Постанова
Іменем України
04 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 2-3424/07
провадження № 61-47579св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, відкрите акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк», Головне управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація),
треті особи: Державне підприємство інформаційний центр Міністерства юстиції України, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережна Ірина Григорівна, товариство з обмеженою відповідальністю «Стройторг», відкрите акціонерне товариство «Банк «Український капітал»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіної МариниАнатоліївни, на ухвалу судді Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року Олійника В. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2007 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», Головного управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), треті особи: Державне підприємство інформаційний центр Міністерства юстиції України, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бережна І. Г., товариство з обмеженою відповідальністю «Стройторг», відкрите акціонерне товариство «Банк «Український капітал», про визнання права власності на об'єкт нерухомості, визнання недійсним іпотечного договору, визнання недійсним та скасування записів в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек про об'єкт нерухомості.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності, що містить дані про власника ОСОБА_5, оформлене 19 вересня 2006 року Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на підставі наказу цього ж органу від 12 червня 2006 року № 1742-С/КІ, зареєстроване Київським міським бюро технічної інвентаризації 25 вересня 2006 року за реєстровим № 49598, в реєстровій книзі за № 423-86.
Визнано недійсним іпотечний договір про передачу в іпотеку об'єкту нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1, загальною площею 126,7 кв. м., укладеного між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_5, посвідчений 06 червня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною І. Г., ВЕР № 345477-345480, за реєстровим номером № 1314.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на об'єкт нерухомості, а саме - квартиру АДРЕСА_1.
Визнано недійсними та вилучено запис в Державному реєстрі іпотек про обтяження за іпотечним договором від 06 червня 2007 року на нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1. Визнано недійсним та зобов'язано державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України вилучити запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: реєстраційний запис № 5084510 щодо обтяження на нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1 за іпотечним договором, укладеним між відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» та ОСОБА_5, який посвідчений 06 червня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бережною І. Г., ВЕР № 345477-345480, за реєстровим номером № 1314.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» ) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіної М. А. на рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що вказані заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не можна визнати поважними, оскільки вони не пов'язані з об'єктивними, непереборними чи істотними труднощами, а відповідачу ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» було відомо про ухвалення оскаржуваного судового рішення ще у 2007 році, тому у відкритті апеляційного провадження слід відмовити з підстав, визначених статтею 358 ЦПК України, так як апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіної М. А., просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі, оскільки на підставі постанови Плавління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних. Починаючи з 20 березня 2015 року керівником ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» є уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіна М. А., яка відповідно до вимог закону повинна провести інвентаризацію банківських активів і зобов'язань. Таким чином, до моменту проведення інвентаризації кредитних справ уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не могла знати про наявність рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2007 року, яке ухвалено не на користь банку. Крім того, інформація щодо вказаного рішення не була зазначена у звітах минулого керівництва банку, тому строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин.
Відзиви на касаційну скарга на час її розгляду не надходили.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 126 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Чинний ЦПК України обмежує дискреційні повноваження апеляційного суду стосовно часу поновлення строків на оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суд апеляційної інстанції встановив та це вбачається з матеріалів справи, що ПАТ «Всеукраїнський АкціонернийБанк» є відповідачем у справі та представник банку Наконечний В. О. (начальник юридичного відділу) належним чином був повідомлений про розгляд справи, призначений на 29 жовтня 2007 року, що підтверджується розпискою про повідомлення про розгляд справи. Був присутній у судовому засіданні 29 жовтня 2007 року, подавав клопотання про зупинення провадження у справі та брав участь у судових дебатах.
Крім того, представник за довіреністю ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Бавріна І. М. 06 листопада 2007 року звернулася до Подільського районного суду м. Києва із заявою про видачу копії рішення у справі. Копію рішення суду першої інстанції отримала 09 листопада 2007 року - Зінченко С. С., яка діяла в інтересах банку на підставі довіреності (а.с. 127, 128 Т.2).
Згідно заяви представник ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Зелінська Н. І. ознайомилась з матеріалами справи 12 вересня 2018 року та 29 серпня 2018 року на адресу банку було направлено копію рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року.
Апеляційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2007 року ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіної М. А. направлено 12 жовтня 2018 року.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Установивши, що представник ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» був присутнім під час розгляду справи та отримав копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції 09 листопада 2007 року, однак апеляційну скаргу подано лише 12 жовтня 2018 року, тобто після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, та не надано доказів пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» з підстав, визначених частиною другою статті 358 ЦПК України у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року.
Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Частиною другою статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що банк був позбавлений можливості оскаржити рішення суду першої інстанції у зв'язку із введенням з 21 листопада 2014 року тимчасової адміністрації, і в подальшому процедури ліквідації банку, є необґрунтованими, оскільки після ознайомлення із матеріалами справи та отримання судового рішення апеляційну скаргу подано поза межами строку на апеляційне оскарження із значним проміжком часу.
Посилання у касаційній скарзі на недбале виконання колишніми працівниками банку своїх службових обов'язків не свідчить про існування обставин переборної сили, які перешкоджали вчасному зверненню до суду апеляційної інстанції, в межах строків, встановлених цивільним процесуальним законодавством.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
А.О. Лесько
С. Ю. Мартєв