Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа №711/17/19
заочне
27 березня 2019 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.
при секретарі Нарадько Л.О.,
за участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона зареєстрована та проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1985 року та працювала на ТОВ «Дтек Ровенькиантрацит» з 30.12.2011р., але внаслідок збройної агресії РФ проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, була вимушена з 08.05.2014 року залишити окуповану частину території Луганської області та переселитись у м.Очаків, Миколаївської області, а згодом у м. Черкаси - 03.08.2015 року за адресою: АДРЕСА_1. На даний час проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.
Внаслідок збройної агресії РФ проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, задля уникнення загрози життю, здоров»ю, свободи, особистих прав на свободи перебування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії РФ, її вимушеного переселення із окупованої частини території Луганської області селища Ясенівське, разом із сім»єю: чоловіком та двома малолітніми дітьми, 2011р. народження та 2008р. народження, де у них була своя квартира, робота та усталений побут життя, коло спілкування- позивачеві була завдана матеріальна шкода.
08.05.2014р. позивач стала на облік внутрішньо переміщених осіб, відповідно до постанови КМУ №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» та надано статус внутрішньо переміщеної особи.
Діями РФ щодо України, а саме збройною агресією Донецької області, порушено громадянські права і свободи, втратила житло, роботу, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут. Її чоловікові ОСОБА_2 на праві власності належить квартира №1, що по вул. Молодіжна, 5 в селищі Ясенівське, м. Ровеньки, Луганської області, де зареєстроване місце проживання позивача.
Зазначено, що до вимушеного залишення окупованої території Луганської області позивач займала посаду маркшейдера на підземних роботах з 30.12.2011р. у ТОВ «Дтек Ровенькиантрацит».
Внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області позивачеві завдано істотної шкоди, що складається з оренди житла 42000+27600+87500=157100грн. (6014 євро): оренда квартири за адресою: м. Очаків, вул. 60 років СРСР, 7 - 42000грн. (2077євро); оренда квартири за адресою: АДРЕСА_2 - 27600грн. (1047євро); оренда квартири за адресою: АДРЕСА_3 - 87500грн. (2890євро).
Різниці в зарплаті до окупації у селищі Ясенівське міста Ровеньки та після переселення у зв»язку із збройною агресією РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області-658625грн. (20885євро). Упущена вигода від недоотримання заробітку у зв»язку з вимушеним переселенням, пов»язаним із окупацією території України: середній заробіток на посаді маркшейдера на підземних роботах з 2013р. складав 69351грн. (6525євро). Середній заробіток до переселення за п»ять місяців 2014 року складав 31955грн. (2240євро). Середній заробіток після переселення з червня по грудень 2014 року складав 4640 (290євро).
Середній заробіток після переселення у 2015 році складав 4057грн. (166євро), середній заробіток після переселення у 2016 році складав - 75400грн. (2660євро), середній заробіток у 2017 році після переселення складав 101389грн. (3350євро), середній заробіток після переселення у 2018 році складав 97200грн. (3016євро).
Отже, втрачена вигода від недоотриманого заробітку у зв»язку з вимушеним переселенням, пов»язаним із окупацією території України складає на 02.01.2019р. 20885євро х 31,7грн. = 658625грн.
Упущена вигода від оренди квартири у селищі Ясенівське міста Ровеньки 113339грн. (3574євро). Розмір упущеної вигоди, яку складають неотримані доходи від передачі квартири №1, що по вул. Молодіжна,5 у селищі Ясенівське міста Ровеньки в оренду за період з 08.05.2014р. по 02.01.2019р. становить 113339грн. (3574євро).
Таким чином, позивач вказує, що загальна сума матеріальних збитків складає 966299грн. (30473євро), яка складається з оренди житла 157100грн. (6014євро); недоотримання заробітку 658625грн. (20885євро); недоотримання доходів внаслідок здачі в оренду квартири 113339грн. (3574євро).
Результатом збройної агресії Росії проти України позивачеві та її сім»ї завдана моральна шкода, яка спричинена втратою для позивача права розпоряджатись та користуватись належним їй житлом, можливості проживати у рідному селищі та реалізуватись у справі, якій присвятила багато років. З позивачем припинила спілкування значна кількість знайомих та друзів, порушено налагоджений спосіб життя, гостро стало питання щодо житла та фінансів, що позначилось на її моральному та фізичному стані, враховуючи, що з нею малолітні діти, на яких вплинула окупація та переїзди, які завдали незручностей, спілкування з однолітками, здоров»я, внаслідок чого як у них, так і у позивача постійно виникала тривога та переживання, пов»язані із нестабільністю та невпевненістю у завтрашньому дні. Переживання та тривога за сім»ю посилювалась тим, що чоловік ОСОБА_2 з 30.01.2018р. перебуває у складі Збройних Сил України та постійно брав участь у АТО, а в даний час приймає участь в операції об»єднаних сил на території Донецької та Луганської областей задля відсічі збройної агресії РФ.
Внаслідок збройної агресії РФ проти України, позивач не має повноцінного відпочинку, що також спричиняє їй моральну шкоду, вимушена постійно витрачати час і кошти для захисту своїх прав та інтересів.
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачеві моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій РФ, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість користуватися належним їй житлом, працювати на своїй роботі, спілкуватися з близькими, вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду у сумі 2378250грн. (75000євро).
Рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 26.12.2018р. встановлено юридичний факт, що вимушене переселення позивача у травні 2014 року з території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України.
Таким чином, просить суд, стягнути з держави РФ на свою користь в якості відшкодування збитків (упущена вигода) 966298грн. 03коп. (30473євро) та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 2378250грн. (75000євро).
Ухвалою суду від 08.01.2019 року прийнято та відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 11.02.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Зазначила, що вона з родиною були вимушені виїхати з місця свого проживання та реєстрації з-за агресивних дій РФ, спочатку жили в м. Очаків, а зараз з 2015 року в м.Черкаси, де орендують житло, діти ходять до шкоди, але власного житла немає. Вона працює в поліції; родичі припинили спілкування з ними, відсутній зв»язок, діти не можуть спілкуватися із дідом та бабою; у неї погіршився стан здоров»я, самопочуття.
В судове засідання відповідач не з»явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, про поважність причин неявки не повідомлено. Відзив на позов не надано.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та докази, суд вважає,що позовні вимоги не підлягають до задоволення за таких підстав:
встановлено, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 26.12.2018р. встановлено юридичний факт про те, що вимушене переселення ОСОБА_1 у травні 2014 року з території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України.
Відповідно до довідки (дублікат) від 10.09.2018р. №1866 ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи. Зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, селище Ясенівське міста Ровеньки Луганської області. Фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4.
Позивач з 21.04.2007р. перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 (актовий запис №13, свідоцтво про шлюб серія 1-ЕД №045074).
Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3, 2011р. народження та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5.
ОСОБА_5 ОСОБА_6 на праві власності зареєстроване нерухоме майно квартира №1, що по вул. Молодіжна,5 в селищі Ясенівське міста Ровеньки, Луганської області на підставі свідоцтва про право власності, що підтверджується даними інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.12.2017р.
Відповідно до даних трудової книжки АФ №570278 ОСОБА_1 16 грудня 2015 року звільнена з ТОВ «Дтек Ровенькиантрацит» за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (зміна місця проживання) на підставі наказу №2083/к від 16.12.2015р.
Крім того, позивачем надано до суду індивідуальні відомості про застраховану особу, видані органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту щодо даних спірних правовідносин визначені Цивільним Кодексом України.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.78 ЦПК України).
Відповідно до частин 1-3 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, що є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина в заподіянні збитків. Суб'єктом права вимоги (потерпілим) може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов'язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов'язок із відшкодування шкоди. Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли в потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 р. у справі No 923/2075/15, від 09.12.2014 р. у справі No 5023/4983/12). Крім того, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у понесених ним витратах, втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки й упущена вигода. Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
ОСОБА_5 результатами розгляду справи, суд дійшов до висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених позивачем про розмір збитків, що призвело до завданої майнової шкоди. Не є доведеними обставини щодо оренди позивачем житла та завданих їй, внаслідок цього, збитків. Що стосується недоотримання заробітку, то такі твердження спростовуються наданими самим позивачем доказами про те, що за даними трудової книжки ОСОБА_1 звільнилася з роботи 16.12.2015 року за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України. Крім того, безпідставними є доводи щодо недоотриманих позивачем доходів внаслідок здачі в оренду житла, належного на праві власності ОСОБА_2, а не ОСОБА_1 Отже, на думку суду, позивач не довів факт спричинення збитків, не обґрунтував їх розмір, не довів безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування.
Щодо позовних вимог про відшкодування позивачеві моральної шкоди, то слід зазначити, що у п.9 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу встановлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи. Відшкодування моральної шкоди також передбачене Конституцією та багатьма нормативно-правовими актами.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 23 ЦК України).
Згідно з п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені у статті 1167 ЦК України.
З»ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні таких позовних вимог внаслідок відсутності належних, допустимих, переконливих та доказів.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. ОСОБА_5 фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Як передбачено ч.2 ст. 7 згаданого Закону, Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. ОСОБА_5 п.1 ч.1 ст. 1 цього Закону приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.
Відповідно до ч.1 ст. 79 згаданого Закону, пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» закріплює принцип абсолютного судового імунітету (недоторканність, звільнення від чого-небудь) іноземної держави. Судовий імунітет держави включає: судовий імунітет у вузькому значенні слова - саму непідсудність однієї держави судові іншої держави, а також імунітет від забезпечення позову. Теорія абсолютного імунітету держави базується на принципі сучасного міжнародного публічного права - суверенній рівності держав. Як суб'єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена, а продовжує діяти як владна особа, що користується абсолютним імунітетом. Правило судового імунітету не поширюється на можливість пред'явлення позову до держави у національний суд цієї держави.
На підставі принципу національного режиму і судового імунітету іноземної держави іноземці, як і громадяни України, можуть пред'явити позов до іноземної держави, просити про забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України або законом України. Питання про те, який орган іноземної держави компетентний дати таку згоду, вирішується законодавством даної іноземної держави. Іншими словами, іноземна держава не може бути залучена до суду як відповідач або третя особа без згоди на це компетентних органів відповідної держави. Таким чином, судовий імунітет іноземної держави означає непідсудність її суду іншої держави. Він ґрунтується на суверенній рівності держав, в силу принципу «рівний над рівними не має юрисдикції, влади» „par in parem non habet imperium”.
Незважаючи на те, що посольством РФ в Україні 23.01.2019 року отримано позовну заяву з додатками, ухвалу про відкриття провадження по справі, а 27.02.2019р. виклик в судове засідання, до суду не було надано відзив на позовом та інформацію про те, чи надано компетентним органом РФ згоду на пред»явлення ОСОБА_1 позову до РФ.
Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1, пред»явленого до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, слід відмовити з огляду на принципи міжнародного права з метою недопущення порушення принципу імунітету держави.
При цьому, необхідно звернути увагу позивача про можливість звернення для захисту своїх прав, порушених у зв'язку з конфліктом, до Європейського суду з прав людини. Втрата майна, необхідність залишати власні домівки, розірвання зв'язків з родиною, незаконні затримання, насильницькі зникнення, посягання на честь і гідність, порушення права на вільне пересування, утиски з боку незаконних угрупувань - усі проблеми, пов'язані з конфліктом на Сході України можуть бути оскаржені в цій регіональній інстанції (рішення Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia, рішення від 8 липня 2004 року, рішення Turturica and Casian v. theRepublic of Moldova and Russia від 30 серпня 2016 року).
На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, ЦК України, ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-84, 259, 268, 280, 281 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (06.06.1985р. народження, паспорт серія ЕН №595988, місце реєстрації: АДРЕСА_4, код дані відсутні) до Російської Федерації (адреса місця знаходження Посольства Російської Федерації в Україні: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - відмовити.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 09.04.2019 року.
Головуючий: ОСОБА_7