27 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/15975/15
Провадження № 11-1353апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2016 року (суддя Арсірій Р. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року (у складі колегії суддів Мамчура Я. С., Желтобрюх І. Л., Шостака О. О.) у справі за його позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - уповноважена особа Фонду; АТ «Дельта Банк» відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Фонду та його уповноваженої особи, у якому просив:
- визнати незаконними дії уповноваженої особи Фонду щодо обмеження операцій з виплати грошових коштів ОСОБА_3 за договором банківського вкладу від 19 січня 2015 року № 006-28594-190115;
- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду в розмірі 200 тис. грн;
- зобов'язати уповноважену особу Фонду виплатити ОСОБА_3 грошові кошти за договором банківського вкладу від 19 січня 2015 року
№ 006-28594-190115 в розмірі 200 тис. грн;
- зобов'язати уповноважену особу Фонду включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду в розмірі 200 тис. грн;
- зобов'язати Фонд включити позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта Банк», та затвердити цей реєстр;
- зобов'язати Фонд виплатити ОСОБА_3 грошові кошти які розміщені в АТ «Дельта Банк», у розмірі, визначеному ч. 1 ст. 26 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) відповідно до процедури, зазначеної в цьому Законі.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 06 червня 2016 року відмовив у задоволенні позову.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 липня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позивачу роз'яснено, що спірні правовідносини регламентовані нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року й прийняти нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, позивач, серед іншого, вказав, що у спірних правовідносинах Фонд та його уповноважена особа здійснюють владні управлінські функції. Тобто за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до
Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 листопада 2018 року згадану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
З установлених судами обставин справи вбачається, що 30 жовтня 2014 року Національний банк України виніс постанову № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою, крім іншого, заборонив проведення будь-яких операцій за чинними договорами, в результаті яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб.
19 січня 2015 року між ОСОБА_3 та АТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 006-28594-190115 на суму 200 тис. грн, відповідно до умов якого банк відкрив позивачу вкладний рахунок № НОМЕР_1 та зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування. Згідно п. 1.3 вказаного договору вклад залучено на строк до 02 лютого 2015 року включно.
25 лютого 2015 року ОСОБА_3 подав до АТ «Дельта Банк» заяву про закриття вкладного рахунку № НОМЕР_1 та переведення залишку грошових коштів на інший рахунок № НОМЕР_2, відкритий також у АТ «Дельта Банк».
Правління Національного банку України постановою від 02 березня 2015 року № 150 віднесло АТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних.
Виконавча дирекція Фонду рішенням від 02 березня 2015 року № 51 в АТ «Дельта Банк» запровадила тимчасову адміністрацію з 03 березня 2015 року та призначила уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Дельта Банк».
09 червня 2015 року на офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення, що з 11 червня 2015 року буде розпочато виплату коштів вкладникам АТ «Дельта Банк» за договорами, строк дії яких закінчився до 03 березня 2015 року включно, через установи банків-агентів Фонду. Однак, звернувшись до відповідного банку-партнера, позивач отримав відмову у виплаті коштів у зв'язку з відсутністю його у реєстрах вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладом.
22 червня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до уповноваженої особи Фонду із заявою, в якій просив повідомити причини невиплати йому гарантованого державою відшкодування грошових коштів за його депозитним договором, розміщеним у АТ «Дельта Банк».
Листом від 23 червня 2015 року № 05-3015973 уповноважена особа Фонду повідомила позивача, що на підставі п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону № 4452-VI за рахунками, відкритими на його ім'я в банку, операції щодо виплат тимчасово обмежені на час дії тимчасової адміністрації,.
30 червня 2015 року позивач звернувся до Фонду із заявою про виплату йому гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у АТ «Дельта банк», однак 08 липня 2015 року отримав відповідь про проведення перевірки операцій за рахунками, відкритими в банку на його ім'я.
02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Дельта Банк». Того ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною й такою, що суперечить чинному законодавству, оскільки вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування (200 тис. грн) після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, звернувся до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на його думку, прав та інтересів.
При цьому позивач оскаржує судове рішення апеляційної інстанції ще з тих підстав, що спір стосовно невключення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування, є публічно-правовим.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може обмежуватися. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язане з процесуальним законодавством.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.
Акти, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Статтею 6 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС Українипередбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Законом № 4452-VI установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. ЦейЗакон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
Крім того, відповідно до ст. 6 Закону № 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону визначено, що уповноважена особа
Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VIрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновок, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14 та від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, де з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ) та приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.
Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.
Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону № 4452-VIФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень.
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Нормами ст. 27 Закону № 4452-VIустановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, згідно з яким:
уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;
уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.
Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.
Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI зазначено, що дія Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) на банки не поширюється.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються за участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого державою відшкодування вкладникам.
Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процедурою ліквідації банку.
Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави, не регулюється нормами Закону № 2343-ХІІ відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Саме таку позицію викладено в постановах ВеликоїПалати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15 та від 14 листопада 2018 року у справі № 820/382/16.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судового рішення), є помилковим.
Стосовно вимог касаційної скарги про скасування постанови суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що ця постанова не переглядалася в апеляційному порядку по суті заявлених вимог, а тому підстави для її перегляду в касаційному порядку відсутні.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України(у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції повністю і передає справу повністю для продовження розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є (…) порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали (..) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії направити для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді:
С. В. Бакуліна В. В. Британчук Д. А. Гудима О. С. Золотніков О. Р. Кібенко В. С Князєв Л. М. Лобойко Н. П. Лященко О. Б. Прокопенко Л. І. Рогач О. М. Ситнік В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська