Справа № 2540/3216/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кашпур О.В.
02 квітня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року
у справі №2540/3216/18 (розглянутої у поряду спрощеного провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 09.08.2018.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 09.08.2018 включно.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 , наказом № 177 від 09.08.2018 його було виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення. За період проходження служби з 01 січня 2016 року по 09 серпня 2018 року відповідачем не нараховувалась йому індексація грошового забезпечення. Такі дії відповідача вважає протиправними та такими, що порушують його конституційні права.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 09.08.2018. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 09.08.2018 включно.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Позивачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідач, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, майор ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника служби ракетно-артилерійського озброєння Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 09.08.2018 № ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 про розмір грошового забезпечення нарахованого ОСОБА_1 та довідки щодо нарахованої та виплаченої індексації ОСОБА_1 нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 09.08.2018 не проводилось.
Вважаючи, дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача про визнання дій Чернігівського прикордонного загону (військової частини НОМЕР_3 ) Північного регіонального управління Державної Прикордонної служби України протиправними в частині не виплати йому індексації грошового забезпечення та зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 09.08.2018 є обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частина перша статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Пункт другий частини третьої статті 9. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Стаття 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII встановлює, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Стаття 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII зазначає, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Пункт 168.5. статті 168 Податкового кодексу України встановлює, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі -Порядок).
Відповідно до Пункту 2 Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Як зазначає, пункт 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.08.2018.
Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Як вбачається з матеріалів справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, стало неналежне фінансування відповідача Однак, судом першої інстанції правомірно зазначено, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин непроведення розрахунку). Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що посилання відповідача на п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та ст.5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, оскільки невиплата індексації є обмеженням його права на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано при розгляді даної справи практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі №750/5074/17.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 09.08.2018 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 09.08.2018 включно.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький
Повний текст постанови виготовлено 05 квітня 2019 року