Справа № 500/501/19
05 квітня 2019 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Мірінович У.А.
за участю:
секретаря судового засідання Хоменко Л.В.
позивач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бучацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовною заявою до Бучацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання дій протиправними відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993 та зобов'язання відповідача здійснити призначення та виплату позивачу пенсії державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993 з дати звернення - 29.01.2019 відповідно до поданих довідок про складові заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Бучацькому ОУ ПФУ Тернопільської області та з 28.08.2018 отримує пенсію за віком. 29.01.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою щодо проведення перерахунку пенсії - перехід на інший вид пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), надавши до заяви всі необхідні документи. Однак, листом від 07.02.2019 № 495/02 відповідач відмовив позивачу у переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця, мотивуючи тим, що згідно поданих документів стаж державної служби позивача за період роботи з 24.03.1984 по 18.10.1994 становить 10 років 6 місяців 25 днів, що не дає право для призначення такої пенсії відповідно до Закону № 889-VIII. При цьому, період роботи позивача з 01.06.1995 по 25.11.2016 на різних посадах в органах державної податкової служби відповідач не врахував, мотивуючи тим, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Позивач вважає такі дії відповідача щодо відмови у переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця протиправними, оскільки посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 05.04.2019.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з мотивів, викладених у позовній заяві, просила позовні вимоги задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву від 05.04.2019 № 1098/07, в якій просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги не визнає з мотивів, наведених у письмовому відзиві на позовну заяву. Водночас, у відзиві на позовну заяву від 21.03.2019 № 875/07 відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що останній правомірно відмовив позивачу у переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 889-VIII, оскільки згідно поданих документів стаж державної служби позивача за період роботи з 24.03.1984 по 18.10.1994 становить 10 років 6 місяців 25 днів. При цьому, зазначив, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, що позивач перебуває на обліку в Бучацькому ОУ ПФУ Тернопільської області та з 28.08.2018 отримує пенсію за віком.
Надалі, 29.01.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою щодо проведення перерахунку пенсії - перехід на інший вид пенсії відповідно до Закону № 889-VIII, надавши до заяви всі необхідні документи (арк. справи 56).
За результатами розгляду заяви та поданих документів, відповідач листом від 07.02.2019 № 495/02 відмовив позивачу у переведенні з пенсії за віком на пенсію державного службовця, мотивуючи тим, що згідно поданих документів стаж державної служби позивача за період роботи з 24.03.1984 по 18.10.1994 становить 10 років 6 місяців 25 днів, що не дає право для призначення такої пенсії відповідно до Закону № 889-VIII. При цьому, період роботи позивача з 01.06.1995 по 25.11.2016 на різних посадах в органах державної податкової служби відповідач не врахував, мотивуючи тим, що періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (арк. справи 42-44).
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон 1058-IV) особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до Закону № 889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України № 622 від 14.09.2016 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.
Згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу": мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Статтею 25 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII), визначено сім категорій посад державних службовців, які вони могли обіймати у відповідних державних органах, та передбачено, що віднесення існуючих на той час посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців провадиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом. Відповідно до цієї статті до шостої категорії посад державних службовців віднесено посади спеціалістів управлінь обласних державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади.
Абзацами третім та п'ятим пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті, зокрема, державної податкової служби, яким присвоєно персональні звання.
Водночас, загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, з 16.12.1993 визначив Закон № 3723-XII.
Відповідно до статті 1 Закону № 3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Частиною другою статті 9 Закону № 3723-XII (частина друга, в редакції яка діяла на час роботи позивача у Бучацькій податковій інспекції) визначено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами.
При цьому, Закон № 3723-XII застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-ХІІ, який втратив чинність 20.11.2012 та який діяв на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 509 -ХІІ), надалі - Податковий Кодекс України.
Відповідно до статті 15 Закону № 509 посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом державної податкової служби. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Надалі, Законом України від 05.07.2012 № 5083-VI 11.08.2012 Податковий кодекс України доповнено розділом XVIII - 1 "Посадові особи органів державної податкової служби та їх правовий і соціальний захист".
Пунктом 344.1 статті 344 розділу XVIII - 1 ПК України визначено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби України здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України "Про державну службу".
Зазначене також кореспондується із частиною вісімнадцятою статті 37 Закону № 3723 XII, згідно якої період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналогічну правову позицію виклав також Верховний Суд України у постанові від 22.10.2013 у справі 21-340а13 зазначивши, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно персональні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби , який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 № 3723 - XII.
Таким чином, суд дійшов висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як слідує з трудової книжки позивача БТ-І № 1992027 (арк. справи 45-55) та не заперечується сторонами у справі, що позивач за період з 01.06.1995 по 25.11.2016 працювала на різних посадах в органах державної податкової служби, зокрема:
- з 01.06.1995 прийняла присягу державного службовця;
- з 30.10.1995 позивачу присвоєне персональне звання "інспектор податкової служби III рангу";
- з 01.04.1999 позивачу присвоєне персональне звання "інспектор податкової служби II рангу";
- з 01.04.2003 позивачу присвоєне спеціальне звання "інспектор податкової служби І рангу";
- з 10.08.2006 позивачу присвоєне спеціальне звання "радник податкової служби III рангу";
- з 01.01.2014 позивачу присвоєне спеціальне звання "радник податкової та митної служби III рангу".
Таким чином, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 01.06.1995 по 25.11.2016 в органах державної податкової служби на відповідних посадах із присвоєнням спеціальних звань підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
Твердження відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що позивачу правомірно було не зараховано до стажу державної служби зазначений період роботи в органах державної податкової служби, оскільки розпорядженням КМУ від 12.09.1997 № 503-р "Про віднесення деяких посад працівників місцевих державних податкових адміністрації до відповідних категорій посад державних службовців", яке втратило чинність 06.08.2016 на підставі постанови КМУ від 22.07.2016 № 465, було віднесено до 4-7 категорії посад державних службовців відповідні посади в місцевих державних податкових адміністраціях є хибним, так як відповідно до абзацу першого зазначеного розпорядження до державних службовців відносилися посади працівників державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і державних податкової інспекції у районах, містах, районах у містах, які не мають спеціальних звань. Натомість, як суд встановив, що позивачу присвоювалися спеціальні звання.
Водночас, спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон № 509-XII, в тому числі Податковий кодекс України, які мають вищу юридичну силу ніж Розпорядження № 503-р.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, враховуючи те, що позивач має більше 30 років стажу державної служби, суд дійшов висновку, що остання має право на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 3723-ХІІ, а тому відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні такої пенсії.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП: НОМЕР_1) до Бучацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (місцезнаходження: вул. Шухевича, 1, м. Бучач, Бучацький район, Тернопільська область, 48400, код ЄДРПОУ: 40377488) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задоволити повністю.
Визнати протиправними дії Бучацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Зобов'язати Бучацьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ від 16.12.1993 з дати звернення - 29.01.2019 відповідно до поданих довідок про складові заробітної плати.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Бучацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області судові витрати на суму 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10.04.2019.
Головуючий суддя Мірінович У.А.
копія вірна
Суддя Мірінович У.А.