03.04.2019 Справа № 920/66/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., при секретарі судового засідання Олтушевській І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/66/19 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне-виробниче об'єднання», м. Суми,
про стягнення 8 428 678 грн 68 коп
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1В.(за довіреністю від 19.11.2018 № 14-215);
від відповідача - ОСОБА_2 ( за довіреністю від 28. 12.2019 № 5634).
Суть спору: 17.01.2019 Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до суду з позовною заявою від 09.01.2019 № 14/4-39, відповідно до якої просить суд: стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне-виробниче об'єднання» на свою користь борг у загальній сумі 8 428 678 грн 68 коп, у тому числі: пеня у розмірі 3 139 582 грн 97 коп, 3% річних у розмірі 484 645 грн 58 коп, інфляційні втрати у сумі 4 804 450 грн 13 коп, а також 126 430 грн 30 коп сплаченого судового збору.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18.01.2019 відкрито провадження у справі № 920/66/19 в порядку загального провадження з повідомленням сторін, призначено розгляд справи по суті.
01.03.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву від 01.03.2019 № 18-7/226 Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання», в якому просить відмовити ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у задоволенні позовних вимог про стягнення 8 428 678 грн 68 коп.
18.03.2019 до суду надійшло клопотання від 18.03.2019 б/н ПАТ «Сумське НВО», відповідно до якого відповідач в доповнення до відзиву на позовну заяву просив залучити до матеріалів справи копії діючих на день розгляду справи ліцензій ПАТ «Сумське НВО» на виробництво та постачання теплової енергії, а також рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 № 322 «Про визначення виробників та виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в місті Суми».
Представник позивача в судовому засіданні 03.04.2019 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 03.04.2019 в задоволенні позову просила відмовити.
Оцінивши та дослідивши матеріали справи, докази, що надані сторонами на підтвердження своїх позицій по суті спору, заслухавши пояснення представників сторін, суд
27.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» укладено договір № 1958/14- ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу (далі по тексту - Договір).
На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 31 262 918 грн 35 коп, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 29-39).
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком за газ позивач нарахував до стягнення з відповідача борг у загальній сумі 8 428 678 грн 68 коп, у тому числі: пеня - у розмірі 3 139 582 грн 97 коп, 3% річних - у розмірі 484 645 грн 58 коп, інфляційні втрати - у сумі 4 804 450 грн грн 13 коп.
Оцінивши встановлені судом обставини та докази в справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.
Сторони за договором є суб'єктами господарювання та самостійними юридичними особами, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідач є теплопостачальною організацією як в період дії спірного договору, так й на час розгляду справи. Так, Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» видано дві ліцензії :
- від 13.10.2011 № 1936 (переоформлено рішенням від 17.09.2015 № 2314) на право виробництва теплової енергії;
- від 13.10.2011 № 1936 (переоформлено рішенням від 17.09.2015 № 2314) на постачання теплової енергії.
Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 № 322 визначено виробником та виконавцем послуг в місті Суми з централізованого опалення, постачання гарячої води - ВАТ «Сумське МНВО ім. Фрунзе» в межах території обслуговування
Відповідно до п. 6 ст. 21 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який набрав чинності 28.06.2015, ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що на день набрання чинності цим Законом є чинними, продовжують діяти. Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначених у ст. 7 цього Закону, які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.
Отже, видані Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне-виробниче об'єднання» ліцензії є безстроковими.
Між сторонами укладено договір купівлі-продажу природного газу від 27.12.2013 № 1958/14-ТЕ-29, який відповідає вимогам ст. 714 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Відносини купівлі-продажу урегульовані главою 54 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка є різновидом відносин купівлі-продажу.
Сторонами по справі було підписано додаткову угоду № 2 б/д до вищезазначеного договору, якою п. 1.2 ст. 1 Договору викладено в новій редакції: «Газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням».
На виконання вимог п.3.3 та п.3.4 Договору по факту споживання природного газу сторонами по справі підписувалися акти приймання-передачі природного газу: 31.01.2014 на суму 7 036 135 грн 68 коп; 31.01.2014 на суму 5 287 гн 86 коп; 28.02.2014 на суму 6 228 917 грн 00 коп; 28.02.2014 на суму 7 822 грн 48 коп; 31.03.2014 на суму 4 811 241 грн 93 коп, 31.03.2014 на суму 2 880 грн 24 коп; 30.04.2014 на суму 2 042 312 грн 73 коп; 30.04.2014 на суму 233 грн 04 коп; 31.10.2014 на суму 1 607653 грн 08 коп; 30.11.2014 на суму 4 176 376 грн 80 коп; 31.12.2014 року на суму 5 344 057 грн 51 коп.
Претензій щодо кількості, якості та вартості отриманого товару (газу) не заявлено.
Набрання чинності Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 № 2633-ІV (далі по тексту -Закону) відбулось 30.11.2016, а остаточний розрахунок за зобов'язанням по договору від 27.12.2013 № 1958/14-ТЕ-29 проведено 18.11.2015, що підтверджується розрахунком санкцій та 3% річних за зобов'язаннями грудня 2014 (а.с. 19).
Відповідно до положень Закону визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно з ст. 1 Закону теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.
Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Відповідно до статті 23 Закону господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.
Господарська діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії підтверджується матеріалами справи.
Частиною 3 статті 7 зазначеного Закону визначено порядок розрахунків постачальників та споживачів енергоносіїв у разі прострочення споживачів в оплаті вартості природного газу, використаного для виробництва теплової та електричної енергії, за умов погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом. На таку заборгованість з оплати природного газу не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу ч. 1 ст. 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016.
Отже, вимоги позивача про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат є такими, що протирічать спеціальним вимогам Закону.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ч. 3 ст. 7 Закону викладена у Постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16, від 03.04.2018 у справі № 904/11325/16, від 02.05.2018 у справі № 914/102/17, від 15.05.2018 у справі № 908/3126/16, від 30.05.2018 у справі № 908/2055/17, від 14.01.2019 у справі № 904/1615/18.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії» від 20.05.2010, «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси («Онер'їлдіз проти Туреччини" та «Беєлер проти Італії»).
Отже, частиною 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників (споживачів) від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування їм неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості за договорами купівлі-продажу (поставки) природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом, та списання цих нарахувань (припинення зобов'язань).
Відтак, висновок суду про відмову у задоволенні позову в даній справі про стягнення з відповідача, як споживача природного газу для виробництва теплової енергії, спірних сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, узгоджується з принципом «належного урядування» державою у законодавчій сфері та гарантує відповідачу право на мирне володіння його майном.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-24, 252 Господарського процесуального кодексу, господарський суд
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення Учасник справи, якому повне рішення не були вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 09.04.2019.
Суддя ОСОБА_3