09 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2098/19
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Кузьмича С.М., Сапіги В.П.
при секретарі судового засідання: Бедрій Х.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 року (рішення ухвалене у м. Івано-Франківськ судом у складі головуючого судді Остап'юка С.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до Косівського районного сектора Державної міграційної служби про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,-
У листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Косівського районного сектора Державної міграційної служби про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, однак відповідач відмовив у видачі такого паспорта. Вважає таку відмову протиправною, у зв'язку із чим просить зобов'язати відповідача видати його дочці паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України. Просив позов задоволити.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.10.2018 ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 звернувся до Косівського районного сектора Державної міграційної служби із заявою про видачу його дочці паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України.
На заяву позивача, відповідач направив відповідь з повідомленням про те, що відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №302 від 25.03.2015 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України за №745 від 26.10.2016) оформлення, обмін та видача паспорта здійснюється особі, яка досягла 14-річного віку, на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно до пункту восьмого частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.
При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
З огляду на вказане, випливає, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
Тобто, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року по справі №800/134/15.
Відповідно до пункту 13 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-Х11(далі Положення №2503-XII) для одержання паспорта громадянин подає: (1) заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; (2) свідоцтво про народження; (3) дві фотокартки розміром 35 х 45 мм; (4) у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Згідно із пунктом 1.2 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 13 квітня 2012 року №320(далі - Порядок №320), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається територіальними підрозділами Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи) за місцем проживання кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку, а надалі в разі необхідності обмінюється, видається замість утраченого, викраденого або зіпсованого.
Відповідно до пункту 1.3 Порядку №320 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що для оформлення паспорта особа подає: заяву про видачу паспорта (додаток 1); свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см (фотокартки, що подаються для оформлення паспорта, мають бути виконані з одного негатива, із зображенням обличчя виключно анфас, без головного убору, виготовленими на тонкому білому або кольоровому фотопапері без кутика; для громадян, які постійно носять окуляри, обов'язкове фотографування в окулярах);платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або копію документа про звільнення від сплати державного мита; довідку про реєстрацію особи громадянином України або свідоцтво про належність до громадянства України, а в необхідних випадках - інші документи, визначені статтею 5 Закону України «Про громадянство України»(за необхідності); паспорт громадянина України для виїзду за кордон - для громадян України, які постійно проживали за кордоном, після повернення їх на проживання в Україну; посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Цим же Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 13 квітня 2012 року №320 було затверджено форму заяви про видачу паспорта.
За результатами розгляду зазначеного звернення відповідачами лише надана відповідь в порядку та строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян» №393/96-ВР, з роз'ясненням дій, необхідних для отримання паспорта громадянина України, зокрема звернуто увагу заявників на необхідність особистого звернення із заявою до територіального підрозділу міграційної служби за місцем проживання.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що листом відповідача не відмовлено у оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, оскільки позивачем та його законним представником не використано право на звернення до територіального підрозділу міграційної служби із заявою-анкетою про надання адміністративної послуги та необхідними документами.
З огляду на вищенаведене колегія суддів не знаходить бездіяльності відповідачів щодо оформлення та видачі паспорта ОСОБА_2, оскільки позивачами не було дотримано встановленої законодавством процедури.
При цьому, колегія суддів зауважує, що уповноважений орган позбавлений можливості видати паспорт особі за відсутності його заяви та визначеного переліку документів.
Невиконання обов'язку щодо подання належного пакету документів звільняє відповідача від обов'язку приймати відповідні рішення за результатом розгляду заяви позивача, що, зокрема, зазначено у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №826/740/15.
Листи відповідача, з якими висловила незгоду позивач, не є рішенням суб'єктів владних повноважень у розумінні КАС України.
За відсутності будь-яких даних особи та за відсутності необхідних документів (свідоцтва про народження; двох фотокарток розміром 35х45 мм) відповідач позбавлений можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка, а відтак, оскільки заявником не подано всіх необхідних документів, відповідно такий обов'язок у даному випадку відсутній.
Відповідачем жодним чином не порушено законне право чи інтерес позивача, оскільки суб'єктом владних повноважень не виносилося рішення про відмову у видачі документа та не допускалися протиправні дії чи бездіяльність у процедурі оформлення та видачі паспорта громадянина України, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України».
Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №820/3327/16.
Також, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що обов'язковими ознаками даної справи, задля застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року по справі №806/3265/17 повинні бути наступні: 1) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ; 2) відповідач - територіальні органи ДМС України; 3) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ.
Разом з тим, дана справа не відповідає вказаним ознакам, оскільки у даних правовідносинах відсутня відмова відповідача про видачу паспорта у формі книжечки.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з чим погоджується колегія суддів, що застосування правової позиції, яку викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року по справі №806/3265/17 та, як наслідок, задоволення позову, було б можливо у тому разі, коли б ОСОБА_2 звернувся до відповідного територіального підрозділу Державної міграційної служби з проханням надання йому паспорту у формі книжечки у зв'язку з відмовою в обробці персональних даних та надав документи, передбачені пунктом 13 вказаного Положення, а саме: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України, у свою чергу, за наслідками вирішення саме такої заяви, поданої саме в зазначеному порядку, а не на підставі Закону №393/96-ВР, йому б було відмовлено у вказаному.
Відтак, колегія суддів вважає, що оскільки право позивача на оформлення та видачу паспорта відповідачами на даний час не порушене, позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають. При цьому, ОСОБА_2 не позбавлена права на звернення до суду за судовим захистом у разі, коли нею буде дотримано всіх необхідних процедур, проте за наслідками буде відмовлено у задоволенні потреби у видачі паспорту у формі книжечки.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволені адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2018 року у справі №0940/2271/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді С. М. Кузьмич
В. П. Сапіга
Повне судове рішення складено 10.04.2019 року