Справа № 755/13769/15-ц
"26" березня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Арапіної Н.Є.
з секретарями Рудь Н.В., Юдицьким К.О.
за участі
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідачів ОСОБА_4,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 за участю третьої особи ОСОБА_6 про спонукання до виконання зобов'язання по довіреності, стягнення інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Свої вимоги мотивував тим, що йому на праві власності належить автомобіль марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, який позивач передав у користування відповідачу ОСОБА_3 08 липня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М. посвідчена довіреність, зареєстрована в реєстрі за № 8087, якою позивач уповноважував відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розпоряджатися, належним позивачу на праві власності автомобілем марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2. 15 червня 2015 року припинено дію вище зазначеної довіреності, однак відповідач ОСОБА_3 відмовляється повертати спірний автомобіль. У зв'язку з чим просить витребувати у відповідачів автомобіль марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, що належить на праві власності позивачу, зобов'язати відповідачів повернути позивачу автомобіль марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2.
Позивач неодноразово звертався до суду з заявою про зміну предмету позову та остаточно просить стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти у розмірі 163 000,00 грн. у зв'язку з виконанням доручення на розпорядження автомобілем марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, стягнути солідарно з відповідачів відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 163 452,56 грн. та витрати по сплаті судового збору (а.с. 197-198).
15 липня 2015 року ухвалою суду відкрито провадження по справі.
17 листопада 2015 року протокольною ухвалою суду залучено до участі у справі ОСОБА_6 в якості третьої особи, яки не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
25 грудня 2015 року протокольною ухвалою суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що 21 липня 2005 року між сторонами зареєстровано шлюб. Під час перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, який відчужено позивачем за 50 000,00 грн. У зв'язку з чим просить визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2; в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобілю марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, у розмірі 25 000,00 грн., та стягнути витрати по сплаті судового збору.
15 лютого 2016 року ухвалою суду провадження у справі зупинено на час проведення судово-почеркознавчої експертизи.
01 грудня 2016 року ухвалою суду відновлено провадження у справі.
14 березня 2017 року ухвалою суду провадження у справі зупинено на час повторного проведення судової автотоварознавчої експертизи.
Розпорядженням Дніпровського районного суду м. Києва № 574 від 28 березня 2017 року, відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл вказаної справи.
12 грудня 2017 року цивільну справу передано в провадження судді Арапіної Н.Є. в порядку визначеному ст. 11-1 ЦПК України.
16 квітня 2018 року ухвалою суду прийнято відмову відповідача ОСОБА_3 від зустрічного позову до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Провадження у справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, закрито.
22 травня 2018 року ухвалою суду витребувано у Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві належним чином завірену інформацію: кому та на яких підставах належить на праві власності автомобіль марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1.
Крім того, 22 травня 2018 року ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
26 березня 2019 року розгляд справи закінчено ухваленням рішення по суті вимог.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Дав пояснення, аналогічні викладеним у позові та в заявах про зміну предмету позову. Додатково пояснив, що відповідач ОСОБА_3 запропонувала йому видати довіреність на автомобіль, щоб не мати претензій зі сплати аліментів. У 2009 році відповідач подала заяву про відсутність заборгованості по аліментах та нотаріально посвідчила заяву про відсутність претензій по спільному майну. В 2015 році йому стало відомо, що без його відома продано автомобіль, а борг по аліментах залишився.
Представник позивача ОСОБА_2 підтримала позовні вимоги. Пояснила, що спірній автомобіль є особистою власністю відповідача. Між подружжям при розірванні шлюбу була усна домовленість, що частиною вартості автомобіля буде погашено заборгованість по аліментам, інша частина вартості автомобіля буде повернута відповідачу. В цей же день після видачі довіреності відповідач подала заяву про зняття арешту з автомобіля та погашення заборгованості по аліментам, а також заяву про відсутність претензій до майна. Однак у 2016 році відповідач подала позов про стягнення пені за прострочення сплати аліментів. Тому позивач потребував повернути автомобіль, оскільки це був не поділ майна. Позивач передав відповідачу автомобіль на підставі довіреності. Оскільки автомобіль продано, а заборгованість по аліментам залишилась, відповідач повинна повернути кошти.
Відповідач ОСОБА_3 не визнала позовні вимоги. Пояснила, що у 2009 році з позивачем розірвали шлюб. Оскільки позивач мав заборгованість по аліментах, то звернулася до відділу державної виконавчої службі із заявою накласти арешт на спірній автомобіль. Пізніше вона запропонувала позивачу в рахунок погашення заборгованості по аліментах та розподілу майна передати їй автомобіль, який є спільною власністю подружжя, з правом перепродажу. За усною домовленістю позивач нотаріально посвідчив довіреність на розпорядження автомобілем, а вона написала заяву, яка була нотаріально посвідчена про відсутність претензій до майна, а також заяву про погашення заборгованості по аліментах та зняття арешту з майна.
Представник відповідачів ОСОБА_4 позов не визнав. Пояснив, що у 2006 році автомобіль придбано подружжям у шлюбі. У 2008 році стягнуто по рішенню суду аліменти. Оскільки виникла заборгованість по аліментам, сторони усно домовились про передачу автомобіля відповідачу, його продаж в погашення заборгованості по аліментам. 08 липня 2009 року позивачем видано довіреність, відповідачем подано заяви про зняття арешту, сплату заборгованості по аліментах та відсутність претензій до поділу майна. При цьому у позивача залишилась побутова техніка та меблі. Відповідач ОСОБА_3 знімав з реєстрації спірний автомобіль за проханням сестри - відповідача ОСОБА_3
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. До суду надійшла заява про застосування строків позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.
21 липня 2005 року позивач та відповідач ОСОБА_3 зареєстрували шлюб (а.с. 94).
08 липня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М. посвідчена довіреність, зареєстрована в реєстрі за № 8087, якою позивач,зокрема, уповноважував відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розпоряджатися (зняти з обліку, поставити на облік на своє ім'я, продати за ціну та на умовах за його розсудом, здавати автомобіль в оренду), належним позивачу на праві власності автомобілем марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, одержувати належні йому гроші за результатами згаданих угод (а.с. 4, 5, том 1).
Згідно довідки Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління в м. Києві МВС України автомобіль марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_3 серпня 2009 року знято з обліку для реалізації (а.с. 29, том 1).
Позивач просив стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти у розмірі 163 000,00 грн. у зв'язку з виконанням доручення на розпорядження автомобілем марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2.
В обґрунтування позовних вимог посилався на неотримання одержаних відповідачами коштів у зв'язку з виконанням доручення.
На підтвердження позовних вимог позивачем надано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М., якою позивач уповноважував відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розпоряджатися (зняти з обліку, поставити на облік на своє ім'я, продати за ціну та на умовах за його розсудом, здавати автомобіль в оренду), належним позивачу на праві власності автомобілем марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2 (а.с. 4, 5, том 1), інформаційний лист Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 27 червня 2018 року, відповідно до якого автомобіль марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_6 на підставі довідки-рахунку серії КІМ № 455608 від 06 січня 2011 року, що видана Товариством з обмеженою відповідальністю «УРРЕСУРС Авто» (а.с. 17, том 2).
Між сторонами виник спір щодо виконання зобов'язань за довіреністю, посвідченою 08 липня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М., тому предметом доказування є порушення умов цих зобов"язань.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідач ОСОБА_8 скористалася своїм правом подачі заперечень на позовну заяву, відповідно до яких заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки позивач мав заборгованість по аліментах, то звернулася до відділу державної виконавчої службі із заявою накласти арешт на спірній автомобіль. Пізніше вона запропонувала позивачу в рахунок погашення заборгованості по аліментах та розподілу майна передати їй автомобіль, який є спільною власністю подружжя, з правом перепродажу. За усною домовленістю позивач нотаріально посвідчив довіреність на розпорядження автомобілем, а вона написала заяву, яка була нотаріально посвідчена про відсутність претензій до майна, а також заяву про погашення заборгованості по аліментах та зняття арешту з майна.
На підтвердження заперечень надано нотаріально посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М. заяву від 08 липня 2009 року відповідача ОСОБА_3 про відсутність претензій щодо спільного набутого рухомого і нерухомого майна під час реєстрації шлюбу (а.с. 230, том 1); заяву відповідача ОСОБА_3 до начальника відділу Державної виконавчої служби із Дніпровського РУЮ у м. Києві від 08 липня 2009 року про зняття арешту з автомобіля в зв'язку з отриманням аліментів в повному обсязі (а.с. 217, том 1), рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2008 року про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 212, том 1), акт опису та арешту майна від 01 липня 2009 року (а.с. 213-216, том 1), постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 09 липня 2009 року про зняття арешту із спірного автомобіля (а.с. 219. том 1), рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 пені за прострочення сплати аліментів за період з жовтня 2009 року по грудень 2014 року у розмірі 16 598,16 грн. (а.с. 220-222, том 1).
Згідно висновку експерта за результатами автотоварознавчої експертизи № 5820/17-54 від 30 листопада 2017 року середня ринкова вартість автомобіля марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, який належав на праві власності ОСОБА_1 та був проданий ОСОБА_6, станом на дату зняття автомобіля для реалізації 06 січня 2011 року складала 90 011,51 грн. (а.с.163-169, том 1).
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути,зокрема, визнання правочину недійсним.
Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (ч. 1 ст. 244 ЦК України).
Згідно положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 598 ЦК України припинення зобов'язань на вимогу однією із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно зі ст.ст. 610, 611, 623 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), правовими наслідками, зокрема, є: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Підставами відповідальності за порушення зобов'язань положеннями ст. 614 ЦК України передбачена вина.
Згідно ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Згідно ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Згідно ст. 1004 ЦК України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Згідно ст. 1005 ЦК України повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.
Згідно ст. 1006 ЦК України повірений зобов'язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Відповідно до ст. 1007 ЦК України довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.
Статтею 1008 ЦК України передбачено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: 1) відмови довірителя або повіреного від договору; 2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; 3) смерті довірителя або повіреного.
Відповідно до ст. 1009 ЦК України, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.
Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.
Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.
Згідно ч.1 ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Відповідно до ч.1 ст.245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Згідно ст.248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється, зокрема, у разі скасування довіреності особою, яка її видала, чи відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю
Відповідно до ст.249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.
Судом встановлено, що 08 липня 2009 року позивач своє довіреністю уповноважив відповідачів розпоряджатися (зняти з обліку, поставити на облік на своє ім'я, продати за ціну та на умовах за його розсудом, здавати автомобіль в оренду), належним позивачу на праві власності автомобілем марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, одержувати належні йому гроші за результатами згаданих угод. 06 січня 2011 року спірний автомобіль передано у власність ОСОБА_6 на підставі довідки-рахунку серії КІМ № 455608, яка видана Товариством з обмеженою відповідальністю «УРРЕСУРС Авто».
Відповідач ОСОБА_3 стверджувала про передачу позивачем спірного автомобіля, який є спільною власністю подружжя, в рахунок погашення заборгованості по аліментах та розподілу майна.
Хоча позивач не заперечував наявність усної домовленості про передачу автомобіля в рахунок погашення заборгованості по сплаті аліментів, однак наполягав, що спірний автомобіль є його особистою власністю.
Будь-яких доказів належності спірного автомобіля на праві особистої власності позивачем не надано.
Щодо тверджень про попередню домовленість передачі автомобіля в рахунок погашення заборгованості позивача по сплаті аліментів та поділ майна, суд вважає таке.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (частина перша статті 66 СК України).
Виходячи зі змісту зазначеної статті домовленість про порядок користування спільним майном подружжя може бути досягнута в усній, простій письмовій або письмовій нотаріальній формах.
Положенням статті 69 СК України закріплено право подружжя на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. При цьому договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Статтею 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За таких обставин необхідно розрізняти усну домовленість про порядок користування спільним майном подружжя та договір про поділ зазначеного майна. При цьому, така усна домовленість передує подальшому письмовому підтвердженню цієї домовленості, а отже є лише попереднім договором про поділ майна.
Однак позивачем не заявлено позовних вимог про поділ майна.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Отже, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, який зводиться до права осіб цивільних правовідносин вільно розпоряджатися своїми матеріальними правами та процесуальними засобами їх здійснення, суд розглядає спір в межах позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів грошових коштів.
Відповідач ОСОБА_5 звернувся із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності (а.с. 31-32, том 2).
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу,яка його порушила.
Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків,коли позов не доведено,що є самостійною підставою для нього.
Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, тому суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.
З огляду на викладене, позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів грошових коштів у розмірі 90011,51 грн. у зв'язку з виконанням доручення на розпорядження автомобілем марки «Mitsubishі Colt», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2, задоволенню не підлягають за безпідставністю.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 06 січня 2011 року по 21 лютого 2018 року у розмірі 128 965,73 грн. та відсотки за користування грошовими коштами за період з 06 січня 2011 року по 21 лютого 2018 року у розмірі 163 452,56 грн.
Підставою для нарахування відсотків позивач зазначає положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України, згідно якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.
Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.
Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.
Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Крім того, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Однак, оскільки позовні вимоги про стягнення з відповідачів інфляційних втрат та відсотків за користування грошовими коштами є похідними, вони не підлягають задоволенню.
За встановлених обставин суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 за участю третьої особи ОСОБА_6 про спонукання до виконання зобов'язання по довіреності, стягнення інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами повністю.
Керуючись ст. 57 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 15, 16, 237- 240, 244, 245, 248, 249, 256, 257, 261, 267, 509, 526, 536, 598, 610, 611, 614, 623, 625, 1000, 1003-1009, 1213 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 за участю третьої особи ОСОБА_6 про спонукання до виконання зобов'язання по довіреності, стягнення інфляційних втрат, процентів за користування чужими грошовими коштами відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05 квітня 2019 року.
Суддя Н.Є.Арапіна