ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
10 квітня 2019 року № 826/11945/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління ДФС у м. Києві
про представники сторін:скасування податкових повідомлень-рішень позивача - ОСОБА_2; відповідача - Худякова Н.Б.,
ОСОБА_1 (адреса: 01051, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) (далі - позивач або ОСОБА_1.) подав на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління ДФС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, ідентифікаційний код - 39439980) (надалі - відповідач або Головне управління ДФС у м. Києві), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 24.10.2018, просить суд:
- скасувати податкове повідомлення рішення від 31.12.2017 № 112356-1305-2650 Головного управління ДФС у м. Києві;
- скасувати податкове повідомлення рішення від 03.04.2018 № 27552-1305-2650 Головного управління ДФС у м. Києві;
- скасувати суму основного боргу та суму нарахованих штрафних санкцій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення за відсутності в Державному земельному кадастрі інформації про те, що за позивачем обліковується земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 площею 30.6 кв.м, що є порушенням п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України. Крім того, відповідач не врахував, що будівля, яка розміщена на вказаній земельній ділянці, знаходить у власності декількох осіб, тому в силу ст. 286 Податкового кодексу України земельний податок повинен розраховуватися на всіх осіб, а не на одного позивача. Більше того, позивач як інвалід 2 групи звільнений від сплати податку на підставі п. 281.1.1 ст. 281 зазначеного Кодексу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2018 (суддя Пащенко К.С.) позовну заяву було залишено без руху та зобов'язано позивача усунути недоліки у позовній заяві у п'ятиденний строк з моменту її отримання.
ОСОБА_1 було усунуто недоліки позовної заяви у визначений судом строк.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2018 відкрито провадження у даній адміністративній справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 09.10.2018.
17.09.2018 через канцелярію суду від Головного управління ДФС у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказує, що ОСОБА_1 є власником нежилих приміщень загальною площею 30,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,003060 га (30,6 кв.м), а згідно з даними ІС «Податковий Блок» обліковується зазначена земельна ділянка. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається відповідно до п. 2 рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року № 43/1877 зі змінами та доповненнями. Відповідно, сума земельного податку за 2018 рік розрахованого на земельну ділянку становить 5475,683 грн.
09.10.2018 розгляд справи відкладено на 20.11.2018 у зв'язку з клопотанням представника позивача про відкладення судового засідання.
13.02.2019 через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій зазначається, що Головне управління ДФС у м. Києві ігнорує той факт, що будинок має 7 поверхів та 2 під'їзди, а також те, що нежитлові приміщення є вбудованими в будинок, який перебуває у спільній власності кількох осіб, а тому нарахування податку з урахуванням прибудинкової території має бути поділено між співвласниками та здійснено з розрахунку приблизно 12,7 кв.м, а не 30,6 кв.м. Таким чином, Головним управлінням ДФС у м. Києві порушено вимоги п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України.
08.11.2018 відповідач подав до суду додаткові пояснення на заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, у яких викладені обставини прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 31.12.2017 № 112356-1305-2650, що є аналогічними тим, що зазначені у відзиві на позову заяву.
У судовому засіданні 20.11.2018 оголошено перерву до 22.01.2019.
08.01.2019 через канцелярію суду надійшла відповідь позивача на додаткові пояснення Головного управління ДФС у м. Києві, у якій викладені зазначені у відповіді на відзив обставини.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.03.2019.
У судовому засіданні 12.03.2019 суд поставив на обговорення питання про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження. Представники сторін не заперечили проти розгляду справи в порядку письмового провадження, при цьому подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності за наявними у справі доказами.
Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (у рішенні - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2017 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 112356-1305-2650, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 5475,68 грн. за 2017 рік.
04.04.2018 ОСОБА_1 оскаржив зазначене рішення відповідача в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС). 19.04.2018 позивач подав доповнення до цієї скарги.
Згідно листа ДФС від 20.04.2018 № 5700/С/99-99-11-02-01-14 скаргу позивача на податкове повідомлення-рішення від 31.12.2017 № 112356-1305-2650 залишено без розгляду.
03.04.2018 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 27552-1305-2650, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 5475,68 грн. за 2018 рік.
Вважаючи протиправними рішення Головного управління ДФС у м. Києві, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно пп. 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Положеннями пп. 269.1.1 і 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України встановлено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
У відповідності до пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
В силу ст. 271 ПК України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Згідно з п. 286.5 ст. 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
За ч. 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Відповідно до ст.ст. 125 і 126 цього Кодексу, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
З матеріалів справи видно, що позивач є власником нежилих приміщень № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 11) загальною площею 30,60 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 08.06.2006, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В.
При цьому, жодних документів, які б свідчили про те, що позивач є власником або користувачем земельної ділянки, на якій розміщені вказані нежилі приміщення, матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Проте, згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 15.03.2018 № 167/0-193/6-18 відомості (зміни) про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 до Державного земельного кадастру не вносилися.
Таким чином, з огляду на відсутність в Державному земельному кадастрі інформації про те, що за ОСОБА_1 обліковується зазначена земельна ділянка, у відповідача були відсутні підстави для нарахування земельного податку.
Крім того, за твердженнями позивача будинок, у якій вбудовані нежилі приміщення позивача, належить на праві власності декільком особам.
Пунктом 286.6 ст. 286 ПК України визначено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Враховуючи, що площа земельної ділянки співпадає з площею належного позивачу на праві приватної власності нежилого приміщення, можна дійти висновку, що позивач розрахував земельний податок без урахування положень п. 286.6 ст. 286 ПК України.
Зазначені позивачем обставини відповідачем не спростовані.
Крім того, згідно з п. 281.1 ст. 281 ПК України, від сплати земельного податку звільняються: інваліди першої і другої групи; фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Як випливає з матеріалів справи, позивач є інвалідом 2 (другої) групи з дитинства, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення від 25.05.2010 № 159735.
Таким чином, позивач в силу п. 281.1 ст. 281 ПК України, звільнений від сплати земельного податку.
Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень, оскільки викладені обставини, за висновком суду, є безумовною підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно ж до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За правилами ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що прийняті Головним управління ДФС у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 31.12.2017 № 112356-1305-2650 та від 03.04.2018 № 27552-1305-2650 не відповідають визначеним у ст. 2 КАС України критеріям, є протиправними та підлягають скасуванню.
Між тим, суд вважає, що такий спосіб захисту як скасування суми основного боргу та нарахованих штрафних санкцій, у даному випадку, не є необхідним для ефективного відновлення прав позивача.
Так, статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що достатнім ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 у справі № 802/2236/17-а.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу Закону України «Про судовий збір» і відсутні докази щодо понесення ним будь-яких інших судових витрат, судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241- 246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31.12.2017 № 112356-1305-2650.
3. Скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 03.04.2018 № 27552-1305-2650.
4. У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд м. Києва.
Суддя К.С. Пащенко