Справа № 209/812/19
Провадження № 2-а/209/33/19
Іменем України
02 квітня 2019 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Шендрика К.Л.,
за участі секретаря Драгунцевої С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспектора СРПП № 3 Дніпровського відділення поліції Кам'янського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області рядового поліції ОСОБА_2 про визнання неправомірною та скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить:
- визнати неправомірною постанову серії ДПО18 № 942038 від 06 лютого 2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності, винесену інспектором поліції за ч. 5 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 1020 грн.;
- скасувати постанову серії ДПО18 № 942038 від 06 лютого 2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності, винесену інспектором поліції за ч. 5 ст. 122 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, та закрити провадження у справі.
На обґрунтування вимог позивач зазначив, що 06 лютого 2019 року приблизно о 14.29 годині він рухався по автомобільній дорозі по пр-ту Івана Франка, 12 у м. Кам'янському на автомобілі НОМЕР_1, коли його зупинили працівники поліції. Інспектор поліції висловив вимогу пред'явити йому водійське посвідчення, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та поліс обов'язкової цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, а причину зупинки транспортного засобу пояснив порушенням ним правил дорожнього руху, а саме розділу 34 1.30 ПДР України, оскільки автомобіль було припарковано на місці з позначкою та відповідним знаком (дорожньою розміткою), де дозволено зупинку лише транспортним засобам, якими керують водії з інвалідністю (або водії, які перевозять осіб з інвалідністю). Він повідомив працівника поліції, що він зупинився, бо йому стало зле, а після повідомив співробітника поліції, що він є інвалідом третьої групи та надав довідку МСЕК № 066145. Він також пояснив, що з ним була його дружина, яка терміново побігла до аптеки за ліками, оскільки він знаходиться під наглядом лікаря кардіолога. Після прийому ліків, він одразу виїхав з парковки магазину АТБ по вулиці Криворізькій, 76-1 та направлявся до лікарні "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3". Інспектор вимагав пред'явити посвідчення інваліда, на що він йому пояснив, що не переоформлював документи, після чого той забрав у нього посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та склав протокол ДПО18 № 942038 від 06 лютого 2019 року, яким його притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн. Вважає, що вказана постанова є незаконною та підлягає скасування з наступних підстав: як при складанні протоколу, так і при винесені постанови, він не погоджувався з інкримінованим йому правопорушенням, однак працівниками поліції пояснення не були прийняті до уваги і його було притягнуто до адміністративної відповідальності, при цьому йому, як особі, що притягується до адміністративної відповідальності, не були роз'ясненні права. Постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності була винесена працівниками поліції поспішно, без ретельного урахування всіх обставин справи та наявних доказів, незаконно, упереджено, з грубим порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та норм КУпАП, що призвело до незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення. Справа про адміністративне правопорушення розглядалася інспектором без його присутності у патрульній машині. Більш того, його не було взагалі сповіщено про дату, місце і час розгляду адміністративної справи відносно нього. Тільки після того, як інспектор склав оскаржувану постанову, він дізнався, що такий розгляд відбувся у патрульній машині. Крім того, оскаржувана постанова за ч. 5 ст. 122 КУпАП була винесена не на місці вчинення правопорушення по вулиці Криворізькій, 76, а за декілька кілометрів по вул. Івана Франка, 12 «А», де взагалі немає місць для паркування водіїв з інвалідністю. У постанові у справі про адміністративне правопорушення відсутні посилання на будь-які докази, які б свідчили про наявність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, у тому числі будь-які матеріали або показання свідків, що грубим порушенням вимог КУпАП та п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року, п. 1.6 розпорядження МВС України № 466 від 21 травня 2009 року, яке наказує виключати випадки складання відносно водіїв транспортних засобів адміністративних постанов без доведення їхньої вини чи достатніх доказів допущення ними порушень ПДР.
Ухвалою суду від 07.03.2019 року вказану позовну заяву прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 02 квітня 2019 року.
Позивач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позов з клопотанням про розгляд справи за його відсутності. У відзиві відповідач зазначив, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що 06 лютого 2019 року водій керуючи автомобілем НОМЕР_2, здійснив зупинку на місці, яке позначено дорожнім знаком 5.38 «Місце для стоянки» з додатковою табличкою до нього 7.17 «Особи з інвалідністю», чим порушив п.п. 8.4 «ґ» ПДР України. З цих підстав ним правомірно було складено постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 122 КУпАП про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1020 грн., оскільки він належним чином відреагував на порушення позивачем ПДР. Позивач не надав жодних доказів, які б спростовували факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП. Вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Просить відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.
Виходячи з наведеного, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, суд ухвалив розглянути справу в судовому засіданні за відсутності сторін, на підставі наявних у суду матеріалів.
Вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом встановлено, що 06 лютого 2019 року відповідачем була винесена постанова серії ДПО18 № 942038 від 06 лютого 2019 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення. Згідно вказаної постанови, позивач 06 лютого 2019 року о 14.29 годині, керуючи автомобілем НОМЕР_2, здійснив зупинку на місці, яке позначено дорожнім знаком 5.38 «Місце для стоянки» з додатковою табличкою до нього 7.17 «Особи з інвалідністю», чим порушив п. 8.4 «ґ» ПДР України. За скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП, на позивача було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в сумі 1020 грн. Вказані обставини підтверджуються копією постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (а.с. 15).
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За вимогами частини 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням дорожнього руху; Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За п. 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).
Відповідно до ч. 5 статті 122 КУпАП, адміністративна відповідальність наступає за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки).
Доводи позивача про те, що ПДР України він не порушував, суд вважає такими, що відповідають дійсності за наступних підстав:
Як встановлено під час розгляду справи в суді, позивач ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи з 01 березня 2015 року до теперішнього часу, що підтверджується довідкою ЛКК за вих. № 291 від 07 лютого 2019 року (а.с. 18) та довідкою МСЕК № 066145 (а.с.17-18), пенсійне посвідчення йому було видане до 01 березня 2016 року, в подальшому не переоформлювалося у зв'язку з досягненням ОСОБА_1 пенсійного віку.
Також суд вважає такими, що відповідають дійсності твердження позивача щодо того, що його стоянка була вимушеною через погане самопочуття та для забезпечення безпеки дорожнього руху, оскільки 06 лютого 2019 року, одразу після зупинки його відповідачем, він направився до «Центру первинної медико-санітарної допомоги № 3» КМР, що підтверджується довідкою ЛКК (а.с. 19), де він був оглянутий амбулаторно із постановленням діагнозу: УХС, стабільна стенокардія, ФКІІІ, післяінфарктний кардіосклероз, стентування правої коронарної артерії, СНІІ-К ІІ ФК.
Відповідно до вимог частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також врегульовано порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з вимогами частини 1 статті 9 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 10 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» , особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що обрання одного з видів пенсії: за віком чи за інвалідністю є законним правом позивача і законодавством не передбачено обов'язкове щорічне переоформлення інвалідності при досягненні пенсійного віку.
Виходячи з вище викладеного, суд вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення, відповідачем не було дотримано вимог ст.ст. 33, 280 КУПАП, тобто постанова винесена упереджено, а інспектором не об'єктивно досліджені та визначені всі обставини, які мають значення для винесення обґрунтованої постанови про накладення адміністративного стягнення.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення серії ДПО18 № 942038 від 06 лютого 2019 року підлягає скасуванню.
Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Виходячи з положень ч. 3 ст. 286 КАС України, визнання постанови неправомірною не входить ко компетенції місцевого загального суду як адміністративного, тому суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Керуючись ст. ст. 122, 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ЗУ «Про Національну поліцію», ЗУ «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху України, ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 2, 6, 9, 72, 73, 75, 77, ч. 9 ст. 205, ст. ст. 241, 242, 244, 245,286 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Інспектора СРПП № 3 Дніпровського відділення поліції Кам'янського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області рядового поліції ОСОБА_2 про визнання неправомірною та скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити частково.
Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення ДПО18 № 942038 від 06 лютого 2019 року, винесену інспектором СРПП № 3 Дніпровського відділення поліції Кам'янського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області рядовим поліції ОСОБА_2, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020 грн.
Справу про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП ОСОБА_1 від 06 лютого 2019 року - закрити.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлено 02 квітня 2019 року.
Суддя К.Л. Шендрик