Справа № 810/3712/18 Суддя першої інстанції: Лапій С.М.
10 квітня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації Київської області на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
У липні 2018 року ОСОБА_2 (далі - Позивач, ОСОБА_2) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації Київської області (далі - Відповідач, УСЗН Тетіївської РДА) про:
- визнання неправомірним рішення УСЗН Тетіївської РДА від 18.05.2018 року №4/777 про відмову в призначенні ОСОБА_2 пільг, передбачених ст.15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язання УСЗН Тетіївської РДА призначити ОСОБА_2 пільги, передбачені ст.15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення УСЗН Тетіївської РДА від 18.05.2018 року №4/777 про відмову ОСОБА_2 у призначенні пільг, передбачених ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни»;
- зобов'язано Відповідача встановити Позивачу статус дружини померлого інваліда війни.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки померлий чоловік ОСОБА_2 за життя був визнаний інвалідом війни, а остання є його дружиною, то на неї поширюють свою дію норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відтак, на переконання суду, ОСОБА_2 має право в силу приписів ст. 10 вказаного Закону на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) інваліда війни, а також на передбачені даним нормативним актом пільги.
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд підкреслив, що належним способом захисту прав Позивача є встановлення їй статусу дружини померлого інваліда війни, а не призначення пільг, передбачених ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове про відмову у задоволенні позовної заяви у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, визначання поняття «статус дружини померлого інваліда війни» у чинному законодавстві не закріплено, по-друге, статус дружини померлого інваліда війни неможливо ототожнювати зі статусом особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», по-третє, приписи ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не включають до переліку осіб, яких віднесено до членів сімей загиблих, осіб, що є членом сім'ї померлого ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Після усунення визначених в ухвалі від 06.02.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що Апелянт намагається проаналізувати Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та інші нормативні акти таким чином, що на померлого ОСОБА_3 не поширюються пільги та гарантії, передбачені вказаним Законом. При цьому, на переконання Позивача, Відповідачем в апеляційній скарзі не обґрунтовано, яким чином померлому чоловіку ОСОБА_2 було встановлено статус інваліда війни та останнього було включено до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є дружиною померлого громадянина з числа ліквідаторів категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, а такою має право на пільги і компенсації, передбачені ст. ст. 20, пп. 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23, 27 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується наявною у матеріалах справи копією посвідчення №013205 від 24.03.2010 року (а.с. 8).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно довідки УЗСН Тетіївської РДА від 09.09.2009 року №139 (а.с. 10) та посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.09.2009 року (а.с. 11) померлий ОСОБА_3 був особою з інвалідністю 1 групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до УСЗН Тетіївської РДА із заявою, в якій просила призначити їй пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та вирішити питання про виплату разової грошової допомоги, передбаченої ч. 5 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с. 13).
Листом від 18.05.2018 року №4/777 УСЗН Тетіївської РДА повідомила ОСОБА_2 про відсутність правових підстав для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки причина смерті чоловіка не пов'язана із захворюванням, пораненням, контузією чи каліцтвом, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (служби обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебування на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держави під час воєнних дій чи конфліктів (а.с. 14).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 4, 7, 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. ст. 5-9 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України», а також п. п. 4, 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Позивач має право на встановлення статусу дружини померлого інваліда війни.
Однак з такою позицією суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон).
Відповідно до ст. 4 Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
При цьому зі змісту п. 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №20-РП/04 вбачається, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасників бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковими умовами, за яких особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Як було встановлено раніше, померлий чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мав статус інваліда війни першої групи та на нього поширювалась дія Закону (а.с. 11).
Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Згідно абз. 16 п. 1 ст. 10 Закону до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Викладене, свідчить, що чинність Закону поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що у матеріалах справи відсутні документи, якими встановлено, що смерть (захворювання, що спричинило смерть) ОСОБА_3 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Однак ця обставина є істотною, позаяк у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.02.2018 року у справі № 368/1579/14, від 10.05.2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07.06.2018 року у справі № 377/797/17 та від 31.01.2019 року у справі № 368/1131/17.
Разом з цим, судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_3, приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань цивільної оборони Тетіївського автопідприємства 31039 на посаді водія (а.с. 30-31), тобто не під час виконання обов'язків військової служби. Крім того, згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 12.02.2010 року №1432-2010, захворювання ОСОБА_3, яке призвело до смерті, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 34).
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з доводами Апелянта про те, що останнім правомірно було відмовлено Позивачу у встановленні статусу члена сім'ї померлого загиблого (померлого) інваліда війни, а також призначенні пільг, передбачених ст. 15 Закону, адже матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_3 помер внаслідок захворювання, одержаного у період проходження військової служби.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлену вище відсутність правових підстав для встановлення ОСОБА_2 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) інваліда війни, судова колегія приходить до висновку про помилковість твердження Київського окружного адміністративного суду про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при постановленні рішення порушено норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації Київської області - задовольнити повністю.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено « 10» квітня 2019 року.