісії від 28.02.2008 року, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 проживають в кімнаті НОМЕР_1 вказаного гуртожитку (а.с. 8-Ю), при цьому за ними збереглось право на користування жилим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_2, оскільки, останні мають ордер на вказане жиле приміщення та зареєстровані на вказаній площі (а.с. 10, 24).
Так, в судовому засіданні представник відповідачів за первісним позовом пояснив, що останні дійсно проживають в кімнаті НОМЕР_1 в яку вони фактично вселилися в 1997 році. Ордер, який відповідачка отримала на кімнату НОМЕР_2, не відповідає розпорядженню № 467.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вказану норму, суд не погоджується з таким твердженням представника відповідачів, тому що ордер відповідачка отримала в 2000 році на підставі розпорядження № 467 від 07.04.1998 року, яким передбачалось видача ордерів на фактично зайняті кімнати.
З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх письмовими доказами суд дійшов висновку, що відповідачка отримала ордер на фактично зайняте жиле приміщення, а саме кімнату АДРЕСА_2.
Суд не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_7 про те, що з 1998 року відповідачі проживають в кімнаті НОМЕР_1.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Показання свідка спростовуються письмовими матеріалами справи, а саме довідкою № 1973 від 05.09.2008 року «Голосіїв-житлосервіс», згідно якої в кімнаті НОМЕР_1 з 23.10.1987 року до 06.09.2007 року був зареєстрований ОСОБА_4
Також суд не приймає до уваги рахунки про сплату за отримані комунальні послуги за місцем фактичного проживання в кімнаті НОМЕР_1, тому, що вказані квитанції не мають правового значення для вирішення зазначеного правового спору, з урахуванням його характеру та юридично значимих фактів.
Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами, суд надавав сторонам можливість дати додаткові пояснення.
Своїми процесуальними правами учасники справи розпорядились на власний розсуд, зокрема, відповідачі за первісним позовом в особі представника клопотання про зміну або доповнення позовних вимог не заявляли, натомість представник позивача наполягав на тому, що за відповідачами збереглось право на проживання в жилому приміщенні згідно отриманого ордеру, а тому відсутні законні підстави в отриманні відповідачами ордеру ще й на друге приміщення.
Таким чином після всебічного вивчення обставин справи, дослідження доказів, які є об'єктивними, послідовними, та логічно поєднуються один з одними суд дійшов висновку, що відповідачами не дотримано порядок вселення в спірне жиле приміщення, а тому вони підлягають виселенню із самоправно зайнятого жилого приміщення, також суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання видати ордер на кімнату АДРЕСА_1, яка має ордер на кімнату НОМЕР_2 в цьому будинку, не ґрунтуються на законі і дають суду всі підстави для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Тому з відповідачів за первісним позовом підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом в сумі 7 грн. 50 коп.
На підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, п. 44 «Примірного положення про гуртожитки», затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, ст. 9 ЖК України, керуючись ст. ст. 3, 11, 57, 59, 60, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд
Позов Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення задовольнити.
Виселити ОСОБА_1 з її неповнолітнім сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з кімнати АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва з усім їх майном.
Виселити ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва з усім його майном.
Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ГолосіївськМ районної в місті Києві державної адміністрації сплачений судовий збір у сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 7 грн. 50 коп.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання видати ордер відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не буде подано у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.