79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" квітня 2019 р. Справа №926/1129/18
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Дубник О.П.
суддів Орищин Г.В.
Плотніцький Б.Д.
розглянувши в письмовому провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Вакарюк Майї Дмитрівни б/н від 31.01.2019 (вх. № 01-05/520/19 від 05.02.2019)
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2018 (суддя Ніколаєв М.І., повний текст складено 25.07.2018)
у справі № 926/1129/18
за позовом: Іноземного підприємства (далі - ІП) «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед», смт.Велика Димерка, Броварський р-н, Київська обл.
до відповідача: ФОП Вакарюк Майї Дмитрівни, м. Чернівці
про стягнення 106 253,00 грн.,
1. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 у складі колегії: суддя-доповідач Дубник О.П., судді - Орищин Г.В. та Плотніцький Б.Д. поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2018 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Вакарюк Майї Дмитрівни б/н від 31.01.2019. Крім того, з урахуванням ціни позову (106 253,00 грн) колегія суддів ухвалила здійснити розгляд справи № 926/1129/18 у порядку письмового провадження без виклику сторін справи (ч. 13 ст. 8 ГПК України).
Ухвала від 11.02.2019 вручена сторонам, про що є в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень (вх. суду від 25.02.19 01-16/5369/19; від 27.02.19 № 01-16/5615/19).
2. Короткий зміст позовних вимог.
2.1. 22.05.2018 Іноземне підприємство "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Вакарюк Майї Дмитрівни про стягнення 106 253 грн., у тому числі 60 200,00 грн. подвійної заставної вартості холодильників та 46 053,00 грн. пені, нарахованої за період з 20.12.2017 по 21.05.2018 за неповернення холодильного обладнання, отриманого на підставі договорів оренди від 29.09.2010 року №5810952, від 29.09.2010 року №5810953, від 13.06.2011 року №5822104 та від 13.06.2011 року №5822105.
2.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов використання орендованого обладнання, у зв'язку з чим позивач звернувся з досудовими вимогами про розірвання вищевказаних договорів на оренду охолоджувачів та повернення холодильного обладнання. Оскільки відповідачем у встановлені договором строки не повернуте орендоване майно, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача подвійної заставної вартості орендованого обладнання та пені, що передбачено пунктами 4.4 Договорів. Крім того, позивач стверджує, що відповідач безпідставно набув орендоване обладнання, оскільки договори оренди були розірвані позивачем в односторонньому порядку, про що відповідач був попереджений у досудових вимогах.
3 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2018 позовні вимоги про стягнення 106 253,00 грн. задоволено частково. Присуджено до стягнення з ФОП Вакарюк Майї Дмитрівни на користь ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» 60 200,00 грн. подвійної заставної вартості обладнання, 8159,16 грн. пені та відшкодування судового збору в сумі 1133,60 грн. У решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване ст. ст. 11, 89,174, 180, 188, 202, 224, 225,283, 525, 526, 530, 549, 610-612,625, 626, 629, 638, 651, 653, 654, 759, 763, 764, 785 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статті 193, 225, 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», і зроблено висновок, що відповідач повинен сплатити подвійну заставну вартість обладнання у сумі 60 200,00 грн. на підставі пунктів 4.4 договорів, оскільки не повернув на вимогу позивача орендоване холодильне обладнання в обумовлені договором строки. Суд спростував посилання позивача про безпідставність набутого відповідачем орендованого обладнання договірним характером спірних правовідносин. З огляду на те, що в укладеному сторонами договорах розмір пені за прострочку платежу вищий, ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд здійснив власний розрахунок пені за допомогою інформаційно-правової системи «Ліга Закон» за період з 20.12.2017 по 21.05.2018 та дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 8 159,16 грн. На підставі часткового задоволення позову витрати зі сплати судового збору суд поклав на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.
4.1. ФОП Вакарюк Майя Дмитрівна не погоджується з ухваленим рішенням суду в частині задоволених вимог, вважає його таким, яке прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права внаслідок не встановлення важливих обставин справи.
Скаржник не погоджується із висновками суду і стверджує, що не підписувались між сторонами договори оренди холодильного обладнання, додатки до цих договорів та фактично скаржник не приймала у користування відповідне обладнання у позивача. Крім того, звертає увагу суду, що у рішенні адреса встановлення обладнання зазначена вул. Калинівська, 13, м. Чернівці, а скаржник зареєстрований за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з ЄДРЮОФОП (а.с.142-160).
4.2. ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № суду 01-04/1475/19 від 06.03.2019) вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що обгрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення відповідача не відповідає дійсним обставинам справи, адже в отриманій досудовій вимозі від 15.11.2017 відповідач був попереджений про те, що у випадку неповернення ним обладнання, позивач буде змушений звернутися до суду, що підтверджується повідомлення про вручення, долученим до позовної заяви. Крім того, у встановленому законом порядку позовна заява, ухвали і рішення суду були надіслані на адресу відповідача, зазначену в ЄДРЮОФОП, однак ухвали і рішення були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Щодо заперечень відповідача про підписання сторонами договорів оренди холодильного обладнання, додатків до цих договорів та твердження про неприймання у користування обладнання у позивача, зазначає, що підписи Вакарюк М.Д. у договорах та товарно-транспортних накладних відповідають підпису, який міститься у паспорті громадянина України Вакарюк М.Д., також позивач у підтвердження дійсності підпису відповідача та підтвердження укладення договорів додає до відзиву надані йому при підписанні договорів копію паспорта завірену відповідачем та копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця і свідоцтва про сплату єдиного податку. Щодо твердження апелянта про помилкове зазначення судом адреси встановлення обладнання, позивач звертає увагу на наступне: відповідно до витягу з ЄДРЮОФОП скаржник зареєстрований за адресою, а саме: АДРЕСА_1, а основним видом його економічної діяльності є « 47.89. роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами»; у договорах оренди адреса встановлення обладнання зазначена «Калинівський ринок»; однак, відповідачем не надано суду доказів встановлення лотків для роздрібної торгівлі або доказів створення ринку у житловому приміщенні, у якому зареєстрована відповідач, що свідчить про те, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність на Калинівському ринку, а не за адресою свого проживання.
5. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.
Іноземним підприємством "Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед" (ККБУ) та Фізичною особою - підприємцем Вакарюк Маєю Дмитрівною (орендар) укладено договори оренди холодильного обладнання № 5810952, №5810953 від 29.09.2010 року (а.с.16-21) та №5822104, №5822105 від 13.06.2011 року (а.с.21-27) (далі - договори), відповідно до п.п. 1.1 яких предметом договорів є оренда відповідачем обладнання, що надається йому для показу, покращення зовнішнього вигляду та інтер'єру приміщення, а також продажу продукції, що постачається позивачем. Заставна вартість обладнання вказана в додатках №2. Право власності на це обладнання протягом дії договорів залишається за ККБУ.
Відповідно до додатків №2 до договорів, які є товарно-транспортними накладними - загальна заставна вартість орендованого майна становить 30100,00 грн. (у тому числі по товарно-транспортній накладній № CHV00190806 до договору оренди №5810952 - 8600,00 грн., № CHV00190780 до договору оренди №5810953 - 4300,00 грн., № CHV24369 до договору оренди №5822104 - 8600,00 грн. та № CHV00243704 до договору № 5822105 - 8600,00 грн.
Розділами 2-7 договорів сторони погодили їх права та обов'язки, умови оренди, відповідальність та відшкодування збитків тощо.
Згідно пунктів 6.1 договорів строк їх дії встановлюється сторонами на термін, встановлений у додатку №1 з моменту отримання обладнання (вказаного в додатку №2 ).
Строк дії договору оренди №5810952 від 29.09.2010 року (а.с.16-18) не визначений законом, натомість договори найму №5810953 від 29.09.2010 року, №5822104 від 13.06.2011 року та №5822105 від 13.06.2011 року (а.с.19-27) укладені з терміном дії 12 місяців.
Договори підписані сторонами. Доказів визнання їх недійсними суду не надано.
Умовами пунктів 3.1 договорів передбачено, що відповідач зобов'язується використовувати обладнання суто для показу і продажу продукції, що постачається відповідачем підчас дії цього договору. Сторони домовились, що у разі невиконання відповідачем цього положення, позивач має право відмовитись від цього договору і розірвати його, попередивши відповідача за три дні і забрати обладнання.
Пунктами 6.2 договорів передбачено, що будь-яка зі сторін у разі невиконання іншою стороною положень цього договору може достроково розірвати її шляхом надання письмового повідомлення за 30 днів, окрім випадку, вказаного в пункті 3.1. договору. Якщо протягом цього терміну винна сторона не виправить зазначене в повідомленні порушення цього договору, договір вважається розірваним з моменту такого терміну.
Пунктами 4.4 договорів встановлено, що в разі неповернення обладнання після 15 діб з моменту закінчення або розірвання цього договору, відповідач сплачує подвійну заставну вартість обладнання протягом 10 банківських днів та 0,5% від цієї суми додатково за кожний день затримки розрахунків.
Позивач на виконання умов договорів передав, а відповідач прийняв у користування обладнання - холодильники (охолоджувачі) FV1200, інвентарний номер 12809, FV650, інвентарний номер R11247, FV1200, інвентарний номер R19318, FV1200, інвентарний номер R19340, у робочому стані, без зовнішніх ознак пошкодження, адреса встановлення: м.Чернівці, вул. Калинівська, Калинівський ринок, загальною заставною вартістю 30 100,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано підписані обома сторонами товарно-транспортні накладні № CHV00190806, № CHV00190780 № CHV24369 та № CHV00243704 (додатки № 2 до договорів). Фізична особа-підприємець Вакарюк Майя Дмитрівна прийняла орендоване обладнання без будь - яких зауважень, що підтверджується її підписом.
Керівництвом компанії (позивача) було прийнято рішення про розірвання укладених з відповідачем договорів на оренду в односторонньому порядку на підставі п.3.1. договорів, оскільки відповідач не здійснював закупівлі продукції у позивача для подальшого продажу.
06.11.2017 року на адресу відповідача направлені досудові вимоги про розірвання договорів на оренду охолоджувачів та повернення холодильного обладнання позивачу на підставі пунктів 3.1 договорів оренди (досудова вимога вих. №1572/17 від 01.11.2017 року, №1573/17 від 01.11.2017 року, №1574/17 від 01.11.2017 року, №1575/17 від 01.11.2017 року). (а.с.33-36), вручення яких підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення вимог відповідачу 15.11.2017. Проте вимоги залишені відповідачем без відповіді (а.с.37-38).
На підставі ст. 225 ГК України та п.п. 4.4 договорів позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 106 253 грн., у тому числі 60 200,00 грн. подвійної заставної вартості холодильників та 46 053,00 грн. пені, нарахованої за період з 20.12.2017 по 21.05.2018 за неповернення холодильного обладнання, отриманого на підставі договорів оренди від 29.09.2010 року №5810952, від 29.09.2010 року №5810953, від 13.06.2011 року №5822104 та від 13.06.2011 року №5822105, які були в односторонньому порядку розірванні відповідно до визначених ними умов.
6. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом (далі - ЦК) України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (далі - ГК) України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).
Згідно з частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Ця норма кореспондується зі ст. 759 ЦК України.
Договір оренди відповідно до статті 638 ЦК України є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.
Згідно з приписами статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Згідно з ч. 2 ст. 763 ЦК України якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Відповідно до статті 188 ГК України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцяти денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).
З огляду на викладене та враховуючи умови договорів, підставою для розірвання договору може бути, зокрема, намір орендодавця (позивача) щодо розірвання укладеного договору в односторонньому порядку незалежно від виконання/невиконання умов останнього орендарем, за умови належним чином здійсненого повідомлення відповідача про вказаний намір щодо розірвання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст.611 ЦК України розірвання договору є підставою для припинення зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
За приписами статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
У свою чергу ч. 1 ст. 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства
Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання щодо наслідків порушення грошових зобов'язань визначено статтями 229-232, 234, 343 ГК України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до статті 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини 2 статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Позовна заява, ухвала від 30.05.2018 та рішення від 19.07.2018 Господарського суду Чернівецької області, ухвала Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 надсилалися рекомендованими листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1. Ухвала від 30.05.2018 та рішення від 19.07.2018 Господарського суду Чернівецької області від 30.05.2018 повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».(а.с.3-5, 105-107, 125-127) Натомість, ухвала Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 була вручена відповідачу 12.02.2019, про що є в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.(а.с.142).
Згідно з пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «за закінченням терміну зберігання» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на викладене, при розгляді судом першої інстанції справи відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст. 263 ГПК України, не подав відзиву на апеляційну скаргу, однак був повідомлений належним чином про розгляд справи у порядку ст. 120 ГПК України.
Суд першої інстанції, керуючись положеннями ч. 2 ст. 763 та ст. 764 ЦК України, встановив, що між сторонами існували договірні відносини.
Крім того, відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відтак, зобов'язання з безпідставного набуття майна виникають за наявності таких умов: відбулось набуття або зберігання майна; таке набуття чи зберігання здійснено за рахунок іншої особи; при цьому, були відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна.
Таким чином, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що встановлення факту наявності між сторонами зобов'язань з договору оренди, на виконання яких позивач надав обладнання, спростовує посилання позивача на ст. 1212 ЦК України.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта щодо відсутності у нього зобов'язань за договорами, оскільки. як вбачається з матеріалів справи, відповідач лише стверджував про не укладання договорів, однак факту не укладення договору не було встановлено у порядку визначеному законом, а самі доводи не підтверджені жодними доказами. Також, враховуючи той факт, що 29.01.2019 адвокат скаржника ознайомився з матеріалами справи (а.с.130), скаржник не скористався правом подати клопотання про проведення почеркознавчої експертизи (а.с. 16, 18, 19, 21, 22, 24, 25, 27).
Крім того, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Як убачається з цього положення закону, існує два види неправомірних правочинів: нікчемні та оспорювані. При чому оспорюваними є ті правочини, недійсність яких визначається судом на вимогу заінтересованої сторони. До моменту визнання правочину недійсним останній вважається таким, що відповідає вимогам закону. Колегія суддів констатує, що у матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними договорів чи подання відповідних позовів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у відповідності до вимог пунктів 3.1 договорів, договори припинили свою дію 20.11.2017 року. Таким чином, з урахуванням умов пунктів 4.4 договорів граничним строком повернення обладнання є 05.12.2017, а з 20.12.2017 до відповідача можуть застосовуватись збитки у вигляді сплати подвійної заставної вартості обладнання.
З огляду на те, що відповідач свої договірні зобов'язання щодо повернення орендованого холодильного обладнання на вимогу позивача не здійснив в обумовлені договором строки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що до останнього виходячи з положень статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України застосовуються правові наслідки встановлені договором, зокрема у вигляді нарахування подвійної заставної вартості обладнання на підставі пунктів 4.4 договорів, що становить 60 200,00 грн.
Крім того, суд здійснив за допомогою інформаційно-правової системи «Ліга Закон» розрахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 20.12.2017 по 21.05.2018, який становить 8 159,16 грн, оскільки заявлені позивачем на підставі пунктів 4.4 договорів вимоги про стягнення додатково 0,5 % пені від суми подвійної заставної вартості обладнання за кожний день затримки платежу суперечать вимогам статті 3 Закону України ддпені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка встановлюється в національній валюті.
Здійснивши на підставі власної оцінки доказів перевірку наданих позивачем розрахунків нарахованих збитків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо твердження апелянта про те, що зазначена в оскарженому рішенні судом адреса встановлення обладнання не співпадає з місцем проживання апелянта, колегія суддів звертає увагу на наступне:
Так, у відповідності до ч. 4 ст. 89 ЦК України та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у витязі з ЄДРЮОФОП місцем проживання апелянта зазначено: АДРЕСА_1; основним видом економічної діяльності є « 47.89. роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами» (а.с.80-82).
Відповідно до матеріалів справи, у додатках до договорів оренди адресу встановлення обладнання зазначено «Калинівський ринок» (а.с. 16, 19), «сауна «Чиста сила» (а.с.16, 19, 22, 25), у товаро-транспортних накладних зазначено: вул. Калинівська, 13, м. Чернівці (а.с. 18, 21, 24, 27); разом з тим, юридичну адресу орендаря Вакарюк М.Д. зазначено: АДРЕСА_1 (а.с.16, 19, 22, 25), яка співпадає з адресою, за якою зареєстрована скаржник.
Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами позивача про те, що відповідач не надав жодних доказів, які б підтверджували, що підприємницька діяльність скаржника здійснюється за адресою його проживання. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що зазначена судом адреса встановлення обладнання не співпадає із місцем реєстрації скаржника і відповідно спростовує факт укладення договорів саме зі між сторонами, колегія суддів вважає безпідставними.
Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідач повинен сплатити подвійну заставну вартість обладнання на підставі пунктів 4.4 договорів у сумі 60 200,00 грн, а також пеню за період з 20.12.2017 по 21.05.2018 у сумі 8 159,16, оскільки не повернув на вимогу позивача орендоване холодильне обладнання в обумовлені договором строки.
Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також, скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав апеляційним судом не встановлено.
Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
7. Судові витрати.
Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на апелянта.
Керуючись ч. 13 ст. 8, ст.ст. 12, 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 19.07.2018 у цій справі без змін.
2. Судові витрати покласти на фізичну особу-підприємця Вакарюк Майю Дмитрівну.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Головуючий суддя Дубник О.П.
Суддя Орищин Г.В.
Суддя Плотніцький Б.Д.