5 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 570/3649/15-ц
провадження № 61-14737св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., СтупакО. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», подану його представником Оверчук ОльгоюМиколаївною, на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року, ухвалене у складі судді Кушнір Н. В., та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 січня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О.,
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність іпотекодержателю.
В обґрунтування позову зазначило, що 19 червня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 251-012/ФКВ-08, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 000,00 доларів США з кінцевим строком повернення до 16 червня 2023 року і зі сплатою 12,7% річних за користування кредитом.
У забезпечення виконання своїх зобов'язань ОСОБА_4 за договором іпотеки № 251-012/Zфквіп-08 від 19 червня 2008 року передала в іпотеку банку нерухоме майно - земельну ділянку із розташованими на ній будівлями та спорудами площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану на території Колоденської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
Відповідач не виконує належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 28 липня 2015 року її заборгованість становить 213 589,11 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 197 188,45 гривень; заборгованість за процентами - 16 400,66 гривень; пеня - 4 686,80 гривень.
Позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» за договором про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30 червня 2010 року передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за укладеними з ОСОБА_4 кредитним і іпотечним договорами.
Умовами Закону України «Про іпотеку» і укладеного з ОСОБА_4 договору іпотеки від 19 червня 2008 року передбачено, що банк може задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі йому як іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у визначеному Законом України «Про іпотеку» порядку.
За таких обставин позивач просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 251-012/ФКВ-08 від 19 червня 2008 року у розмірі 213 589,11 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку із розташованими на ній будівлями та спорудами площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану на території Колоденської сільської ради Рівненського району Рівненської області, шляхом визнання права власності на це майно за іпотекодержателем.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року ПАТ «Дельта Банк» у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього згідно з умовами іпотечного договору є позасудовим способом захисту порушеного права кредитора, який реалізується за визначеною у договорі процедурою за згодою з іпотекодавцем, тому підстав для визнання за банком права власності на іпотечне майно за рішенням суду немає.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 11 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього є позасудовим способом захисту порушеного права кредитора і реалізується ним за процедурою, визначеною договором.
У лютому 2017 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник посилається на те, що законодавство не виключає можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки правові наслідки ухвалення такого рішення є тотожними набуттю права власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому іпотечним договором.
Зазначає, що право вибору способу судового захисту, встановленого законом або договором, належить виключно позивачеві.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що в укладеному з ОСОБА_4 договорі іпотеки передбачений такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки як набуття права власності на нього, тому ПАТ «Дельта Банк» відповідно до статті 16 ЦК України має право вимагати застосування цього способу захисту судом.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 31 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 червня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 251-012/ФКВ-08, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 000,00 доларів США з кінцевим строком повернення до 16 червня 2023 року і зі сплатою 12,7% річних за користування кредитом.
З розрахунку заборгованості суди встановили, що ОСОБА_4 не виконувала належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 28 липня 2015 року її заборгованість становить 213 589,11 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 197 188,45 гривень; заборгованість за процентами - 16 400,66 гривень; пеня - 4 686,80 гривень.
Згідно з договором іпотеки № 251-012/Zфквіп-08 від 19 червня 2008 року у забезпечення виконання своїх кредитних зобов'язань ОСОБА_4 передала в іпотеку банку земельну ділянку із розташованими на ній будівлями та спорудами площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану на території Колоденської сільської ради Рівненського району Рівненської області.
У пункті 4.1 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі порушення будь-якого зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту.
Звернення стягнення здійснюється одним із наступних способів: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченим пунктом 4.4 договору (пункт 4.3 договору іпотеки).
Відповідно до пункту 4.4 договору іпотеки іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням, звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність. Цей договір іпотеки є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Сторони також погодили, що у випадку, якщо звернення стягнення на іпотечне майно здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (пункт 4.5 договору іпотеки).
30 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги за укладеними з ОСОБА_4 кредитним договором № 251-012/ФКВ-08 від 19 червня 2008 року та договором іпотеки № 251-012/Zфквіп-08 від 19 червня 2008 року.
27 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ОСОБА_4 з вимогою про сплату простроченої (поточної) заборгованості за кредитним договором у тридцятиденний строк та повідомило про звернення стягнення на іпотечне майно у разі невиконання цієї вимоги.
У справі, яка переглядається, іпотекодержатель ПАТ «Дельта Банк» просить звернути стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на нього у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань з погашення кредиту.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ЗаконуУкраїни «Про іпотеку». Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку»не передбачає визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначені Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.
Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.
Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18.
Оскільки ПАТ «Дельта Банк» просить звернути стягнення на передану в іпотеку земельну ділянку із розташованими на ній будівлями та спорудами площею 0,12 га, розташовану на території Колоденської сільської ради Рівненського району Рівненської області, шляхом визнання права власності на це майно відповідно до передбаченого умовами договору іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що є виключно позасудовим способом урегулювання спору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні таких вимог.
Касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що законодавство не виключає можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку»є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Не спростовують правильності висновків судів першої і апеляційної інстанцій твердження заявника про те, що право вибору способу захисту порушеного права належить виключно позивачеві, оскільки відповідно до статті 13 ЦК України особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Посилання заявника в обґрунтування доводів касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні справи висновків щодо застосування норм матеріального права, висловлених Верховним Судом України у постановах № 6-1243цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-504цс16 від 12 жовтня 2016 року, № 6-1625цс16 від 26 жовтня 2016 року, помилкові.
У цих постановах Верховний Суд України вказав на неправильне застосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій при задоволенні вимог про визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку»; висновків щодо відповідності вимогам законодавства обраного позивачем способу звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом набуття його у власність за рішенням суду - вказані постанови не містять.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», подану його представником Оверчук ОльгоюМиколаївною,залишити без задоволення.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 11 січня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик