19 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 906/920/16
Провадження № 12-215гс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідачаКібенкоО. Р.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Черненка О. В.,
представників учасників справи:
прокурора Генеральної прокуратури України - Рудак О. В.
Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінвест» - Балана В. В.
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області (далі - прокурор)
на рішення Господарського суду Житомирської області від 14 грудня 2017 року, ухвалене суддею Маріщенко Л. О.,
та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 червня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Гудак А. В., Філіпової Т. Л., Василишина А. Р.,
у справіГосподарського суду Житомирської області
за позовом прокурора в інтересах держави в особі:
1. Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області (далі - Інспекція);
2. Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Облдержадміністрація);
3. Державного підприємства «Житомирське лісове господарство» (далі - ДП «Житомирське лісове господарство»);
4. Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління)
до відповідачів:
1. Житомирської районної державної адміністрації (далі - Райдержадміністрація);
2. Оліївської сільської ради Житомирського району, яка є правонаступником Кам'янської сільської ради Житомирського району (далі - Сільрада);
3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Домінвест» (далі - ТОВ «Домінвест»)
про визнання незаконними та скасування розпоряджень і рішень, визнання недійсним акта.
Історія справи
Короткий зміст та підстави позовних вимог
1. У вересні 2016 року прокурор звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Інспекції, Облдержадміністрації, ДП «Житомирське лісове господарство», Управління з позовом до Райдержадміністрації, Сільради, ТОВ «Домінвест» про:
- визнання незаконним та скасування розпоряджень Райдержадміністрації від 08 червня 2007 року № 544 «Про створення державної приймальної комісії» та від 13 серпня 2007 року № 791 «Про затвердження актів державної приймальної комісії» (далі - розпорядження № 544, 791);
- визнання недійсним акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - Спортивно-оздоровчого комплексу «У Петровича» від 27 липня 2007 року (далі - Акт);
- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Сільради від 20 вересня 2007 року № 147 «Про надання погодження на виготовлення свідоцтва про право власності на майно» (далі - рішення № 147).
2. У подальшому прокурор доповнив позовні вимоги та просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Сільради від 19 квітня 2007 року № 64 «Про надання погодження на будівництво спортивно-оздоровчого комплексу» (далі - рішення № 64).
3. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на результати перевірки, проведеної у 2012 році Прокуратурою Житомирського району, положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, і стверджував, що Спортивно-оздоровчий комплекс «У Петровича» (на даний час - «Чудодієво», далі - Комплекс) спроектовано та побудовано як цілісний об'єкт, що фактично розташований на території Житомирського та Черняхівського районів Житомирської області.
4. Мотивуючи свої вимоги статтями 1, 6, 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (чинного на день прийняття оскаржуваних розпоряджень), прокурор зазначав, що закінчений будівництвом Комплекс розташовано на території двох районів як єдине ціле, а тому приймати розпорядження про утворення державної приймальної комісії та затверджувати акт такої комісії повинна була Облдержадміністрація. Тобто Райдержадміністрація перевищила свої повноваження, а тому оспорювані розпорядження № 544, 791 підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а Акт - визнанню недійсним.
5. Крім того, прокурор зазначив, що оскаржувані рішення № 64, 147, якими надано погодження на будівництво Комплексу та виготовлення свідоцтва про право власності на майно, ґрунтуються на згаданому незаконному Акті, а тому вони також підлягають визнанню незаконними та скасуванню.
6. Відповідачі заявили клопотання про застосування позовної давності до заявлених вимог, а прокурор проти її застосування заперечив.
Фактичні обставини справи, установлені судами
7. 11 квітня 2003 року між Райдержадміністрацією (орендодавець) та ТОВ «Домінвест» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,50 га, розташованої на території Сільради за межами населеного пункту, строком дії до 11 квітня 2028 року.
8. 20 вересня 2005 року між Райдержадміністрацією (орендодавець) та ТОВ «Домінвест» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки лісового фонду загальною площею 1,4 га, розташованої у 29-му кварталі Богунського лісництва Житомирського району Житомирської області, строком дії 25 років.
9. 19 квітня 2007 року виконавчий комітет Сільради ухвалив рішення № 64, яким погодив будівництво Комплексу за адресою: 29-й квартал, Богунське лісництво, Житомирський район, Житомирська область.
10. 04 червня 2007 року Інспекція надала ТОВ «Домінвест» дозвіл на виконання будівельних робіт щодо будівництва Комплексу на території Сільради.
11. 08 червня 2007 року Райдержадміністрація прийняла розпорядження № 544, яким створила державну приймальну комісію з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом Комплексу.
12. 27 липня 2007 року державна приймальна комісія склала та підписала акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом Комплексу.
13. 13 серпня 2007 року Райдержадміністрація прийняла розпорядження № 791 про затвердження Акта щодо прийняття в експлуатацію Комплексу, збудованого замовником - ТОВ «Домінвест» за робочим проектом, площею забудови 405,25 кв. м, потужністю 50 чоловік на зміну, вартістю введених фондів 444,3 тис. грн, у с. Кам'янка, 29-й квартал Богунського лісництва.
14. ТОВ «Домінвест» звернулося до Сільради із заявою про надання дозволу на оформлення права власності на Комплекс.
15. 20 вересня 2007 року виконавчий комітет Сільради ухвалив рішення № 147, яким погодив виготовлення свідоцтва про право власності на Комплекс та рекомендував заявнику звернутися в Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації для виготовлення свідоцтва про право власності.
16. 17 червня 2009 року ДП «Житомирське лісове господарство»,Богунське лісництво, Управління на підставі розпорядження Райдержадміністрації № 354 від 12 травня 2006 року видало державний акт серії ЯЯ № 078276 на право постійного користування земельною ділянкою № 1 площею 374,0825 га, розташованою на території Сільради, для ведення лісового господарства.
17. Прокуратурою Житомирського району із залученням контролюючих органів у 2012 році проведено перевірку дотримання вимог чинного законодавства при прийнятті розпоряджень № 544, 791, рішення № 147, якою встановлено перевищення Райдержадміністрацією повноважень при прийнятті оспорюваних розпоряджень.
18. На підставі оспорюваних прокурором розпоряджень, рішень, акта у вересні 2013 року за ТОВ «Домінвест» зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Сільрада, Богунське лісництво, 29-й квартал.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
19. Господарський суд Житомирської області ухвалою від 10 листопада 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент постановлення ухвали, припинив провадження у справі. Суд дійшов висновку, що спір у цій справі не підлягає вирішенню в господарських судах, а за предметом та суб'єктним складом підвідомчий адміністративним судам.
20. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 14 грудня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 01 березня 2017 року, скасував ухвалу про припинення провадження у справі, а справу передав на розгляд Господарському суду Житомирської області. Суди вказали про те, що спір у цій справі підлягає вирішенню в господарських судах.
21. За наслідком розгляду справи по суті Господарський суд Житомирської області рішенням від 14 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовив повністю.
22. Рішення мотивовано тим, що оспорювані розпорядження № 544, 791 прийняті з порушенням вимог Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, а Райдержадміністрація перевищила свої повноваження. При цьому суд першої інстанції, встановивши пропуск прокурором позовної давності, відмовив у позові з цих підстав.
23. Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 07 червня 2018 року рішення Господарського суду Житомирської області від 14 грудня 2017 року скасував та ухвалив нове рішення, яким:
23.1. Закрив провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 231 ГПК України) в частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі:
- Управління до Райдержадміністраціїпро визнання незаконними та скасування розпоряджень № 544, 791, визнання Акта недійсним;
- Управління до Сільради про визнання незаконними та скасування рішення № 147;
- Інспекції, Облдержадміністрації, ДП «Житомирське лісове господарство», Управління до Райдержадміністрації, Сільради, ТОВ «Домінвест» про визнання незаконним та скасування рішення № 64.
Указав, що спір у цих частинах не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а належить розглядати в судах адміністративної юрисдикції.
23.2. Залишив позов без розгляду (пункт 3 частини першої статті 226 ГПК України) в частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Інспекції, Облдержадміністрації, ДП «Житомирське лісове господарство» до Райдержадміністрації, Сільради, ТОВ «Домінвест» про визнання незаконними та скасування розпоряджень № 544, 791, рішення № 147, визнання Акта недійсним. Зазначив, що у провадженні іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме справа Житомирського окружного адміністративного суду № 806/3374/14.
23.3. Відмовив у позові в частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Управління до ТОВ «Домінвест» про визнання незаконними та скасування розпоряджень № 544, 791, рішення № 147, визнання Акта недійсним з підстав необґрунтованості позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24. У червні 2018 року прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 14 грудня 2017 року, постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 07 червня 2018 року та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
25. Прокурор указав на помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі з огляду на приватноправовий характер спірних відносин та правову позицію, викладену у постановах судів апеляційної та касаційної інстанцій при попередньому розгляді цієї ж справи.
26. Також прокурор зазначив, що в частині залишення позову без розгляду суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, а саме пункт 2 частини першої статті 81 ГПК України (у редакції до 15 грудня 2017 року) та пункт 3 частини першої статті 226 ГПК України (у редакції після 15 грудня 2017 року). Стверджував, що справа Житомирського окружного адміністративного суду № 806/3374/14 та справа Господарського суду Житомирської області № 906/920/16 не є тотожними.
27. Прокурор також указав, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо незаконності введення в експлуатацію завершеного будівництвом Комплексу, однак безпідставно застосував позовну давність до заявлених вимог.
Доводи інших учасників справи
28. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Домінвест» просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, посилаючись на те, що у цій справі відсутній земельний спір, а лише вирішуються питання щодо правомірності здійснення владних управлінських функцій держави в особі відповідного органу, що виключає можливість її розгляду у порядку господарського судочинства.
Рух касаційної скарги
29. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 08 серпня 2018 року відкрила касаційне провадженнята на підставічастини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою прокурора на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки судове рішення оскаржується з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
Щодо визначення юрисдикції
30. Як установлено судами попередніх інстанцій, з позовом у цій справі прокурор звернувся у вересні, а доповнив позовні вимоги у жовтні 2016 року.
31. Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі частково, зазначив, що в судах адміністративної юрисдикції підлягають розгляду позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі: Управління до Райдержадміністраціїта Сільради про визнання незаконними та скасування розпоряджень № 544, 791, рішення № 147, визнання Акта недійсним; Інспекції, Облдержадміністрації, ДП «Житомирське лісове господарство», Управління до Райдержадміністрації, Сільради, ТОВ «Домінвест» про визнання незаконним та скасування рішення № 64.
32. Разом з тим суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке.
33. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
34. Можна зробити висновок, що юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
35. Відповідно до положень статті 12 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення з цим позовом, судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
36. Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на день звернення прокурора до суду у цій справі, визначала, що завданням адміністративного судочинства захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.
37. З урахуванням положень статей 3, 17 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
38. Таким чином, до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
39. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність і майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
40. Питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватися залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи вони є приватноправовими чи публічно-правовими та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення з відповідним позовом.
41. Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права й обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам з урахуванням відповідності суб'єктного складу сторін таких правовідносин.
42. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України у редакції, чинній на момент звернення з цим позовом, підлягають розгляду господарськими судами.
43. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України).
44. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
45. Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
46. Частина друга статті 95 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлює, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.
47. Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.
48. Відповідно до частини другої цієї ж статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
49. Згідно з вимогами частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
50. Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
51. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
52. Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.
53. Звернутися за захистом свого права може, зокрема, неволодіючий власник, особа, законний інтерес або право якої порушено.
54. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування розпоряджень Райдержадміністрації, рішень виконавчого комітету Сільради, визнання недійсним акта, на підставі яких у вересні 2013 року за ТОВ «Домінвест» зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Сільрада, Богунське лісництво, 29-й квартал.
55. Прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто таке рішення є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб.
56. У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
57. Відтак рішення органу державної влади або місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.
58. Особа, законний інтерес або право якої порушено, або прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, може скористатися способом захисту, прямо передбаченим нормою матеріального права. На таких осіб з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами не можна покладати обов'язок об'єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення з іншими вимогами.
59. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у її постановах від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс18) та від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13 (провадження № 12-62гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав.
60. У справі, що розглядається, прийняття органами державної влади та місцевого самоврядування оспорюваних рішень є одним з етапів процедури будівництва та прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, кінцевою метою якої стало отримання товариством нерухомості у власність. Пред'явлений позов фактично стосується оспорювання прокурором права власності ТОВ «Домінвест» на об'єкти нерухомого майна. Цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин і не належить до юрисдикції адміністративних судів.
61. ВеликаПалата Верховного Суду також зазначає, що позовні вимоги у цій справі мають розглядатися в одному провадженні, оскільки вони нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших.
62. З урахуванням наведених норм та виходячи з характеру спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір є приватноправовим та має вирішуватися за правилами господарського судочинства, і відповідно висновки апеляційного господарського суду є необґрунтованими.
63. Крім того висновки суду апеляційної інстанції в частині залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 226 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, які вмотивовані наявністю у провадженні іншого суду справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, також є помилковими.
64. Так, станом на день ухвалення судом першої інстанції рішення від 14 грудня 2017 року діяла норма пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої господарський суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
65. Згідно з приписами пункту 3 частини першої статті 226 ГПК України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, тобто станом на час розгляду справи апеляційним господарським судом) суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
66. Отже, йдеться про те, що у провадженні суду має бути тотожна справа.
67. У силу положень статті 21 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, статті 45 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, статті 46 КАС України сторонами в судовому процесі є позивач та відповідач.
68. Ухвалюючи оскаржувану постанову в частині залишення позову без розгляду, апеляційний господарський суд послався на перебування у провадженні адміністративного суду справи № 806/3374/14.
69. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 8, частина перша статті 129 Конституції України у редакції, чинній на день ухвалення судових рішень). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України (у редакції, чинній на день ухвалення оскаржуваної постанови).
70. Оскільки справу належить розглядати за правилами господарського судочинства, адміністративний суд не є судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Тому залишення позову у відповідній частині без розгляду апеляційним господарським судом, який натомість є «судом, встановленим законом», слід визнати помилковим.
71. Крім того, апеляційний господарський суд не застосував принципу обов'язковості судового рішення (стаття 129 Конституції України) з урахуванням того, що питання визначення юрисдикції у цій справі вирішувалося Вищим господарським судом України у постанові від 01 березня 2017 року у цій справі, після ухвалення якої позовні вимоги залишалися незмінними (учасники справи, предмет і підстави позову не змінювалися).
72. Також, виходячи з положень пункту 3 частини першої статті 226 ГПК України (у редакції, чинній на день розгляду справи апеляційним господарським судом) для залишення позову без розгляду з цієї підстави у провадженні суду має бути тотожна справа. Однак суб'єктний склад сторін в адміністративній справі та у цій справі є відмінним, а томузазначені справи не є тотожними.
Щодо відмови в позові
73. Ухвалюючи постанову в частині відмови в позові прокурора в інтересах держави в особі Управління до ТОВ «Домінвест» про визнання незаконними та скасування розпоряджень № 544, 791, рішення № 147, визнання Акта недійсним, суд апеляційної інстанції указав на необґрунтованість позовних вимог.
74. У цій частині Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що вимоги до постанови суду апеляційної інстанції встановлено статтею 282 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року. Мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції повинна містити, зокрема: доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на неї.
75. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено статтею 269 цього ж Кодексу, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
76. В апеляційній скарзі прокурор, погодившись із висновками суду першої інстанції про незаконність уведення в експлуатацію завершеного будівництвом Комплексу, стверджував про безпідставне застосування позовної давності до цих позовних вимог.
77. Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
78. Розглядаючи позовні вимоги в частині відмови у позові прокурора в інтересах держави в особі Управління до ТОВ «Домінвест» про визнання незаконними та скасування розпоряджень № 544, 791, рішення № 147, визнання Акта недійсним, апеляційний господарський суд не встановив порушень норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції.
79. Постанова апеляційного господарського суду не містить доводів, з якими суд апеляційної інстанції під час скасування рішення не погодився. У постанові також не наведено мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи: прокурором - в апеляційній скарзі та відповіді на відзив; ТОВ «Домінвест» - у відзиві на апеляційну скаргу.
80. Зокрема, суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки твердженню прокурора про незаконне зведення ТОВ «Домінвест» капітальних споруд на землях лісового фонду, обмежившись загальним висновком про необґрунтованість позовних вимог до товариства та припустившись порушень правил щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів (частина перша статті 86 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
81. З огляду на вищевикладене, висновки апеляційного суду в частині відмови в позові без установлення всіх фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, є передчасними.
82. Відповідно до частин другої та п'ятої статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
83. При цьому суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
84. Оскільки висновки суду апеляційної інстанції як у частині закриття провадження у справі та залишення позову без розгляду, так і в частині відмови в позові є помилковими, відповідно до положень статті 310 цього ж Кодексу постанова суду апеляційної інстанції не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню.
Щодо суті касаційної скарги
85. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
86. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі; справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частини четверта та шоста статті 310 ГПК України).
87. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07 червня 2018 року у справі № 906/920/16 скасувати.
3. Справу № 906/920/16 направити для продовження розгляду до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Князєв
Суддя-доповідач О. Р. Кібенко
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
О. С. Золотніков О. М. Ситнік
Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич
О. Г. Яновська