Справа № 826/11404/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач Шурко О.І.
08 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_3 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - ГУ ПФУ в місті Києві) в якому просив зобов'язати пенсійний орган провести позивачу (в межах позовної давності) індексацію пенсії, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» з урахуванням показника індексу інфляції по Україні за період з січня 2014 року по жовтень 2017 року включно 224,4% з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу на рівні 1,35%.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію.
Станом на 05.01.2017 року, пенсійним органом, при обчисленні пенсії позивача та при визначенні коефіцієнту страхового стажу, була застосована величина оцінки одного року страхового стажу 1,35%.
ОСОБА_3 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою, в якій просив повідомити про здійснену індексацію його пенсії помісячно, починаючи з 01.01.2014 року по жовтень 2017 року з урахуванням індексу інфляції в розмірі 224,4% та повідомити, яка кратність у відсотковому значенні коефіцієнта стажу застосовується до його пенсії.
Листом від 21.06.2018 року № 25696/02/К-2308 ГУ ПФУ в м. Києві відмовило ОСОБА_3 у проведенні індексації пенсії, мотивуючи тим, що позивач є працюючим пенсіонером.
Позивач, вважаючи протиправною відмову пенсійного органу здійснити індексацію його пенсії, звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на перерахунок та виплату пенсії з застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1,35% при визначенні коефіцієнта страхового стажу для обчислення його пенсії, відповідно до норм чинного законодавства.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII (далі по тексту - Закон № 1282-XII) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі по тексту - Порядок).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Так, ч. 1 та 6 ст.2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії та оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ч.1 ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (101 відсоток - до 01.01.2016 року).
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1-1 та 4 Порядку, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства. У разі коли особа працює та отримує інший грошовий дохід, в першу чергу індексується оплата праці.
Згідно п. 9 Порядку працюючим пенсіонерам в першу чергу індексується сума оплати праці. Індексація пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, проводиться після індексації суми оплати праці на підставі виданої підприємством, установою або організацією, де працює пенсіонер, довідки, в якій зазначається розмір його оплати праці, проіндексована її сума і сума індексації.
У всіх випадках загальний дохід працюючого пенсіонера, який підлягає індексації, не повинен перевищувати прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи.
Тобто, грошовий дохід фізичної особи індексується виключно у межах прожиткового мінімуму, а дохід в частині, що перевищує розмір прожиткового мінімуму, індексації не підлягає. При цьому, зазначені межі бази індексації, тобто максимального розміру доходу, який підлягає індексації, встановлений не для кожного окремого виду доходу, який може бути індексовано, а для сукупного грошового доходу в цілому.
Якщо особа одночасно отримує різні види доходу, зокрема: заробітну плату та пенсію, то їх індексація здійснюється в порядку черговості, при цьому в першу чергу індексується заробітна плата. Якщо ж заробітна плата перевищує розмір прожиткового мінімуму, то її індексація здійснюється з розміру, що дорівнює прожитковому мінімуму. У цьому випадку індексація сукупного грошового доходу у межах прожиткового мінімуму вважається виконаною, а тому інші доходи, у тому числі пенсія, індексації не підлягають.
Зазначений висновок відповідає прикладу обчислення суми індексації грошових доходів працюючих пенсіонерів, що наведений Кабінетом Міністрів України в додатку № 3 до Порядку.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що обов'язок індексації грошового доходу позивача у повній мірі покладається на його роботодавця, а індексації підлягав виключно дохід у вигляді заробітної плати (оскільки її розмір перевищував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Відповідач, у даному випадку, не мав та не має правових підстав для здійснення індексації пенсії позивача.
Задоволення позовних вимог у цій частині призведе до подвійної індексації доходів, що не передбачено чинним законодавством України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2018 року у справі № 818/1397/15.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо позовних вимог про проведення перерахунку пенсії з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу на рівні 1,35%, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Коефіцієнт страхового стажу - величина, що визначається відповідно до цього Закону для обрахування страхового стажу при обчисленні розміру пенсії у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»).
Згідно з ч.1 ст. 25 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою:
Кс= (См*Вс)/100%*12, де Кс - коефіцієнт страхового стажу;
См - сума місяців страхового стажу;
Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках).
За період участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%.
Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Частинами 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсії, призначені відповідно до цього Закону, до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 01.10.2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
При здійсненні перерахунку пенсій відповідно до абзацу першого цього пункту використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», збільшений на 79 гривень.
Зворотна дія нормативно-правового акта у часі - це дія нового нормативно-правового акта на факти та відносини, що мали місце до набуття ним чинності.
Так, станом на момент виходу позивача на пенсію (2011 рік), за період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнювала 1,35%, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування - 1,08% (ст. 25 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування»).
У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Таким чином, нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», якими внесено зміни в частині перерахування з 01.10.2017 року пенсії із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%, не визначено його зворотну дії в часі, у зв'язку з чим, пенсійним органом протиправно було зменшено оцінку одного року страхового стажу з 1,35% до 1%.
Крім того, згідно з приписами ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
Статтею 7 Закону України «Про держаний бюджет України на 2017 рік» встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2017 року - 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні.
Тобто, станом на 01.10.2017 року мінімальний розмір пенсії у позивача не міг бути меншим за 1 312, 00 грн.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Отже, доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 р. - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Василенко Я.М.
Кузьменко В.В.