Справа № 464/4961/17
пр.№ 2/464/329/19
28.03.2019 року м. Львів
Сихівський районний суд м.Львова
в складі головуючого судді Рудакова І.П.,
за участю секретаря судового засідання Захарчук О.Ю.,
справа № 464/4961/17,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 не з'явився,
відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - не з'явились,
Львівське комунальне підприємство «Житловик-С», комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Львівська міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Львівського комунального підприємства «Житловик-С», Комунальної установи «Львівського міського центру приватизації державного житлового фонду», Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_4 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Львівська міська рада про визнання недійсною приватизації, визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, визнання недійсним договору дарування та договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права користування,
за участю представників учасників справи: представник позивача ОСОБА_9, представник відповідача ОСОБА_10 - з'явились, представники інших відповідачів та представник третьої особи - не з'явились,
в липні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Львівського комунального підприємства «Житловик-С», Комунальної установи «Львівського міського центру приватизації державного житлового фонду», Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_4 про визнання недійсною приватизації, визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, визнання недійсним договору дарування та договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права користування.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що в квартирі АДРЕСА_1 фактично проживали його мати ОСОБА_11, яка була зареєстрована у вказаній квартирі з 27.11.1995 р. та проживала у ній по день своєї смерті, та її чоловік ОСОБА_2, які були одружені 09 червня 1990року.
09.11.2004 р. в спірній квартирі був зареєстрований він, як син до матері, та проживав у цій квартирі однією сім'єю з ОСОБА_2 та ОСОБА_11
09 лютого 2006 року квартира АДРЕСА_2 була приватизована ОСОБА_2 на одну особу, згідно з розпорядженням Сихівської районної адміністрації від 09.02.2006 р. № 91.
Квартира була приватизована без його згоди та без згоди його матері. Ні він, ні ОСОБА_11 не приймали участі в приватизації, хоча під час її здійснення постійно проживали у вказаній квартирі разом з ОСОБА_2 однією сім 'сю і були наділені усіма правами наймача.
Він дізнався про те, що 20 лютого 2006 року було укладено договір дарування квартири № 1008. між ОСОБА_2 та ОСОБА_8
Крім того, 20 жовтня 2006 року було укладено договір купівлі-продажу квартири № 8372 між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, згідно якого остання придбала квартиру АДРЕСА_3.
Вважає приватизацію вказаної квартири недійсною, а розпорядження Сихівської районної адміністрації від 09.02.2006 р. № 91 незаконним.
Підставою для передачі в особисту власність вказаної квартири ОСОБА_2 стала довідка № 6 про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення, згідно якої у вказаній квартирі проживає: ОСОБА_2 - як основний квартиронаймач; ОСОБА_1 - як піднаймач. Про проживання у вказаній квартирі ОСОБА_11 - не вказано. Вважає довідку незаконною, а відображені у ній відомості не відповідають дійсним обставинам. Ані він, ані його мати ОСОБА_11 не давали згоди на укладення договору піднайму, як члени сім 'і наймача.
Крім цього, договору піднайму між ним та ОСОБА_2 взагалі не було укладено, а відтак відносин піднайму взагалі не виникало. Він проживав у спірній квартирі як член сім'ї наймача і такий статус залишався незмінним.
02.02.2006 р. (перед здійсненням приватизації) ОСОБА_11 була помилково виписана з квартири АДРЕСА_2 та знову прописана у вказаній квартирі з 14.02.2006 р., тобто одразу після здійснення приватизації ОСОБА_2, хоча остання не переставала проживати у спірній квартирі в і час.
Приватизація квартири № 6 повинна була здійснюватися за згодою та за участю його та матері ОСОБА_11, як повнолітніх членів сім'ї наймача, чого в даному випадку зроблено не було.
Крім того, під час приватизації були порушені ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п.п. 6, 10, 11 Положення «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» в частині нездійснення доплати за приватизацію надмірно отриманої жилої площі.
20 лютого 2006 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_4.
На даний час власником спірної квартири, згідно з інформацією внесеною в державний реєстр речових прав на нерухоме майно, є ОСОБА_4, яка придбала квартиру у ОСОБА_8 в жовтні 2006 року.
Позивач зазначає, щ він та ОСОБА_2 проживають у квартирі по даний час. Він оплачує рахунки за комунальні послуги, які виставляються на ім'я ОСОБА_2
ОСОБА_8 та ОСОБА_4 з 20 лютого 2006 року по даний час взагалі не використовували (не використовують) квартиру АДРЕСА_4.
Оскільки свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 слід визнати недійсним, бо ОСОБА_2 не був власником квартири вважає, що він не мав право на розпорядження вказаною квартирою, зокрема і укладення договору дарування та як і ОСОБА_8 не мала права укладати договір купівлі-продажу.
Відтак, його права на користування житлом підлягають захисту шляхом визнання недійсними договору дарування квартири № 1008 від 20.02.2006 р. та договору купівлі-продажу квартири № 8372 від 20.10.2006 р.
Оскільки, право користування ним квартирою оспорюється ОСОБА_4, вважає, що право на користування спірною квартирою за ним необхідно визнати в судовому порядку.
Ухвалою судді Сихівського районного суду м.Львова від 01.08.2017 року відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до розгляду.
19.09.17 представником відповідача до суду подано заперечення проти позовних вимог.
В якому послався на те, що ОСОБА_1 був зареєстрований в спірній квартирі як піднаймач, а ОСОБА_2 як основний квартиронаймач з 27.04.87р. Позивач не був членом сім'ї квартиронаймача ОСОБА_2 Крім того, відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_1 використав право на приватизацію раніше, приватизувавши житло, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у приватну спільну сумісну власність. Атому позивач не мав права на участь в приватизації. Мати позивача ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 р. за життя не зверталася до суду з вимогою щодо захисту свого порушеного права на приватизацію. Дані правовідносини щодо приватизації житлового фонду носять особистий характер, є нерозривно пов'язаними із суб'єктом такого права та не допускають правонаступництва, відтак, позивач і не має повноважень на звернення до суду на захист майнових інтересів своєї померлої матері.
Розпорядження Сихівської районної адміністрації від 09.02.2006 р. № 91 винесене на підставі поданих документів, в порядок, строк та спосіб, що передбачено Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_5 №С-4136 від 09.02.2006 р., видане на ім'я ОСОБА_2 без жодних процедурних чи інших порушень.
Законним власником майна на момент його відчуження за договором купівлі-продажу від 24.10.2006 р. була саме ОСОБА_8 ОСОБА_4 на законних підставах набула право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Позивач ОСОБА_1 не є та ніколи не був власником майна щодо якого виник спір. Тому він не має права витребувати спірне майно. ОСОБА_8 та ОСОБА_4 мали право на власний розсуд використовує належне їм майно. Щодо вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4, внесений 26.10.2006 р. та визнання права користування квартирою за ОСОБА_1 представник вказав, що дані вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від попередніх вимог. Щодо визнання права користування квартирою за позивачем, представник зазначив, що відсутні дані про порушення такого права позивача.
Вважає позов ОСОБА_1 безпідставним та необгрунтованим, таким, що суперечить фактичним обставинам справи, там, що порушує законні права та інтереси відповідачів, зокрема ОСОБА_4 та не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав. Надав пояснення аналогічні письмовим запереченням. Просив у позові відмовити.
Відповідачі Львівське комунальне підприємство «Житловик-С», Відділ приватизації державного житлового фонду Галицького району, Сихівська районна адміністрація Львівської міської радив судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомляли.
Третя особа Львівська міська рада в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Власником двохкімнатної квартири АДРЕСА_6 загальною площею 43, 9 кв.м. була Львівська міська рада.
Як вбачається зі змісту довідок про склад сім'ї ОСОБА_2 був зареєстрований як основний квартиронаймач з 27.04.1987 р. ( арк.спр. 14-17).
9 червня 1990 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_11, що підтверджується копією паспорту ОСОБА_11 ( арк.спр. 11).
Через п'ять років шлюбних відносин 27 листопада 1995 року ОСОБА_11 була прописана в квартирі АДРЕСА_6, що підтверджується копією паспорту ОСОБА_11 (арк.спр. 11).
Син ОСОБА_11 від попереднього шлюбу позивач ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_5 не проживав, а проживав та був зареєстрований в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, що не оспорюється сторонами.
На підставі розпорядження органу приватизації № 6126 від 17.02.1998 р. ОСОБА_1 приватизував житло, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у приватну спільну сумісну власність( арк.спр. 103-105).
В подальшому на підставі договору купівлі -продажу від 16.05.2001 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 була відчужена( арк.спр. 103).
09 листопада 2004 року, продавши свою квартиру, позивач ОСОБА_1 зареєструвався в квартирі АДРЕСА_5 «як син до матері» на підставі свідоцтва про народження -лист ЛКП «Житловик -С від 16.05.16 (арк.спр. 12).
Відповідно до довідки про склад сім'ї наймача ОСОБА_1 був зареєстрований в спірній квартирі як піднаймач ( арк.спр. 20). Копії інших документів в ЛКП «Житловик -С» не зберіглися( арк.спр. 12).
02.02.06 ОСОБА_11 була виписана з квартири АДРЕСА_5, що підтверджується копією паспорту ОСОБА_11 ( арк.спр. 11).
В лютому 2006 року наймач ОСОБА_2 подав заяву керівнику органу приватизації про передачу йому спірної квартири в особисту власність, додавши довідку про склад сім'ї та техпаспорт ( арк.спр. 19-25).
09 лютого 2006 року квартира АДРЕСА_2 була приватизована ОСОБА_2 на одну особу, згідно з розпорядженням Сихівської районної адміністрації від 09.02.2006 р. № 91, ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на вказану квартиру №С-4136 від 09.02.2006 р. ( арк.спр. 27-28).
20 лютого 2006 року ОСОБА_2 відповідно до договору подарував квартиру АДРЕСА_2 своїй дочці ОСОБА_12 ( арк.спр. 29-30).
4 жовтня 2006 року ОСОБА_12 відповідно до договору продала квартиру АДРЕСА_2 відповідачу ОСОБА_4 ( арк.спр. 31-33).
Таким чином, між сторонами виникли спірні правовідносини щодо недотримання норм законодавства при приватизації майна, що перебувало у комунальній власності.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі;6) зміна правовідношення;7) припинення правовідношення;8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Порядок здійснення приватизації державного житла в Україні визначено Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Цей закон закріплює поняття приватизації, об'єкти та способи приватизації, поняття житлових чеків і порядок розрахунків за приватизоване житло. Законом також врегульовані права і обов'язки наймачів і власників, проведення приватизації і оформлення права власності, використання одержаних коштів, утримання приватизованих квартир, сплати податку на житло та соціальний захист населення при приватизації.
До об'єктів приватизації належать: квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції)), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Приватизація здійснюється шляхом: а) безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; б) продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають у них або перебувають на черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.
Згідно ч.4 ст.3 СК України, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 р., кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Згідно п. 3 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартири (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня надходження заяви громадянина .
Згідно п. 16 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009 р. № 396, передача квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках кімнат у комунальних квартирах у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитках, кімнату в комунальній квартирі, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Відповідно до п. 22 даного Положення, на підставі розпорядження органу приватизації (щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах), рішення органу місцевого самоврядування (щодо жилих приміщень у гуртожитках) орган приватизації замовляє у суб'єкта господарювання, який здійснює технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 N 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за N582/5773, технічний паспорт на квартиру, жиле приміщення у гуртожитку, а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на домоволодіння, і видає свідоцтво про право власності на житло та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні
(покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (ст. 658 ЦК України).
Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Та відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦК України, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Оцінюючи кожний з аргументів, наведених позивачем, суд виходить з наступного.
Щодо аргументів позивача про порушення його прав та прав його матері на участь в приватизації спірної квартири суд вважає, що такі права не були порушені, враховуючи наступне.
По-перше, відповідно до наданих органу приватизації документів ОСОБА_1 на момент здійснення процедури приватизації був зареєстрований в квартирі не як член сім'ї наймача, а як піднаймач. Факт того, що ОСОБА_1 мав правовий статус піднаймача підтверджується наданою ним же копією довідки ( арк.спр. 20). Копії інших документів в ЛКП «Житловик -С» не зберіглися. Інших доказів на спростування цього факту позивачем не надано. Таким чином, наявність в позивача на момент приватизації квартири правового статусу піднаймача автоматично виключає у нього право на участь у приватизації даного нерухомого майна.
По-друге, з досліджених доказів витікає, що позивач не належав до членів сім'ї ОСОБА_2, адже між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 немає кровної спорідненості, ОСОБА_1 не був усиновлений, тобто між ними не виникало жодних сімейних чи родинних відносин та, відповідно, правових зв'язків в цій частині. Доказів сімейних відносин, ведення спільного господарства з ОСОБА_2, т.п. позивач суду не надав. Тому доводи позивача в цій частині є безпідставними, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
По-третє, позивач, приватизувавши у приватну спільну сумісну власність житло, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, використавши своє право на приватизацію раніше приватизації відповідача, відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не має права на повторну приватизацію.
Така правова позиція також наведена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2017 р. у справі №490/2488/16-ц «Позивач використав своє право на приватизацію частини квартири № АДРЕСА_1, зареєстрований за вказаною адресою та зберігає за собою право на проживання за цією адресою. За таких обставин суд апеляційної інстанції встановивши фактичні обставини справи та надавши їм відповідну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною приватизації квартири № АДРЕСА2.».
Крім того, позивач зазначає, що перед здійсненням приватизації в лютому 2006 року його мати ОСОБА_11 була помилково знята з реєстрації у квартири АДРЕСА_7. Проте жодним чином не обґрунтовує таке. Подану копію паспорту ( арк.спр. 11) суд не може визнати достовірним доказом, оскільки саме в цій частині записи нечитабельні, а інші докази цього суду не надані. Фактично мати позивача ОСОБА_11 не була зареєстрована в квартирі на час приватизації, тому не мала права на приватизацію.
Мати позивача ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 р. За життя вона не зверталася до суду з вимогою щодо захисту свого порушеного права на приватизацію. Дані правовідносини щодо приватизації житлового фонду носять особистий характер, є нерозривно пов'язаними із суб'єктом такого права та не допускають правонаступництва, відтак, позивач і не має повноважень на звернення до суду на захист майнових інтересів своєї померлої матері.
Щодо доводів позивача про незаконність розпорядження Сихівської районної адміністрації від 09.02.2006 р. № 91 в частині передання у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_5 та необхідність його скасування, суд прийшов наступного.
ОСОБА_2 звернувся до Сихівської районної адміністрації із заявою про приватизацію квартири, так як був основним квартиронаймачем. До зазначеної заяви долучив усі необхідні документи, що підтверджують у нього таке право. Законодавством про приватизацію не передбачено повноважень органів приватизації з приводу перевірки достовірності поданих громадянами документів. На підставі поданих документів, в порядок, строк та спосіб, що передбачено Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» Сихівська районна адміністрації винесла оскаржуване позивачем розпорядження.
Крім того, позивач жодним чином не зазначає які саме дії Сихівської районної адміністрації були вчинені всупереч закону та які саме положення чинного законодавства було порушено під час здійснення приватизації квартири.
Таким чином, порушень прав позивача при приватизації спірної квартири судом не встановлено.
Щодо аргументів позивача про визнання свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_5 №С-4136 від 09.02.2006 р., видане на ім'я ОСОБА_2.
З огляду на вищезазначене, свідоцтво про право власності на квартиру №С-4136 від- 09.02.2006 р. не можна вважати недійсним, так як таке було видано на підставі розпорядження Сихівської районної адміністрації від 09.02.2006 р. № 91, для визнання незаконним якого в суду немає підстав.
Згідно п. 16 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009 р. № 396, передача квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках кімнат у комунальних квартирах у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитках, кімнату в комунальній квартирі, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Відповідно до п. 22 даного Положення, на підставі розпорядження органу приватизації (щодо квартир (будинків), кімнат у комунальних квартирах), рішення органу місцевого самоврядування (щодо жилих приміщень у гуртожитках) орган приватизації замовляє у суб'єкта господарювання, який здійснює технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 N 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за N582/5773, технічний паспорт на квартиру, жиле приміщення у гуртожитку, а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на домоволодіння, і видає свідоцтво про право власності на житло та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.
Отже, таке свідоцтво будо видано у відповідності до чинного законодавства, що регулює дані правовідносини, без жодних процедурних чи інших порушень. Відтак вимога щодо визнання його недійсним також не підлягає задоволенню.
Щодо аргументів позивача про визнання недійсними договору дарування №1008 від 20.02.2006 р. та договору купівлі-продажу №8372 від 20.10.2006 р., суд прийшов наступного.
На переконання суду договір дарування квартири №1008 від 20.02.2006 р. по формі та змісту відповідає вимогам закону. На спростування цього позивачем належних, допустимих та достовірних доказів суду не надано.
Крім того, позивач покликається на те, що ОСОБА_8 не користувалася придбаною квартирою.
Але, відповідно до ч. 2 ст. 317 ЦК України, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Як зазначалося відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Отже, ОСОБА_8 на власний розсуд використовувала належне їй майно, а користування не є обов'язковою умовою, що дає підстави визнавати правочин недійсним.
ОСОБА_8, на переконання суду, на законних підставах набула право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а позовні вимоги, пред'явлені ОСОБА_1 є безгрунтовними.
Як зазначалося законним власником майна на момент його відчуження за договором купівлі-продажу від 24.10.2006 р. була саме ОСОБА_8
З доводів ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_4 заволоділа майном (а саме, квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1) незаконно та без відповідної правової підстави.
Незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.
Проте такі доводи позивача є безпідставними, адже ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу від 24.10.2006 р. придбала вищезгадане нерухоме майно у власника ОСОБА_8, а отже, набула право власності на нього.
Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Проте, ОСОБА_1 не є та ніколи не був власником майна, щодо якого виник спір.
Він, як вже було зазначено всього лише був зареєстрований у квартирі як піднаймач.
Згідно ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише власник має право витребувати це майно від набувача.
Відтак, позивач не може підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилається на докази, що не є належними та допустимими.
Тому твердження позивача щодо незаконного володіння квартирою є надуманими та необґрунтованими з огляду на наступне.
Положення п. 5 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» регламентують, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів.
А як вже зазначалося, на підставі договору купівлі-продажу від 24.10.2006 р. ОСОБА_4 набула право власності на квартиру.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні
(покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (ст. 658 ЦК України).
Законним власником майна на момент його відчуження за договором купівлі-продажу від 24.10.2006 р. була саме ОСОБА_8
Відтак, майно на підставі ст. ст. 662-664 ЦК України, було передано у власність покупцеві - ОСОБА_4
Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, ОСОБА_4 на законних підставах набула право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а позовні вимоги, пред'явлені ОСОБА_1 є безгрунтовними.
В позові позивач покликається, що ОСОБА_4 теж не користується придбаною квартирою всупереч умовам виконання положень купівлі-продажу.
На думку суду ОСОБА_4 відповідно до ч. 2 ст. 317, ч. 1 ст. 383 ЦК України має право на власний розсуд використовувати належне їй майно, а користування зовсім не є обов'язковою умовою, що дає підстави визнавати правочин недійсним.
Щодо аргументів позивача про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4, внесений 26.10.2006 р. та визнання права користування квартирою за ОСОБА_1
Дані вимоги не підлягають задоволенню, так як логічно слідують за попередніми вимогами, у яких суд відмовив.
Так, згідно з ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу набула право власності на квартиру, а відтак у встановленому законом порядку здійснила державну реєстрацію свого права власності.
Таким чином, позивач у відповідності до ст. ст. 78-81 ЦПК України не подав суду жодних доказів необхідних для скасування державної реєстрації права власності, а тому у такій вимозі необхідно відмовити.
Щодо визнання права користування квартирою за позивачем, то суд прийшов переконання, що не встановлено жодних даних про порушення такого права позивача, а тому у такій вимозі необхідно відмовити.
Окрім того, позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення справі Рowll аnd Rаупег V. thе U.К. від 21.02.1990 р., рішення у справі Gіllоw V. thе U.К. від 24.11.1986 р. та рішення у справі Lаrкоs V. Сурrus від 18.02.1999 р.
Проте, дані рішення не стосуються правовідносин щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення в користування, а тому не є доцільними та актуальними у даній справі. Правовідносини, що розглядалися у даних рішеннях мають зовсім інший зміст та характер, тому їх ніяк не можна ототожнити з позовними вимогами позивача та, відповідно, розглядати правові позиції, висловлені у вищезазначених рішеннях Європейського суду з прав людини в контексті заявлених позовних вимог.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постанові від у 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 право членів сім'ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.?
Аналогічна правова позиція висловлена також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду /країни з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.02.2017 р. у справі №646/3725/15ц.
Крім того, на думку суду, позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування та договору купівлі-продажу, про скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права користування є похідними від вимог щодо визнання недійсною приватизації, визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, а тому і відсутні підстави для задоволення позову і в частині цих позовних вимог.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, враховуючи вимоги законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає що позовні вимоги про визнання недійсною приватизації, визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору дарування та договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права користування, про усунення перешкод в користуванні не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів порушення його прав відповідачами, позов є безпідставним та необгрунтованим, а тому у такому необхідно відмовити повністю.
У відповідності до ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 259, 264, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Львівського комунального підприємства «Житловик-С», Комунальної установи «Львівського міського центру приватизації державного житлового фонду», Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Львівська міська рада про визнання недійсною приватизації, визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання недійсним договору дарування та договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання права користування, що стосується квартири АДРЕСА_8 - відмовити повністю.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання - АДРЕСА_1, РНОКППФО НОМЕР_1;
відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання - АДРЕСА_1,
відповідач Львівське комунальне підприємство «Житловик-С», місце знаходження - місто Львів, вулиця Чукаріна, будинок № 9;
відповідач Комунальна установа «Львівського міського центру приватизації державного житлового фонду», місце знаходження - місто Львів, Грушевського, будинок № 16,
відповідач Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, місце знаходження - місто Львів, проспект Червоної Калини, будинок № 66,
відповідач ОСОБА_8, місце проживання - АДРЕСА_1, РНОКППФО НОМЕР_2;
відповідач ОСОБА_4, місце проживання - АДРЕСА_11, РНОКППФО НОМЕР_3;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Львівська міська рада, місце знаходження - місто Львів, площа Ринок, будинок № 1.
Повне судове рішення складено 05 квітня 2019 року.
Суддя І. П. Рудаков