ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
08 квітня 2019 року № 826/17899/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючий суддя - Пащенко К.С., судді: Чудак О.М., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомДержавного підприємства «Регіональні Електричні мережі»
доДержавної фіскальної служби України Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення про розгляд скарги та податкового повідомлення-рішення
представники сторін:позивача - Лавренюк І.Л.; відповідачів - Хітько В.М.
17.11.2016 Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач-1), Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (відповідач-2), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України № 22751/6/99-99-11-03-01-25 від 21.10.2016 про результати розгляду скарги позивача № 01/1244 від 25.08.2016; скасувати податкове повідомлення-рішення Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області № 0005181501 від 31.05.2016.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач протягом жовтня-грудня 2015 року виписував податкові накладні та включав до податкових зобов'язань декларацій з податку на додану вартість у відповідних податкових періодах за першою подією згідно із п. 187.1 ст. 187 ПК України; посилання відповідача-2 на лист ДФС України № 24986/6/99-99-19-03-02-15 від 24.11.2015 є неправомірним, оскільки вказаний лист не має статусу нормативно-правового акту; п. 120-1.3 ст. 120-1 ПК України (в редакції, що діяла до 01.01.2016) встановлено, що порядок застосування штрафних санкцій затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику; натомість протягом 2015 року Мінфіном не було затверджено порядку застосування штрафних санкцій, а отже правовий механізм застосування штрафних санкцій за порушення термінів реєстрації податкових накладних був відсутній; ухвалою Господарського суду Київської області від 17.11.2015 у справі № 911/4610/15 було порушено провадження у справі про банкрутство позивача та запроваджено мораторій на задоволення вимог кредиторів; податкове повідомлення-рішення № 0005181501 від 31.05.2016 було надіслано позивачу разом із Актом камеральної перевірки, що є порушенням вимог ст. 86 ПК України; 17.06.2016 позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення до ГУ ДФС у Київській області, однак скарга позивача була залишена без задоволення; 25.08.2016 позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення до ДФС України; рішенням ДФС України № 22751/6/99-99-11-03-01-25 від 21.10.2016 скарга позивача залишена без задоволення.
Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Аблову Є.В.
26.12.2016 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17899/16 та призначено справу до судового розгляду 16.03.2017.
16.03.2017 судове засідання у справі не відбулось у зв'язку із відсутністю складу колегії.
25.04.2016 до суду надійшли заперечення відповідача-2 на адміністративний позов, в яких відповідач-2 просив суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції відповідач-2 зазначив, що в результаті проведення камеральної перевірки позивача було встановлено порушення вимог п. 201.10 ст. 201 та п. 192.1 ст. 192 ПК України, а саме: несвоєчасна реєстрація податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних; на підставі п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України відповідачем-2 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005181501 від 31.05.2016, яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 6 717 770 грн. 74 коп.; положенням п. 35 підрозділу 2 Перехідних положень ПК України встановлено, що норми п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України не застосовуються при порушенні термінів реєстрації податкових накладних до 01.10.2015; рішення ДФС України № 22751/6/99-99-11-03-01-25 від 21.10.2016 не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, яке відповідно до ст. 17 КАС України може бути оскаржене до адміністративного суду.
В судовому засіданні 25.04.2017 колегія суддів заслухала представників сторін та ухвалила подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.
На підставі розпорядження Керівника апарату суду № 5256 від 10.10.2017 справу № 826/17899/16 було передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.
Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу справ між суддями справу № 826/17899/16 було передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Пащенко К.С., судді: Мазур А.С., Літвінова А.В.
Ухвалою від 01.11.2017 суддя Пащенко К.С. прийняв справу № 826/17899/16 до свого провадження та призначив до судового розгляду колегією у складі трьох суддів на 06.12.2017.
В судовому засіданні 06.12.2017 суд, заслухавши представника відповідачів, оголосив про відкладення розгляду справи на 21.02.2018.
21.02.2018, зважаючи на перебування члена колегії - судді Шейко Т.І. на лікарняному, розгляд справи відкладено на 11.04.2018.
30.03.2018 до суду надійшли додаткові письмові пояснення відповідача-2, в яких, зокрема, зазначено, що посилання позивача на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 у справі № 816/4843/15 є декларативним, оскільки адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях з інших судових справ; постанова у справі № 826/5827/17 від 23.02.2018, яка є прецедентом у вирішенні проблемного питання у подібних спорах, винесена на користь контролюючого органу; відсутність порядку застосування штрафних санкцій не звільняє позивача від відповідальності; рішення ДФС України щодо розгляду скарги не є юридично значимим для платника податків, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача.
Заслухавши в судовому засіданні 11.04.2018 представників сторін та зважаючи на заявлене клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Вишгородською об'єднаною державною податкової інспекцією ГУ ДФС у Київській області було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість позивача. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 201.10 ст. 201 ПК України, а саме: порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 34 083 856 грн. 64 коп.
За результатами перевірки складено Акт № 681/12-01/32402870 від 30.05.2016 та винесено податкове повідомлення-рішення № 0005181501 від 31.05.2016, яким позивачу на підставі ст. 120-1 ПК України нараховано штраф в розмірі 6 717 770 грн. 74 коп.
Позивач звернувся до начальника Головного управління ДФС у Київській області із скаргою (вих. № 01/873 від 17.06.2016), в якій просив податкове повідомлення-рішення № 0005181501 від 31.05.2016 скасувати.
За результатами розгляду скарги позивача Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято рішення (вих. № 1874/10/10-36-10-01-04 від 15.08.2016), яким скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
26.08.2016 позивач звернувся до Державної фіскальної служби України із скаргою (вих. № 01/1244 від 25.08.2016), в якій просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0005181501 від 31.05.2016 та рішення Головного управління ДФС у Київській області (вих. № 1874/10/10-36-10-01-04 від 15.08.2016).
Рішенням Державної фіскальної служби України (вих. № 22751/6/99-99-11-03-01-25 від 21.10.2016) скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням № 0005181501 від 31.05.2016, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
В свою чергу відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює ПК України.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п. 201.10 ст. 210 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.
Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем порушені строки реєстрації податкових накладних на загальну суму ПДВ 34 083 856 грн. 64 коп.
Пунктом 120-1.1 ст. 120 ПК України встановлено, що Порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, тягнуть за собою накладення на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі:
10 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів;
20 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 16 до 30 календарних днів;
30 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації від 31 до 60 календарних днів;
40 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації на 61 і більше календарних днів.
На підставі п. 120-1 ст. 120 ПК України відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення про № 0005181501 від 31.05.2016, згідно із яким до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 6 717 770 грн. 74 коп.
Оспорюючи вказане податкове повідомлення-рішення, позивач посилається на відсутність встановленого Міністерством фінансів України правового механізму застосування штрафів за порушення строків реєстрації податкових накладних.
Суд критично ставиться до такого доводу позивача, з огляду на таке.
Пункт 120-1.3 ст.120-1 ПК України (в редакції, яка діяла з 29.07.2015 по 31.12.2015), передбачав, що порядок застосування штрафних санкцій, передбачених цією статтею, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Разом з тим, Законом України від 24.12.2015 № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» (набрав чинності з 01.01.2016) були внесені зміни до ст. 120-1 ПК України, якими виключено пункт 120-1.3.
Таким чином, суд вважає, що контролюючі органи, починаючи з 01.01.2016 мали право притягувати платників податків до відповідальності на підставі ст. 120-1 ПК України за порушення термінів реєстрації податкових накладних, без врахування застережень, які були передбачені п.120-1.3. ст.120-1 ПК України.
До того ж, пунктом 35 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» Перехідних положень ПК України встановлено, що норми пункту 120-1.1 статті 120-1 цього Кодексу не застосовуються при порушенні термінів реєстрації податкових накладних/ розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, складених до 1 жовтня 2015 року.
Разом з тим, податкові накладні, за несвоєчасну реєстрацію яких до позивача застосовано штраф, складені останнім вже після 01.10.2015.
Щодо посилання позивача на порушення Господарським судом Київської області провадження у справі про банкрутство позивача, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.11.2015 порушено провадження у справі № 911/4610/15 про банкрутство Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції станом на 17.11.2015) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Частиною 3 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
- забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;
- забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;
- не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;
- зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;
- не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Разом з тим, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.
З огляду на наведене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.
Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення, то не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.
Наведену правову позицію неодноразового висловлював Верховний Суд України у постановах від 25.06.2011 року № 21-113а11, від 11.06.2012 року №21-179а12 та від 09.07.2013 року у справі №21-178а13.
Враховуючи те, що порушення позивачем термінів реєстрації податкових накладних мало місце вже після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд вважає, що відповідачем-2 правомірно застосовано до платника податків штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію податкових накладених в Єдиному реєстрі.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України № 22751/6/99-99-11-03-01-25 від 21.10.2016 про результати розгляду скарги позивача № 01/1244 від 25.08.2016, суд вважає необхідним зазначити наступне.
У відповідності до положень п. 55.1 ст. 55 ПК України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Стаття 56 ПК України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.
Так, вказаною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Пунктом 56.6 ст. 56 ПК України закріплено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.
Відповідно до пункту 56.10 названої статті рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Пункт 56.19 ст.56 ПК України визначає, що, у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Отже, рішення Державної фіскальної служби України № 22751/6/99-99-11-03-01-25 від 21.10.2016 про результати розгляду скарги позивача № 01/1244 від 25.08.2016 не є юридично значимим для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, оскільки саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування такого рішення, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Суд примічає, що правова позиція в питанні «юридичної значимості для платника податків рішення ДФС України про результати розгляду його скарги» відображена в постановах Верховного Суду від 29.01.2019 по справі № 826/10853/17 та від 26.03.2019 у справі № 810/339/16.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом не є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову Державного підприємства «Регіональні Електричні мережі» відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Головуючий суддя К.С. Пащенко
Судді: О.М. Чудак
Т.І. Шейко