вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" березня 2019 р. Справа№ 910/12758/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Пашкіної С.А.
Зубець Л.П.
секретар Добрицька В.С.
за участю
представників: позивача - Гончар В.М.
відповідача-1 - Свистунов А.В.
відповідача-2 - Молчанов Д.В.
розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Національного банку України
на рішення Господарського суду м. Києва від 17.12.2018 р. (повне рішення складено 20.12.2018 р.)
у справі № 910/12758/18 (суддя - Грєхова О.А.)
за позовом Національного банку України
до 1. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія"
про визнання недійсним договору
У вересні 2018 року Національний банк України звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" про визнання недійсним договору від 30.12.2014 р. про розірвання договору мультивалютної відкличної кредитної лінії № К-2010395 від 26.04.2012 р., укладеного між відповідачами.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що укладення договору про розірвання договору мультивалютної відкличної кредитної лінії № К-2010395 від 26.04.2012 р. суперечить положенням договору про заставу майнових прав, Закону України "Про заставу", а також нормативно-правовим актам Національного банку України та свідчить про його недійсність.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.12.2018 р. у справі № 910/12758/18 у задоволенні позову Національного банку України відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" та Національний банк України подали апеляційні скарги, у яких просять скасувати оскаржуване рішення суду повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-1 посилається на те, що оспорюваний договір про розірвання кредитного договору був укладений у період, коли в АТ «Дельта Банк» існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку, зокрема, Національним банком України були встановлені обмеження у діяльності відповідача-1 на підставі постанов № 348/БТ від 12.06.2014 р., № 560/БТ від 11.09.2014 р. та № 692/БТ від 30.10.2014 р.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги Національний банк України посилається на те, що майнові права за кредитним договором № К-2010395 від 26.04.2012 р. перебувають у заставі позивача на підставі договору майнових прав № 37/ЗМП від 11.04.2014 р.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями та передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 р. апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Національного банку України у справі № 910/12758/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Зубець Л.П., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 р. було призначено розгляд апеляційних скарг на 05.03.2019 р.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
26.04.2012 р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № К-2010395 (далі - кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
В подальшому, сторонами укладено ряд договорів про внесення змін та доповнень до кредитного договору.
З метою забезпечення виконання відповідачем-2 зобов'язань за кредитним договором, 24.07.2014 р. між ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Кримська девелоперська компанія" та ТОВ "Грін-Грей" було укладено договір поруки № П-2010395-2.
Також, 24.07.2014 р. між ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Кримська девелоперська компанія" та ОСОБА_7 укладено договір поруки № П-2010395-4.
Крім цього, 24.07.2014 р. між ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Кримська девелоперська компанія" та S.S.B BIO-SCIENCE TRADING LIMITED (С.С.Б БІО-САЕНС ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД) укладено договір поруки № П-2010395/S14; 06.11.2014 р. між ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Кримська девелоперська компанія" та S.S.B BIO-SCIENCE TRADING LIMITED (С.С.Б БІО-САЕНС ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД) укладено договір поруки № П-2010395/S15; 06.11.2014 р. між ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Кримська девелоперська компанія" та LOARTEM HOLDINGS LIMITED (ЛОАРТЕМ ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД) укладено договір поруки № П-2010395/S16; 17.12.2014 р. між ПАТ "Дельта Банк", ТОВ "Кримська девелоперська компанія" та S.S.B BIO-SCIENCE TRADING LIMITED (С.С.Б БІО-САЕНС ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД) укладено договір поруки № П-2010395/S19.
30.12.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" укладено договір про розірвання кредитного договору, за умовами якого сторони домовились достроково розірвати кредитний договір з 30.12.2014 р.
11.04.2014 р. між Національним банком України (далі - заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (далі - заставодавець) було укладено договір застави майнових прав № 37/ЗМП (далі - договір застави).
02.03.2015 р. Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" було укладено додатковий договір до договору застави.
За змістом п. 1.1 договору застави предметом застави є майнові права за кредитними договорами (в тому числі кредитний договір від 26.04.2012 р. №К-2010395), що укладені між ПАТ «Дельта Банк» і юридичними та фізичними особами.
Відповідно до п. 3.4.2 договору застави заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди позивача.
Рішенням від 16.04.2018 р. № 1099 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було затверджено перелік номерів лотів, відповідно до якого на торги було виставлено майнові права за кредитним договором № К-2010395 від 26.04.2012 р.
15.05.2018 р. листом № 13 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" повідомило Національний банк України про те, що у листопаді-грудні 2014 року поручителі перерахували відповідачу-1 на виконання умов договорів поруки кошти в розмірі 140572175,00 грн та 7261632,82 дол США в рахунок погашення заборгованості відповідача-2, що слугувало підставою для укладення договору про розірвання кредитного договору з підстав відсутності заборгованості.
30.12.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" (далі - позичальник) було укладено договір про розірвання кредитного договору, за умовами якого сторони домовились достроково розірвати договір мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № К-2010395 від 26.04.2012 р. з 30.12.2014 р.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що майнові права за кредитним договором, на думку позивача, перебувають в заставі Національного банку України відповідно до договору застави майнових прав № 37/ЗМП від 11.04.2014 р., тому укладення оспорюваного договору між відповідачами порушує законні права та інтереси Національного банку України, як заставодержателя.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, що виникає на підставі договору, закону або рішення суду, в силу якої кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
За змістом ст. 574 ЦК України заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору кредиту тощо.
Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ст. 576 ЦК України).
Згідно зі ст. 50 Закону України "Про заставу" при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості; вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.
Відповідно до п. 3.4.2 договору застави майнових прав заставодавець зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.
Згідно зі ст. 51 Закону України "Про заставу" при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право в разі порушення заставодавцем обов'язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.
За умовами укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору застави майнові права відповідача-1 за кредитними договорами передані позивачу у заставу в рахунок забезпечення належного виконання відповідачем-1 вимог позивача (заставодержателя) згідно з договором застави від 11.04.2014 р.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що договір про розірвання договору мультивалютної відкличної кредитної лінії № К-2010395 від 26.04.2012 р. є недійсним, оскільки суперечить положенням договору про заставу майнових прав, Закону України "Про заставу", а також нормативно-правовим актам Національного банку та з огляду на неможливість зарахування коштів, що були переведені в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Як передбачено п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р., вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Водночас, як встановлено судом, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/21732/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська девелоперська компанія" про стягнення 305366340,29 грн заборгованості за кредитним договором № К-2010395 від 26.04.2012 р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. у справі № 910/21732/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2016 р., відмовлено повністю у задоволенні зазначеного позову.
Вказаним вище рішенням було встановлено, що заборгованість відповідача-2 перед відповідачем-1 за кредитним договором № К-2010395 від 26.04.2012 р. погашена поручителями на підставі укладених між відповідачем-1, відповідачем-2 та поручителями договорів поруки № П-2010395-2 від 24.07.2014 р., № П-2010395-4 від 24.07.2014 р., № П-2010395/S14 від 24.07.2014 р., № П-2010395/S15 від 06.11.2014 р., № П-2010395/S16 від 06.11.2014 р. та № П-2010395/S19 від 17.12.2014 р., а також у зв'язку з припиненням зобов'язань сторін за кредитним договором № К-2010395 від 26.04.2012 р. внаслідок його розірвання за згодою сторін, позовні вимоги про стягнення з відповідача-2 12487681 доларів США 78 центів, що за курсом НБУ станом на 30.07.2015 р. еквівалентно 275647568,06 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1107 821,96 доларів США та штрафних санкцій визнані судом необґрунтованими, оскільки відсутнє порушене право, яке підлягає захисту.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Крім того, судом першої інстанції у справі № 910/21732/15 було встановлено, що ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Кримська девелоперська компанія» за взаємною згодою достроково розірвали кредитний договір № К-2010395 з 30.12.2014 р., наведене підтверджується договором про розірвання від 30.12.2014 р. договору мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № К-2010395 від 26.04.2012 р.
Відтак, з обставин, встановлених у справі № 910/21732/15, вбачається, що зобов'язання ТОВ «Кримська девелоперська компанія» за вказаним кредитним договором перед ПАТ "Дельта Банк" виконані у повному обсязі.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Посилання скаржника на постанову Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 р., як на підставу недійсності договору про розірвання кредитного договору та на неможливість зарахування коштів, що були сплачені в рахунок погашення заборгованості, судова колегія вважає необґрунтованим, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність" рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а тому при укладанні договору про розірвання кредитного договору відповідач-2 не міг знати про наявність обмежень повноважень Публічного акціонерного товариства "Дельта банк".
При цьому, за своєю правовою природою постанова правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 р. є актом індивідуальної дії, який вирізняється серед інших юридичних актів тим, що стосується конкретної особи.
Як передбачено п. 3.17.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р., загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами. Тобто такі, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Вбачається, що зазначена постанова правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 р. була прийнята стосовно Публічного акціонерного товариства "Дельта банк", а не обох сторін за спірним правочином, внаслідок чого не може мати юридичних наслідків для відповідача-2.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Вбачається, що позивач не є стороною оспорюваного договору про розірвання кредитного договору та в суді не довів порушення його прав та інтересів укладенням такої угоди.
Постанови Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014 р., № 560/БТ від 11.09.2014 р. та № 692/БТ від 30.10.2014 р. є актами індивідуальної дії та стосуються встановлення вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів. Крім цього, зазначені обмеження щодо здійснення операцій були введено Національним банком України після укладення спірного договору про розірвання кредитного договору від 30.12.2014 р.
Оскільки майнові права за укладеним договором застави № 37/ЗМП від 11.04.2014 р. не відчужувались спірною угодою та відсутня заборгованість за кредитним договором № К-2010395 від 26.04.2012 р., судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують наведене вище.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 17.12.2018 р. у справі № 910/12758/18 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Національного банку України задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за їх подання і розгляд покладаються на скаржників.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Національного банку України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.12.2018 р. у справі № 910/12758/18 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційних скарг покладаються на Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" та Національний банк України.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту відповідно до ст. ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.04.2019 р.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді С.А. Пашкіна
Л.П. Зубець