Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
04.04.2019 р. справа №520/2442/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Зуба Є.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1
до Харківської обласної ради
провизнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправним та скасування розпорядження №25-ос від 14.02.2019 р.; 2) поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради з 14.02.2019 р.
Підставами позову є доводи про те, що працівником належно виконувались трудова функція, дисциплінарних проступків не вчинялось, органом порушена процедура як з'ясування факту проступку, так і процедура припинення публічної служби.
Відповідач, Харківська обласна рада, з поданим позовом не погодився.
У судовому засіданні представник обласної ради зазначив, що працівник неналежно ставився до роботи, вчинив порушення Присяги, звільнення з посади є цілком правомірним.
Дослідивши приєднані до справи докази, суд установив такі обставини спору.
Позивач з 08.10.2006р. проходив безперервну публічну службу у штаті органу місцевого самоврядування - Харківській обласні раді.
14.02.2019 р. владним суб'єктом було видано оскаржене розпорядження №25-ос про звільнення позивача з посади начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради.
Таким чином, 14.02.2019 р. є для позивача останнім робочим днем на посаді у зв'язку із чим вимоги про поновлення на службі саме у цей день задоволенню не підлягають, адже призведуть до подвійного обліку однієї і тієї ж календарної дати у стажі служби.
Як з'ясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб'єкт обрав положення ст. 11 та абз. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а фактичною підставою послугувало судження владного суб'єкта про вчинення службовцем протиправного діяння - порушення Присяги посадової особи місцевого самоврядування.
До відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правовідносини з приводу проходження публічної служби в органах та на посадах місцевого самоврядування унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах місцевого самоврядування.
Так, за визначенням ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Статтею 4 названого закону проголошено, що служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах: служіння територіальній громаді; поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; гласності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків; дотримання прав місцевого самоврядування; правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування; захисту інтересів відповідної територіальної громади; фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету; самостійності кадрової політики в територіальній громаді.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» основними обов'язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їх повноважень ефективної діяльності органів місцевого самоврядування; додержання прав та свобод людини і громадянина; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації; сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.
У силу дії ст. 11 цього ж закону громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), у день прийняття відповідного рішення складають Присягу такого змісту: "Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов'язки".
Порушення Присяги віднесено законодавцем до окремої та спеціальної підстави припинення публічної служби приписами ч. 1 ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», де зазначено, що, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі, зокрема, порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої ст.11 цього Закону.
У постанові Верховного Суду України від 09.07.2013 р. по справі № 21-217а13 міститься низка правових висновків стосовно суті та змісту діяння особи, котре кваліфікується як порушення присяги.
Так, Верховний Суд України зазначив таке: «Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недотримання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання державним службовцем своїх обов'язків.
Тобто, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем правових, етичних (моральних) норм. Водночас, дисциплінарне правопорушення, не за порушення присяги, пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження публічної служби.».
Окрім того, Верховний Суд України указував, що «Отже, як порушення Присяги, так і інше дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недотримання державним службовцем правових та етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та інша дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного правопорушень.
Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з митного органу за вчинення іншого дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.».
Підсумовуючи Верховний Суд України відмітив, що «Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.».
Також у постанові від 03.02.2015р. Верховний Суд України відзначив, що «Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги».
Окружний адміністративний суд вважає, що правовідносини з проходження публічної служби державним службовцем є повністю (абсолютно) ідентичними правовідносинам з проходження публічної служби службовцем органу місцевого самоврядування як за суттю, змістом, характером, так і за процедурою.
Відтак, зміст Присяги державного службовця є цілком тотожнім змісту Присяги службовця органу місцевого самоврядування.
У пункті 68 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Між тим, текст оскарженого рішення владного суб'єкта взагалі не містить викладення будь-яких ознак вчинення особою протиправного діяння, котре поза розумним сумнівом може бути кваліфіковано як порушення Присяги.
Указане правозастосування обласної ради не узгоджується ані з правилом юридичної визначеності як невід'ємної складової запровадженого приписами ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, ані з вимогою вмотивованості рішень владних суб'єктів, запровадженою ч. 2 ст. 2 КАС України.
З огляду на викладене, суд вважає, що оскаржене рішення владного суб'єкта підлягає скасуванню у зв'язку з недоведеністю факту вчинення особою саме порушення Присяги.
При цьому, підставою для скасування оскарженого рішення є самостійно виявлений судом на виконання вимог ч.1 ст.2, ч.2 ст.2, ст.9 КАС України факт невідповідності закону оскарженого рішення владного суб'єкта в частині не розмежування змісту та наслідків вчинення працівником протиправного діяння у формі дисциплінарного проступку та протиправного діяння у формі порушення Присяги.
Наведені ж заявником у позові доводи на увагу суду не заслуговують.
Так, доводи позивача про перебування момент видання владним суб'єктом оскарженого рішення - 14.02.2019 р. у правовому режимі тимчасової непрацездатності через хворобу судом відхиляються як юридично неспроможні, позаяк механізм припинення відносин з проходження особою публічної служби за порушення присяги не містить такого застереження.
З цих же самих міркувань суд визнає помилковими і доводи позивача про порушення обласною радою положень ст.ст. 40, 41, ст.ст. 147-149 Кодексу законів про працю, адже процедура припинення публічної служби у порядку порушення Присяги не є тотожною процедурі припинення служби за вчинення дисциплінарного проступку.
Доводи позивача про зразкове проходження публічної служби і одержання заохочень не виключають можливості вчинення особою однократного протиправного діяння такого негативного характеру, котре однозначно охоплюється змістом порушення Присяги.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України при виданні оскарженого рішення з кадрового питання - проходження особою публічної служби, унаслідок чого прийняв рішення про звільнення з посади за порушення Присяги, попри явні та однозначну недоведеність такої події.
Окремо суд звертає увагу владного суб'єкта на те, що положеннями ст.20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» прямо та однозначно передбачена можливість саме припинення служби в органах місцевого самоврядування, а не звільнення з посади.
Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі проходження публічної служби знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для скасування оскарженого рішення та поновлення службовця на посаді з 15.02.2019 р. (як з першого дня вимушеного прогулу).
Решта вимог позову задоволенню не підлягає як безпідставно заявлені.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».
При цьому, оскільки задоволення позову відбулось з інших підстав, ніж наведені заявником, то суд з огляду на ч.ч. 3-5 ст. 134 КАС України не вважає за можливе присудити на користь позивача з обласної ради будь-які витрати на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Харківської обласної ради №25-ос від 14.02.2019 р.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного управління виконавчого апарату Харківської обласної ради з 15.02.2019 р.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 9 квітня 2019 року.
Суддя Сліденко А.В.