Справа № 521/5618/19
Провадження № 2-а/521/207/19
10 квітня 2019 року
Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Бобуйка І.А.
секретаря секретаря судового засідання - Коновалової К.О.,
розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до старшого сержанта Управління патрульної поліції Одеської області 2 роти 3 батальйону Мірченко Миколая Анатолійовича (місце роботи: м. Одеса , вул. Академіка Корольова, 5), Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, -
До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з вказаним адміністративним позовом, в якому просив суд: скасувати постанову cерії ЕАВ 569145 від 31 серпня 2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП за порушення п. 2.1 ПДР; закрити справу про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог ст. 286 КАС України, обґрунтовуючи це наступним.
31 серпня 2018 року о 02:00 годині ОСОБА_1 , рухаючись за кермом автомобіля Аudi А6, номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Гастелло у м. Одесі, був зупинений співробітниками поліції, при цьому, власник автомобіля знаходився в салоні, як пасажир.
Позивач зазначає, що на вимогу двох патрульних поліцейських не надав документів, а саме: документ, що посвідчують особу, документ, що підтверджують відповідне право особи та поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки позивач не вбачав підстав для зупинення вказаного транспортного засобу, так як керуючи транспортним засобом він неухильно дотримувався вимог Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Позивач стверджує, що на його вимогу, щодо обґрунтування причини зупинення транспортного засобу під його керуванням, поліцейські не надали вмотивованої відповіді з зазначенням факту порушення позивачем Правил дорожнього руху.
Позивач стверджує, що співробітник поліції при притягненні його до адміністративної відповідальності також залишив поза увагою на той факт, що він є інвалідом 2 групи, ветераном війни та відповідно до законодавства звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України.
Таким чином, позивач вважає, що вказані суб'єкти владних повноважень при винесенні рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП про порушення вимог п.2.1 ПДР діяли поза межами вимог чинного законодавства.
Позивач у судове засідання не з'явився, подав до канцелярії суду заяву, в якій просив слухати справу без його особистої участі, позов підтримував та просив задовольнити.
Відповідачі - в судове засідання не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце судового засідання належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 62 Конституції України визначає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справі про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, що встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки чи відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до ст. 90 КАС України, ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Таким чином, при вирішені питання про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, винесена відповідачем постанова розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази, фотоматеріали, протоколом про адміністративне правопорушення т. і.), тому не може виступати єдиним доказом, на основі якого встановлюється наявність адміністративного правопорушення.
Судом встановлено, що 31 серпня 2018 року о 02:00 годині ОСОБА_1 , рухаючись за кермом автомобіля Audi А6, номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Гастелло у м. Одесі, зупинений співробітниками поліції, при цьому, власник автомобіля знаходився в салоні, як пасажир.
Судом встановлено, що на вимогу двох патрульних поліцейських позивач не надав документів, а саме: документ, що посвідчують особу, документ, що підтверджують відповідне право особи та поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки позивач не вбачав підстав для зупинення вказаного транспортного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КпАП України керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ (далі - Закон № 3353-ХІІ) встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ №1306 от 10.10.2001 року (надалі - Правила дорожнього руху) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
При цьому, у п. 1.10 Правил дорожнього руху наводиться тлумачення визначення механічного транспортного засобу. Так, механічний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних в Україні врегульовано Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004 р.
П. 1.5 ст. 1 Закону №1961 визначено, що наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Також, згідно ч. 2 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію України» поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Судом встановлено, що на вимогу позивача, щодо обґрунтування причини зупинення транспортного засобу під його керуванням, поліцейські не надали вмотивованої відповіді з зазначенням факту порушення позивачем Правил дорожнього руху.
З рахуванням викладеного суд вважає неправомірною та протиправною вимогу посадових осіб УПП щодо пред'явлення позивачем документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, оскільки у них не було підстав вважати, що позивач вчинив або мав намір вчинити правопорушення.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідачами - старшим сержантом Управління патрульної поліції Одеської області 2 роти 3 батальйону Мірченко Миколаєм Анатолійовичем та Управлінням патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції не надано жодного доказу в підтвердження адміністративного правопорушення.
Таким чином, суд вважає, що вказані суб'єкти владних повноважень при винесенні рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП про порушення вимог п.2.1 ПДР діяли поза межами вимог чинного законодавства.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 15 березня 2019 року у справі №686/11314/17 (№К/9901/15541/18).
Судом встановлено, що співробітник поліції при притягненні позивача до адміністративної відповідальності також залишив поза увагою той факт, що він є інвалідом 2 групи, ветераном війни та відповідно до законодавства звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 21 квітня 2005 року.
Таким чином, суд вважає, що відсутні належні та допустимі докази факту порушення позивачем вимог ПДР України та, як наслідок, докази вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, що є підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Суд звертає увагу відповідачів, що про наявність оскаржуваної постанови серія ЕАВ №569145 від 31 серпня 2018 року позивачу стало відомо лише 25 березня 2019 року, а саме після надходження до Приморського районного суду м. Одеси заяви Другого ВДВС Приморського району м. Одеси про примусове виконання у порядку ст. 308 КУпАП постанови в справі про адміністративне правопорушення.
Позивач не був обізнаний про існування оскаржуваної постанови, так як вона була складена без його участі, при цьому на адресу його проживання (перебування) вищезазначена постанова не надходила.
Вказані обставини підтверджено відсутністю в УПП доказів належного вручення позивачу оскаржуваної постанови та його особистого підпису в ній.
Відповідно до ст. 268 КУАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що інспектор УПП при винесенні оскаржуваної постанови без участі позивача позбавив його права передбаченого ст. 268 КУпАП, що також є підставою для її скасування.
Згідно зі ст. 289 КпАП скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
З урахуванням вимог вказаних норм, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, права на судове оскарження неправомірної постанови, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, прошу визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, оскільки, як вже зазначено вище, про наявність оскаржуваної постанови мені стало відомо лише , до вказаної дати постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху я не отримував.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (п. 36 рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п. 30 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30 травня 2013 року, заява №49069/11).
У статті 1 Конституції Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних і справедливих послуг у сфері юстиції та правосудця закріплено як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безімянная проти Росії» (заява № 21851/03) констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже - порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, указавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони». ЄСПЛ також наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Відповідно до ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд акцентує увагу відповідачів, що згідно ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Отже, суд враховує, що відповідачами доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 126 ч. 1 КУпАП, та відзиву на позовну заяву не надано, а можливість збирання нових доказів та подання відзиву після ухвалення постанови що оскаржується, вичерпана, приймаючи до уваги приписи ст. 77 КАС України, суд вважає, що відповідачі визнали позов, а постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.
Таким чином, обставини адміністративного правопорушення, викладені в оскаржуваній постанові, не відповідають дійсності та суд вважає, що у позивача відсутня подія і склад правопорушення.
Також, відповідно ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 122, 245, 247, 251, 258 КУпАП ст.ст. 6, 9, 14, 77, 271, 272, 286 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до старшого сержанта Управління патрульної поліції Одеської області 2 роти 3 батальйону Мірченко Миколая Анатолійовича (місце роботи: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5), Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - задовольнити.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ 569145 від 31 серпня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП за порушення п.2.1 ПДР, винесену 31.08.2018 року (Вихідний №19203 від 04.09.2018 року) старшим сержантом Управління патрульної поліції Одеської області 2 роти 3 батальйону Мірченко Миколаєм Анатолійовичем - скасувати.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ 569145 від 31 серпня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП за порушення п.2.1 ПДР, винесену 31.08.2018 року (Вихідний №19203 від 04.09.2018 року) старшим сержантом Управління патрульної поліції Одеської області 2 роти 3 батальйону Мірченко Миколаєм Анатолійовичем - закрити, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ: І.А. Бобуйок