Справа № 2-2970/08
18 вересня 2008 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Киева у складі:
головуючого судді Мазурик О.Ф.
при секретарі Жигун Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Київська кондитерська фабрика ім. К.Маркса», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення різниці між середнім заробітком та допомогою по безробіттю, відшкодування моральної шкоди,
В квітні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Київська кондитерська фабрика ім. К.Маркса» (далі - ЗАТ «К.К.Ф. ім. К.Маркса», фабрика) про поновлення на роботі, стягнення різниці між середнім заробітком та допомогою по безробіттю, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог в позовній заяві зазначив, що з 2000 року працював на ЗАТ «К.К.Ф. ім. К.Маркса». З 2005 року почав працювати майстром-технологом у цукерковому цеху. 23.01.2008 року його ознайомлено з наказом про скорочення однієї з посад майстра-технолога. 24.03.2008 року його звільнено. Вважає звільнення незаконним тому, що мав переважне право на залишення на роботі.
В судовому засіданні позивач позов підтримав та пояснив, що на час скорочення його дружина знаходилась у відпустці по догляду за дитиною, проживав разом з тестем, інвалідом 1-ї групи та був єдиним годувальником своєї сім'ї. Після звільнення він та його сім'я залишились без доходу та з боргом перед кредитною спілкою. Вважаючи звільнення незаконним просив суд поновити його на посаді майстра-технолога цукеркового цеху ЗАТ «К.К.Ф. ім. К.Маркса», стягнути з відповідача на його користь різницю між середнім заробітком та допомогою по безробіттю за час вимушеного прогулу в розмірі 13 467 грн. 91 коп. та моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.
Представник відповідача та третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні позов, пред'явлений до відповідача, не визнала та пояснила, що звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства України про працю. ОСОБА_1 за два місяці попереджено про майбутнє скорочення. З моменту попередження позивачу пропонувалась вакантна посада диспетчера, від якої позивач відмовився.
Третя особа - ОСОБА_2 вважає позов таким, що не підлягає задоволенню. В обгрунтування своїх доводів в судовому засіданні пояснила, що вона працює начальником цукеркового цеху. З 2005 року в цеху на посаді майстра-технолога працював ОСОБА_1 Всього в бригаді працювало три майстра-технолога. На початку 2008 року, в з'вязку з майбутнім скороченням однієї посади майстра-технолога, позивачу пропонувала перейти на іншу роботу на фабриці з заробітною платою не нижче ніж чим він отримував. Він відмовився. Після наказу про скорочення йому також пропонувалась інша робота, від якої він також відмовився. При вирішенні питання про переважне право залишення на роботі враховано, що ОСОБА_5 працює на фабриці з 1979 року, за
спеціальністю технолог, є працівником з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Щодо переважного права між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, то як у позивача так і ОСОБА_6 дружини знаходяться у відпустці по догляду за дитиною, але серед трьох майстрів-технологів тільки позивач не має спеціальної кваліфікації. Крім того враховувалась та обставина, що позивач під час роботи мав порушення трудової дисципліни. До підлеглих відносився зухвало.
Повно і всебічно дослідивши матеріали справи, вивчивши усі надані письмові докази у сукупності, заслухавши пояснення сторін та свідків, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
31.10.2000 року, відповідно до наказу № 327-к генерального директора ЗАТ «К.К.Ф. ім. К.Маркса», ОСОБА_1 прийнято на роботу налагоджувальником устаткування у виробництві харчової продукції. На підставі наказу № 210 від 18.05.2005 року позивач переведений майстром-технологом цукеркового цеху (а.с. 5, 11-12).
24.03.2008 року позивач звільнений у зв'язку із скороченням штату працівників п. ' 1 с 40 КЗпП України, наказ № 87-п від 24.03.2008 року (а.с. 16).
Пунктом 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом.
Згідно ст. 49-2КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що суди, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Судом достовірно встановлено та підтверджується письмовими доказами у справі (витягами зі штатного розкладу фабрики до та після скорочення), що відповідно наказу по фабриці № 51 від 23.01.2008 року в цукерковому цеху у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці з 24.03.2008 року скорочена одна одиниця майстра-технолога (а.с. 27, 29, 67).
Відповідно до ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
24.01.2008 року позивача попереджено про майбутнє звільнення за ст. 40 п. 1 КЗпП України за скороченням штату з причини зміни в організації виробництва і праці з 24.03.2008 року та запропонована робота диспетчера ДНРТСР (а.с. 6-8) Згідно довідки № 06/467 від 23.04.2008 року розмір заробітної плати диспетчера дільниці навантажувально-
розвантажувальних та транспортно-складських робіт не є меншим, ніж той, що отримував позивач на посаді майстра-технолога (а.с. 28).
В судовому засіданні позивач не заперечував проти встановлених судом обставин та підтвердив, що дійсно за два місяці до звільнення його ознайомили з наказом про скорочення, але від підпису він відмовився. Також відмовився від запропонованої роботи диспетчера, не зважаючи та те, що розмір заробітної плати диспетчера не нижче його заробітної плати.
При звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП, крім порядку вивільнення працівників, діють також переваги на залишення на роботі, що встановлені ст. 42 КЗпП.
Згідно ч. 1 ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Дослідивши штатний розклад цукеркового цеху ЗАТ «К.К.Ф. ім. К.Маркса» станом на 23.03.2008 року, судом встановлено, що на час звільнення позивача в цукерковому цеху на посаді майстра-технолога працювали: ОСОБА_6, ОСОБА_5 та позивач.
Судом встановлено, що при вирішенні питання про переважне право на залишення на роботі відповідачем враховані такі данні, як освіта (ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за спеціальністю технологи, а позивач - спеціаліст з машин і технології пакування), досвід роботи на фабриці, кваліфікація, робота на інших посадах, в тому числі більш кваліфікованих, зауваження з боку керівництва та порушення трудової дисципліни (а.с. 30-39, 44).
Верховний Суд України однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці визнає дисциплінованість працівника. Тому Верховний Суд вважає за необхідне при застосуванні положень ст. 42 КЗпП щодо переважного права на залишення на роботі врахувати наявність дисциплінарного стягнення.
Позивач, протягом роботи на посаді майстра-технолога, мав зауваження по роботі, допускав порушення трудової дисципліни, у зв'язку з чим за допущені порушення трудової дисципліни йому неодноразово зменшували розмір премії (а.с. 40-43, 48-56).
Суд не приймає до уваги твердження позивача про відсутність доцільності скорочення штату працівників на фабриці. Тому, що визначення чисельності працівників і штатного розпису є правом власника або уповноваженого ним органу, яке нормативно закріплено у ч. 3 ст. 64 ГК. На підставі вказано норми суд не вправі обговорювати питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі вказаної норми, суд дійшов висновку, що надані позивачем копії графіку роботи за січень та копії табелю обліку використання робочого часу (які не завірені) не є належними доказами у вказаній справі.
Аналізуючи наведені вище обставини суд приходить до висновку, що звільненя позивача з займаної посади було здійснене у повній відповідності до вимог чинного законодавства.
Сукупність наведених доказів спростовує твердження позивача про переважне право на залишення на роботі.
На підставі встановлених обставин та досліджених письмових доказах суд дійшов висновку, що порядок вивільнення позивача, відповідно до вимог ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України, відповідачем не порушено.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін і інших осіб, що беруть участь у справі, виникає спір.
В частині стягнення різниці між середнім заробітком та допомогою по безробіттю позов не підлягає задоволенню, тому що відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України рішення
про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається у разі задоволення позовних вимог про поновлення на роботі.
Щодо відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного, що згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі порушення його законних прав.
При відшкодуванні моральної шкоди необхідно встановлювати винні дії відповідача.
Судом встановлено, що в діях відповідача, які оскаржуються позивачем, відсутні порушення законодавства України та його законних прав.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав, щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача різниці між середньою заробітною платою та допомогою по безробіттю за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
На підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів", ст. ст. 40, 42, 49-2, 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 3, 11, 57, 60, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд
В задоволені позову ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Київська кондитерська фабрика ім. К.Маркса» про поновлення на роботі, стягнення різниці між середнім заробітком та допомогою по безробіттю, , відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не буде подано у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.