Іменем України
19 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/386/18 (П/9901/386/18)
Провадження № 11-1452заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі
Головуючого судді: Князєва В. С.,
судді-доповідача СаприкіноїІ. В.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,
представника Верховної Ради України - Кот О. В.,
представника Вищої ради правосуддя - Склярук Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Мороз Л. Л., судді: Берназюк Я. О., Гімон М. М., Гриців М. І., Коваленко Н. В.) від 19 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя про визнання набуття права на відставку та зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2018 року ОСОБА_7 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просив:
- визнати за позивачем набуття права на відставку судді;
- зобов'язати Верховну Раду України (далі - ВРУ, Рада) внести зміни до Постанови ВРУ від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ «Про звільнення суддів» в частині підстави звільнення, а саме: замість звільнення ОСОБА_7 з посади судді Золочівського районного суду Львівської області у зв'язку із досягненням
65-річного віку, вказати про звільнення його з посади судді Золочівського районного суду Львівської області у зв'язку із відставкою.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 січня 2018 року відмовив у відкритті провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є така, що набрали законної сили, постанова суду.
Не погодившись із зазначеною ухвалою з підстави порушення судом норм процесуального права, ОСОБА_7 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року в частині позовних вимог про визнання права ОСОБА_7 на відставку судді скасовано, а справу в цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
17 липня 2018 року ОСОБА_7 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив:
- визнати за позивачем набуття права на відставку судді;
- визнати неправомірною відмову ВРУ в особі Комітету з питань правосуддя і правової політики щодо звільнення позивача у відставку;
- зобов'язати ВРУ на найближчому пленарному засіданні розглянути заяву про звільнення його з посади судді Золочівського районного суду Львівської області у зв'язку з набуттям права на відставку.
Ухвалою Верховного суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2018 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_7 до Комітету ВРУ з питань правосуддя і правової політики про визнання неправомірною відмови щодо його звільнення у відставку. Вказана ухвала позивачем не оскаржувалась.
В іншій частині позовних вимог ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2018 року відкрито провадження.
Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
З червня 1980 року по червень 1990 року ОСОБА_7 працював народним суддею Золочівського районного народного суду Львівської області, з червня 1990 року обіймав посаду судді Золочівського районного суду Львівської області; а з 01 червня 2000 року обраний суддею цього ж суду безстроково. Позивач має стаж на посаді судді понад 35 років.
04 грудня 2014 року до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) надійшло повідомлення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) про наявність підстав для звільнення ОСОБА_7 з посади судді у зв'язку з досягненням ним
65-річного віку.
02 жовтня 2015 року ВРЮ прийняла рішення № 27/0/12-15 про внесення подання до ВРУ про звільнення з посади суддів у зв'язку з досягненням 65-річного віку, у тому числі, судді Золочівського районного суду Львівської області ОСОБА_7
На підставі цього подання ВРЮ 12 листопада 2015 року ВРУ прийняла Постанову № 788-VIII «Про звільнення суддів», якою звільнено, зокрема, суддю Золочівського районного суду Львівської області ОСОБА_7. у зв'язку з досягненням
65-річного віку.
24 грудня 2015 року ОСОБА_7 звернувся до ВРЮ із проханням внести подання до ВРУ про внесення змін до Постанови від 12 листопада 2015 року № 788-VIII в частині підстав його звільнення з посади судді, а саме замість «у зв'язку з досягненням 65-річного віку» змінити на «у відставку». Позивач зазначав, що 24 липня 2015 року ним через працівників апарату суду подано заяву про відставку, однак вказана заява через непорозуміння між працівниками апарату суду та працівниками ВККС не була направлена до ВРЮ.
За результатами розгляду заяви позивача ВРЮ листом від 22 січня 2016 року № 400/0/9-16 повідомила його про відсутність у неї повноважень вносити подання до ВРУ про внесення змін до прийнятих Радою актів.
Головою Золочівського районного суду Львівської області Сиваком В. М. також направлялось у 2016 році відповідне звернення до Комітету ВРУ з питань правової політики та правосуддя, за результатами розгляду якого Комітет листом від 21 квітня 2016 року № 04-29/16-1644 повідомив, що Постанова ВРУ від 12 листопада 2015 року № 788-VIII прийнята на підставі подання ВРЮ від 02 жовтня 2016 року № 27/0/12-15.
У подальшому позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до ВРУ про зобов'язання внести зміни до її Постанови від 12 листопада 2015 року № 788-VIII у частині підстави звільнення його з посади судді, зазначивши інші підстави, замість звільнення у зв'язку з досягненням 65-річного віку, звільнення у відставку (справа № 800/297/16).
Вищий адміністративний суд України постановою від 12 вересня 2016 року відмовив у задоволенні цього позову, мотивуючи тим, що відповідно до закону, чинного на час спірних правовідносин, звільнення судді у відставку відбувається лише на підставі заяви судді, безпосередньо поданої ним до ВРЮ. Однак, як встановив суд, доказів направлення заяви про відставку безпосередньо до ВРЮ позивач не надав. Вказане судове рішення позивачем не оскаржувалось.
31 жовтня 2016 року ОСОБА_7 звернувся до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) із заявою про внесення до ВРУ подання про внесення змін до Постанови від 12 листопада 2015 року № 788-VIII в частині зазначення підстав його звільнення.
Рішенням ВРП від 14 грудня 2017 року № 4120/0/15-17 в задоволенні цієї заяви відмовлено. ВРП у своєму рішенні зазначила, що на запит члена ВРП голова суду, в якому працював позивач, направив матеріали службової перевірки обставин, викладених у заяві ОСОБА_7 від 31 жовтня 2016 року. Службовою перевіркою встановлено, що позивач наприкінці липня 2015 року нібито написав заяву про звільнення його з посади судді у відставку і нібито передав її працівникам апарату Золочівського районного суду Львівської області, проте до ВРЮ її не подав. Докази подання ОСОБА_7 такої заяви до Золочівського районного суду Львівської області для подальшого направлення її до ВРЮ відсутні. Рішення ВРП позивач не оскаржував.
Не погоджуючись з Постановою ВРУ від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ в частині підстави звільнення ОСОБА_7 з посади судді, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ВРУ, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: (…) досягнення суддею 65-річного віку; (…) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Статтею 111 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» ( далі - Закон № 2453-VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених ч. 5 ст. 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.
Відповідно до ст. 113 цього Закону суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним 65-річного віку. ВККС не пізніш як за місяць до дня, зазначеного в частині першій цієї статті, зобов'язана повідомити ВРЮ про наявність підстав для звільнення судді. ВРЮ вносить подання про звільнення судді у зв'язку з досягненням ним 65-річного віку до органу, який обрав або призначив суддю, не пізніш як за п'ятнадцять днів до дня, зазначеного в частині першій цієї статті.
Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні ВРУ без висновку комітетів Ради та будь-яких перевірок (ч. 2 ст. 122 Закону № 2453-VI).
Що стосується позовних вимог ОСОБА_7 в частині визнання за ним набуття права на відставку судді, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у їх задоволенні з огляду на таке.
Визнання права - це спосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб'єктами щодо наявності чи відсутності правовідносин між суб'єктами і, відповідно, наявності чи відсутності права та обов'язку. Отже, цей спосіб захисту використовується, якщо належне певній особі право не визнається чи оспорюється іншою особою та з метою усунення невизначеності та створення умов для здійснення права. Невизнання права особи, яке дає підстави для його визнання у судовому порядку, передбачає, що особа, яка має обов'язок вчинити певні дії для реалізації права іншої особи, протиправно не вчинила цих дій, що перешкоджає цій особі використати суб'єктивне право.
Суд першої інстанції правомірно установив, що у правовідносинах, які склались між сторонами у цій справі, відповідач не заперечував право ОСОБА_7 на відставку як таке, оскільки позивач про таке право не заявляв. Тобто, між сторонами відсутні правовідносини, у яких ВРУ зобов'язана була розглянути питання про звільнення судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, оскільки така заява у встановленому законом порядку ним подана не була.
Аргументи ОСОБА_7, що ним було надано доручення працівникам апарату суду про направлення до ВРЮ його заяви про відставку, і яка через непорозуміння не була направлена, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки за ч. 3 ст. 120 Закону № 2453-VI заява про відставку подається суддею безпосередньо до ВРЮ. Проте, така заява від ОСОБА_7 до ВРЮ не надходила, як на момент досягнення ним 65-річного віку, так і протягом всього часу судових розглядів.
Неподання ОСОБА_7 заяви про відставку безпосередньо до ВРЮ встановлено й Вищим адміністративним судом України у постанові від 12 вересня 2016 року у справі № 800/297/16.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавством України визначено право саме судді обирати, на якій підставі він може бути звільненим з посади (за досягненням 65-річного віку або у відставку), а тому ВРЮ і ВККС не мають обов'язку з'ясовувати і уточнювати у судді підстави для його звільнення, оскільки зобов'язані діяти лише в межах повноважень, що надані їм законом.
Отже, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов вірного висновку про відсутність юридичного факту, з яким закон пов'язує виникнення у відповідача обов'язку розглядати заяву ОСОБА_7 про відставку, а у позивача - права на розгляд такої заяви.
ВеликаПалата Верховного Суду погоджується й з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині зобов'язання ВРУ на найближчому пленарному засіданні розглянути заяву позивача про звільнення його з посади судді Золочівського районного суду Львівської області у зв'язку з набуттям права на відставку, оскільки право на захист шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії виникає тоді, коли у відповідача існує обов'язок, але він не виконаний, і це порушує права позивача. Проте, у справі, яка розглядається, у ВРУ не виникало обов'язку розглядати заяву позивача про звільнення його у відставку, оскільки відповідна заява у встановленому законом порядку не надходила ані до ВРЮ, ані до Ради.
ВеликаПалата Верховного Суду також звертає увагу, що на даний час Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), який набрав чинності 30 вересня 2016 року, внесено зміни до Конституцій України.
Відповідно до ст. 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (п. 4 ч. 1 цієї статті).
Пунктом 14 розд. III Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом № 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.
У разі якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади у зв'язку з досягненням 65-річного віку до набрання чинності Законом № 1401-VIII, його повноваження припиняються з 30 вересня 2016 року, крім випадку, якщо до 30 вересня 2016 року у встановленому законом порядку суддею було подано заяву про відставку. У разі якщо суддею було подано заяву про відставку, ВРП розглядає таку заяву у порядку, визначеному цим Законом, та ухвалює одне з таких рішень: 1) рішення про звільнення судді з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку на підставі п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України; 2) рішення про відмову у звільненні судді з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку, якщо суддя не має стажу роботи на посаді судді, необхідного для виходу у відставку відповідно до законодавства, яке діяло на день подання суддею заяви про відставку. У такому випадку повноваження судді припиняються з 30 вересня 2016 року.
Таким чином, з набранням чинності Законом № 1401-VIII питання про звільнення суддів вирішується ВРП, а тому, починаючи з 30 вересня 2016 року, ВРУ не є органом, який приймає такі рішення, у зв'язку з чим відсутні законодавчі підстави для зобов'язання Ради розглянути питання що стосується звільнення ОСОБА_7 з посади судді Золочівського районного суду Львівської області у відставку.
ВодночасВелика Палата Верховного Суду звертає увагу, що до цього часу ОСОБА_7 не звертався до ВРП із заявою про звільнення у відставку, а лише у жовтні 2016 року подав заяву про внесення до ВРУ подання про внесення змін до Постанови від 12 листопада 2015 року № 788-VIII в частині зазначення інших підстав його звільнення, яку ВРП розглянула, і рішенням від 14 грудня 2017 року відмовила у її задоволенні.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що відсутні законодавчі підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_7, а тому рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року є обґрунтованим і законним.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 241-243, 250, 266, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Князєв
Суддя-доповідач І. В. Саприкіна
Судді
Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
Л. М. Лобойко