Справа № 826/14244/16 Суддя першої інстанції: Григорович П.О.
09 квітня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Беспалова О.О. та Степанюка А.Г.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У вересні 2016 року позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в якому просив:
- скасувати, винесенні Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві податкові повідомлення - рішення від 17.06.2016 року №0006451306, №0006461306, №0006471306; рішення по застосування штрафних санкцій від 17.06.2016 року №0006441306, податкової вимоги від 17.06.2016 року №Ф-0006431306.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом з посиланням на належні та допустимі докази, не доведено обставин протиправного формування позивачем показників податкової звітності за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм», ТОВ «Будактив ТМ», ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано», внаслідок чого оскаржувані рішення в цій частині підлягають скасуванню, втім, оскільки, як до перевірки, так і до матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 не надано документів, що підтверджують правомірність формування витратної частини та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Гатіора» і ТОВ «АСКС-Україна», позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований в Головному управлінні юстиції у м. Києві відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію від 02.11.2009 року, номер запису 20740000000016515 та взятий на облік в контролюючому органі 04.11.2009 року за № 24355.
У період з 06.05.2016 року по 13.05.2016 року контролюючими особами відповідача було проведено документальну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року про що складено Акт перевірки № 789/13-06/3199016757 від 20.05.2016 року.
17 червня 2016 відповідачем, на підставі акту перевірки №789/13-06/3199016757 винесено наступні акти індивідуальної дії:
- податкове повідомлення - рішення №0006451306, яким позивачу за порушення ст.ст.85, 138, п.176.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» всього в сумі 294 018,20 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 196 012,13 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 98 006,07 грн.;
- податкове повідомлення - рішення № 0006461306, яким позивачу за порушення п.198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 328 716,00 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 219 144 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 109572,00 грн.;
- податкове повідомлення - рішення № 0006471306, яким позивачу за порушення п.161 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» всього в сумі 6 338,29 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 5070,63 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1267,66 грн.;
- вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006431306 за платежем «єдиний внесок» на суму 59933,20 грн.;
- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0006441306, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 5993,34 грн.
Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм», ТОВ «Будактив ТМ», ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано», ТОВ «Гатіора», ТОВ «АСКС-Україна».
Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, обґрунтована контролюючим органом з огляду на: 1) не надання позивачем до перевірки документів по взаємовідносинам з ТОВ «Гатіора» і ТОВ «АСКС-Україна»; 2) порушення норм податкового законодавства ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм».
Інших обставин збільшення позивачу суми грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки в собі не містить.
Вважаючи вищевказані податкові повідомлення - рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних фінансових санкцій протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Відповідно до п. «а» ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.
Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних/актів виконаних робіт (наданих послуг), дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до матеріалів справи, у період з 01.01.2014 року по 31.12.2015 року (перевіряємий період) ФОП ОСОБА_1 було укладено ряд господарських договорів, а саме: договір поставки від 07.05.2014 р. № 0705 укладений з ФОП ОСОБА_3; договір поставки від 26.05.2014 р. № 000405 укладений з ТОВ «Агрокап»; договір поставки від 21.04.2014 р. № 1/21-04 укладений з ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон»; агентська угода від 02.01.2014 р. № 02/01/2014р. укладена з ТОВ «Плодоовочевий комбінат «Херсон» (з додатками до Угоди); договір поставки від 11.07.2014 р. № 110714 укладений з Сільськогосподарське ТОВ «Югагропереработка» (з додатками до Договору); договір від 27.10.2014 р. №27/10/2014 укладений з ТОВ «Арарат Трейд» (з додатками до Договору); договір на виробництво та поставку товарів під власними торговими марками від 28.08.2014 р. № 4600038596 укладений з ТОВ «Фудмережа»; договір від 12.09.2014 р. №120901 ТОВ «Сервіс-Продукт»; договір поставки від 01.08.2014 р. № 01082014 укладений з ТОВ «Європродторг» (з додатками до Договору); договір поставки від 14.04.2014 р. № 14/042014 укладений з ПП «Таврія Плюс»; договір поставки від 01.06.2014 р. № 451 укладений з ТОВ «Експансія»; договір від 17.06.2014 р. № 11025945 укладений з ТОВ «Астерс Груп»; договір від 17.06.2014 р. № В311025945 укладений з ТОВ «Астерс Груп»; договір поставки від 21.01.2014 р. № 21/01/2014 укладений з ФОП Дубич; договір поставки від 17.12.2014 р. № 17/12/2014 укладений з ТОВ «Продлогистика»; договір від 22.09.2014 р. № 22092014 укладений з ТОВ «Лакі Прайм»; договір від 23.10.2014 р. № 23102014 укладений з ТОВ «Будактив-М»; договір експедирування від 10.02.2014 р. № 15/02/2014 укладений з ТОВ «Трейд енд Капітал»; договір від 05.09.2014 р. № 021/14 укладений з ПП «Ріо-Транс»; договір від 10.09.2014 р. № 33-3257 укладений з ТОВ «Поні Експресе»; договір від 02.01.2015р. № 01 укладений з ФОП ОСОБА_4; договір від 02.01.2014 р. № 03 укладений з ФОП ОСОБА_4; договір від 15.05.2014 р. № 20-1505-14 укладений з TOB « 3AMMJIEP Україна»; договір поставки від 14.07.2014 р. № 140714 укладений з ТОВ «Плодоовочевим комбінатом Херсон» (з додатком до Договору); договір поставки від 22.01.2015 р. № 22/01/15 укладений з ТОВ «ГОПАК»; договір поставки від 26.08.2014 р. № 26082014 укладений з ТОВ «АГРОКАП»; договір поставки від 06.11.2014 р. № 2132 укладений з ТОВ «Торгово-виробнича компанія «Львовхолод»; договір від 06.01.2015 р. № 06012015 укладений з ТОВ «Блано» (з додатками до Договору); договір від 11.08.2014 р. № 11/08/2014 укладений з ТОВ «Флоренція Групп» (з додатками до Договору); договір від 27.01.2014 р. № 27/01/2014 укладений з ТОВ «Про Сервіс» (з додатками до Договору); договір про надання послуг від 25.11.2013 р. № ПА-10/13 укладений з ФОП ОСОБА_5 (з додатком до Договору) тощо.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції та відображено контролюючим органом в Акті перевірки, п.1.5, основним видом господарської діяльності позивача є оптова торгівля овочами та фруктами.
Як дослівно зазначено в акті перевірки (а.с.12 том 1): «Перевіркою встановлено, що фактично, відповідно до наданих на перевірку первинних документів, поданої звітності та іншої наявної в ДПІ інформації, в період з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 р. підприємець здійснював оптову торгівлю фруктами та овочами, консервацією, іншими продуктами харчування…».
У той же час, як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм», ТОВ «Будактив ТМ», ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано» укладено ряд однотипних договорів про надання послуг з інформаційного огляду ринку томатної пасти, горіхів, мінеральних добрив (ТОВ «Про Сервіс»; послуг з адаптації етикетки для її нанесення на тару (ТОВ «Флоренція Груп»; транспортно-експедиційних послуг (ТОВ «Лакі-Прайм», ТОВ «Будактив ТМ»), послуг з організації акцій про просуванню (рекламі) товару в закладах торгівлі (ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано»).
Копії договорів, первинних бухгалтерських та податкових документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Про Сервіс» (а.с.128-199 том 8, а.с.58, 60, 64, 76, 88, 98, 103, 113, 130, 152, 164, 168, 197, 209, 227 том 1; а.с. 5, 10, 14, 30,71-72, 88, 96, 104, 110, 116, 125, 128, 170, 192 том 2); ТОВ «Флоренція Груп» (а.с.103-127 том 8; а.с. 116, 126, 138, 145, 159, 165, 174, 178, 186 том 3; а.с. 99, 102, 106, 110, 113 том 4); ТОВ «Лакі Прайм» (а.с.49-50 том 8); ТОВ «Будактив ТМ» (а.с.51-52 том 8; а.с. 102, 147 том 3); ТОВ «Арарат Трейд» (а.с. 183-211 том 7; а.с. 2, 26, 29, 38, 48, 72, 92, 101, 219, 241, 244 том 3; а.с.4, 11, 39, 45 том 4); ТОВ «Блано» (а.с.92-102 том 8; а.с. 132, 163, 166, 210, 220, 223 том 6), долучено позивачем до матеріалів справи.
Аналогічні документи було надано позивачем до проведення перевірки, про що власне зазначено в акті перевірки.
Разом з тим, як вірно було зазначено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем в апеляційній скарзі, контролюючим органом під час проведення перевірки не було здійснено аналізу жодного з документів, які надані позивачем до проведення контрольного заходу, а посадова особа ДПІ обмежилась лише доводом про те, що «згідно наданих документів не можливо підтвердити фінансово-господарські відносини…» (а.с.16 том 1), жодним чином не вмотивувавши причину такого твердження.
Однією з обставин, на яку посилається суб'єкт владних повноважень та яка була покладена в основу прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії, стало отримання відповідачем податкової інформації з баз даних контролюючого органу, яка свідчить на користь того, що діяльність ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм» спрямована на надання неправомірної вигоди третім особам, внаслідок чого суб'єкт владних повноважень і дійшов висновку про наявність в діяльності зазначених Товариств ознак фіктивності.
З даного приводу, варто звернути на правову позицію, викладену в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08.09.2016 року у справі № К/800/24651/158, відповідно до якої, висновки, викладені в податковій інформації, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно,така інформація не порушує прав останнього.
Варто наголосити, що чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).
Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.
Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.
Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.
За таких обставин, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності діяльності контрагентів позивача, яка (фіктивність), встановлена в акті перевірки з огляду на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, не сприймаються судом, як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагентів позивача або безпосередньо посадових осіб позивача, було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України.
Варто також наголосити, що з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить вбачається, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.
Крім того, як вбачається з Акту перевірки, в останньому зафіксовані порушення лише відносно чотирьох контрагентів позивача - а саме - ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Лакі Прайм», ТОВ «Флоренція», ТОВ «Гатіора», що, відповідно складає лише частину сум податкових зобов'язань, які донараховані позивачу по цьому Акту перевірки, натомість, контролюючим органом взагалі не обґрунтовано порушень по іншим контрагентам позивача по взаємовідносинам з якими здійснені відповідні донарахування, а саме - ТОВ «Будактив ТМ», ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано», ТОВ «АСКС-Україна».
Враховуючи презумпцію правомірності рішень платника податків (п.4.1.4 ПК України), судом першої інстанції зроблений вірний висновок, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Про Сервіс», ТОВ «Флоренція Груп», ТОВ «Лакі Прайм», ТОВ «Будактив ТМ», ТОВ «Арарат Трейд», ТОВ «Блано», підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.
Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, а ніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.
В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.
Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.
При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались/зменшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.
Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у зв'язку з чим, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для перегляду рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, адже такі вимоги не заявлені апелянтом в апеляційній скарзі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: О.О.Беспалов
А.Г.Степанюк
Повний текст виготовлено 09 квітня 2019 року.