Справа № 826/2647/17 Суддя першої інстанції: Літвінова А.В.
09 квітня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Беспалова О.О. та Степанюка А.Г.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю:
представника відповідача: - Семків М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 року №560-1305,
У лютому 2017 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.04.2016 року №560-1305, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 560-1305 від 25.04.2016 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок податкового зобов'язання, наданого Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві не відповідає фактичним обставинам (не враховано договору дарування частини нежитлового приміщення), що дає підстави вважати, що визначена податковим повідомленням-рішенням від 25.04.2016 року №560-1305 сума грошового зобов'язання є необґрунтованою, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_2 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 09.07.2002 року за №20720000000003668 та перебуває на обліку в органах державної фіскальної служби з 16.07.2002 року, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1, ОСОБА_2 починаючи з 01.01.2012 року є платником єдиного податку за ставкою 5% 3 групи.
Згідно з договором купівлі-продажу від 31.01.2003 року №368, позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-К» нежиле приміщення №18 (літ «А») площею 49, 2 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
Також, відповідно до договору дарування частини нежилого приміщення від 28.04.2005 року №172332 позивач подарував ОСОБА_3 44/100 частини від нежилого приміщення №18 (літ. «А»), загальною площею 49, 20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відчуження 44/100 частини нежилого приміщення складається з: нежилих приміщень першого поверху (літ. «А»), приміщень №18-2 площею 5, 7 кв. м. та частин приміщення №18-1 площею 16, 0 кв. м., загальною площею 21, 7 кв.м.
Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві направлено позивачеві податкове повідомлення-рішення від 25.04.2016 року №560-1305, яким позивачеві нараховано податкове зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 28 632, 56 грн.
Вважаючи вищевказане податкове повідомлення - рішення протиправним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 14.1.72 та 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі, на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України установлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 та 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правових можливостей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пунктом 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 статті 269 ПК також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Отже, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі №826/14703/13-а.
За таких обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_2 є платником земельного податку у розумінні податкового законодавства.
Разом з тим, при вирішенні питання правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання контролюючим органом офіційних відомостей при здійсненні розрахунку такого зобов'язання та сам розрахунок податку.
Так, стосовно спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем наведено наступний розрахунок:
36,47 кв.м. х 3899,09 х 2,5 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 3% = 28632,56 грн., де:
• 36, 47 кв.м - площа земельної ділянки;
• 3 899, 09 грн. за 1 кв.м. - грошова оцінка згідно Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 р. №23/23, введено в дію з 01.07.2015 р. (згідно рішення Київської міської ради від 10.12.2014 р. №565/565);
• 2,5 коефіцієнт на функціональне використання землі витягу з технічної документації №Ю-21006/2008 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий номер №88:193:0033) від 09.04.2008 р. №370;
• 1,5 узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно Рішення Київської міської Ради від 03.07.2014 р. №23/23, введено в дію з 01.07.2015 р. (згідно рішення Київської міської ради від 10.12.2014 р. №565/565);
• 3% ставка податку на землю відповідно до підпункту 5.6. Рішення Київської міської Ради №242/5629 від 23.06.2011 р. зі змінами та доповненнями;
• 1,249 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14.01.2015 р. №6-28-0.22-215/2-15 та статті 289 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-ІУ;
• 1,433 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 р. №6-28-0.22-201/2-16 та статті 289 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-ІУ.
Так, проаналізувавши наведений розрахунок суд першої інстанції вірно наголосив, що відповідачем було розраховано суму земельного податку виходячи з розміру земельної ділянки - 36,47 кв.м.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем згідно з договором купівлі-продажу від 31.01.2003 року №368, було придбано нежиле приміщення №18 (літ «А») площею 49,2 кв.м,, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та в подальшому, згідно з договором дарування частини нежилого приміщення від 28.04.2005 року №172332 позивач подарував ОСОБА_3 44/100 частини від нежилого приміщення №18 (літ. «А»), загальною площею 49, 20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відчуження 44/100 частини нежилого приміщення дорівнює площі - 21, 7 кв.м.
Тобто, з наведеного випливає, що у володінні позивача залишилось 27, 5 кв. м. (49, 2 кв.м - 21,7 кв.м), однак, відповідачем обраховано суму земельного податку виходячи з розміру земельної ділянки 36,47 кв.м.
Таким чином, контролюючим органом було проведено обчислення суми податкового зобов'язання без врахування принципу пропорційності, як це передбачено приписами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України.
Також, відповідачем одночасно застосовано різні коефіцієнти індексації грошової оцінки: 1, 249 та 1, 433, що останнім не обґрунтовано ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі.
Наведене в сукупності свідчить про невідповідність наведеного відповідачем розрахунку податкового зобов'язання фактичним обставинам, що дає підстави вважати, що визначена податковим повідомленням-рішенням від 25.04.2016 року №560-1305 сума грошового зобов'язання є необґрунтованою, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2018 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: О.О.Беспалов
А.Г.Степанюк
Повний текст виготовлено 09 квітня 2019 року.