27 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 820/1853/18 (К/9901/63824/18)
Провадження № 11-1360апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Старостін В. В., судді: Резнікова С. С., Бегунц А. О.) від 24 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Харківського міського голови ОСОБА_4 про скасування рішення,
У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Харківського міського голови ОСОБА_4 від 02 квітня 2013 року № 29 «Про скасування розпоряджень міського голови від 24 грудня 2012 року № 5929, від 06 листопада 2012 року № 5035, від 05 листопада 2012 року № 5002, від 24 грудня 2012 року № 5930, від 24 грудня 2012 року № 5937, від 24 грудня 2012 року № 5932, від 06 листопада 2012 року № 5039, від 07 листопада 2012 року № 5068, від 24 грудня 2012 року № 5931, від 06 листопада 2012 року № 5034», на підставі яких ОСОБА_3 були видані свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги та враховуючи позицію Конституційного Суду України, викладену в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного розпорядження, оскільки розпорядження Харківського міського голови від 24 грудня 2012 року № 5929, від 06 листопада 2012 року № 5035, від 05 листопада 2012 року № 5002, від 24 грудня 2012 року № 5930, від 24 грудня 2012 року № 5937, від 24 грудня 2012 року № 5932, від 06 листопада 2012 року № 5039, від 07 листопада 2012 року № 5068, від 24 грудня 2012 року № 5931, від 06 листопада 2012 року № 5034 «Про видачу ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на нерухоме майно» є актами індивідуальної дії органу місцевого самоврядування, що вичерпали свою дію шляхом їх виконання, а тому не можуть бути скасовані або змінені відповідачем після їх виконання.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд зазначив, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а не адміністративного судочинства, оскільки існує спір про право цивільне.
12 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Цю ухвалу мотивовано тим, що в касаційній скарзі позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, що заявлений позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
Відповідно до розпоряджень Харківського міського голови від 24 грудня 2012 року № 5929, від 06 листопада 2012 року № 5035, від 05 листопада 2012 року № 5002, від 24 грудня 2012 року № 5930, від 24 грудня 2012 року № 5937, від 24 грудня 2012 року № 5932, від 06 листопада 2012 року № 5039, від 07 листопада 2012 року № 5068, від 24 грудня 2012 року № 5931, від 06 листопада 2012 року № 5034 «Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно» ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на машиномісце НОМЕР_1; машиномісце НОМЕР_2; машиномісце НОМЕР_3; нежитлові приміщення 1-го поверху № XXVII, XXIX; нежитлові приміщення підвалу № ІХа, ІХб, ІХв, ІХг; нежитлові приміщення 1-го поверху № XV, XVII; нежитлове приміщення підвалу № III; нежитлове приміщення підвалу № ХІІ; нежитлове приміщення 1-го поверху № ХХХа; нежитлові приміщення 1-го поверху № ХХХХ, ХХХХІ, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 106611875 за позивачем зареєстровано право власності на вказані вище об'єкти нерухомості.
18 та 20 березня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Харківського міського голови із заявами про анулювання вищезазначених свідоцтв про право власності на майно, оскільки вважав, що вказані вище об'єкти нерухомості є допоміжними приміщеннями та місцями загального користування, на які не може бути оформлене право приватної власності.
02 квітня 2013 року Харківський міський голова прийняв розпорядження № 29 «Про скасування розпоряджень міського голови від 24 грудня 2012 року № 5929, від 06 листопада 2012 року № 5035, від 05 листопада 2012 року № 5002, від 24 грудня 2012 року № 5930, від 24 грудня 2012 року № 5937, від 24 грудня 2012 року № 5932, від 06 листопада 2012 року № 5039, від 07 листопада 2012 року № 5068, від 24 грудня 2012 року № 5931, від 06 листопада 2012 року № 5034», на підставі яких ОСОБА_3 були видані свідоцтва про право власності на нерухоме майно
В подальшому, з метою з'ясування належності спірних приміщень та машиномісць до категорії допоміжних приміщень та місць загального користування 01 березня 2016 року позивач звернувся до розробника робочої документації житлового комплексу з інфраструктурою та парковкою автомобілів по АДРЕСА_1 - Державного підприємства Український державний проектний інститут «УКРМІСЬКБУДПРОЕКТ» (далі - ДП Український державний проектний інститут «УКРМІСЬКБУДПРОЕКТ»).
Листом від 02 березня 2016 року № 02/15-105 ДП Український державний проектний інститут «УКРМІСЬКБУДПРОЕКТ» роз'яснив ОСОБА_3, що усі вищезазначені об'єкти нерухомості не відносяться до категорії допоміжних приміщень (сараїв, комор, горищ, колясочних, тамбурів, сходових клітин, вестибюлів, сміттєзбірників) та місць загального користування житлового комплексу, а тому на ці нежитлові приміщення може бути оформлене право приватної власності.
Після отримання вказаних роз'яснень та з метою відновлення своїх прав власності на вказані вище об'єкти нерухомості, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом з вимогами визнання протиправним та скасування розпорядження Харківського міського голови від 02 квітня 2013 року № 29.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції й аргументи, наведені у відзиві, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - акт індивідуальної дії.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Предметом судового розгляду у цій справі є вимоги позивача про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Харківської міської ради від 02 квітня 2013 року № 29 «Про скасування розпоряджень міського голови від 24 грудня 2012 року № 5929, від 06 листопада 2012 року № 5035, від 05 листопада 2012 року № 5002, від 24 грудня 2012 року № 5930, від 24 грудня 2012 року № 5937, від 24 грудня 2012 року № 5932, від 06 листопада 2012 року № 5039, від 07 листопада 2012 року № 5068, від 24 грудня 2012 року № 5931, від 06 листопада 2012 року № 5034», на підставі яких за ОСОБА_3 було визнано право власності на нерухоме майно.
Обґрунтовуючи свою позицію, позивач стверджує, що розпорядженням голови Харківської міської ради від 02 квітня 2013 року № 29 порушується його право власності на зазначені вище об'єкти нерухомості і єдиним способом захисту цього права, на його думку, є звернення до суду про скасування такого розпорядження.
При цьому скаржник вказує, що будь-які зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно чи Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо припинення його права власності на вказане майно не вносились, та жодних заяв про відмову від права власності у встановленому законом порядку ним не подавалось.
Тобто позовні вимоги позивача спрямовані на відновлення вже набутого ним у встановленому законом порядку права власності на нерухоме майно (машиномісця, нежитлові приміщення підвалу та 1-го поверху), що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ч. 4 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі і її розгляд в порядку цивільного судочинства є обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Виходячи з викладеного та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.В. Саприкіна
Судді:
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук Л. М. Лобойко
Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко
О. С. Золотніков Л. І. Рогач
О. Р. Кібенко О. М. Ситнік
В. С. Князєв В. Ю. Уркевич
О.Г. Яновська