Справа №639/5392/18
Провадження №2/639/464/19
04 квітня 2019 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Труханович В.В.,
за участю секретаря - Кричевської В.М.,
представника позивача - Сінька Ю.Ю.,
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова цивільну справу №639/5392/18 за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати,
26 вересня 2018 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся представник Харківської міської ради із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 40990,17 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.06.2018 № 127044540 право власності на нежитлову будівлю літ. «Ш-1» загальною площею 108,8 кв. м. по АДРЕСА_1 з 17.08.2005 зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.2005 № 2-1183.
Відповідно до вищезазначеної інформації, листа Відділу у м. Харкові Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 21.07.2017 № 19-20-0.23,08-1238/116-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 09.08.2017 № 5018/0/225-17 речові права Відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.
ОСОБА_2 з 17.08.2005 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,0136 га по АДРЕСА_1 без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.
Відповідач у період з 01.09.2015 по 31.08.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.
Отже, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, земельну ділянку площею 0,0136 га по АДРЕСА_1 перебувають у власності територіальної громади міста Харкова.
Зазначені законодавчі приписи та встановлені Харківською міською радою фактичні обставини стали підставою для звернення до суду із цим позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельних ділянок комунальної власності по АДРЕСА_1.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. Призначено судове засідання (а.с. 33-34).
Представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі Довіреності від 02.01.2019 року № 08-21/20/2-19, в судовому засіданні позов підтримав, просив суд його задовольнити, посилаючись на обставини, зазначені в позовній заяві.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Виходячи з вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Так, в судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником нерухомого майна, а сааме нежитлової будівлі літ. «Ш-1» загальною площею 108,8 кв.м. по АДРЕСА_1 з 17.08.2005 на підставі договору купівлі-продажу р.№ 2-1183 від 03.08.2005, посвідченого Приватним нотаріусом ХМНО Дорогій В. А., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.06.2018 за № 127044540 (а.с. 11-12).
Відповідно до відповіді Департаменту Земельних відносин від 09.08.2017 № 5018/0/225-17 на підставі рішення Харківської міської ради від 03.10.2007 № 202/07 земельна ділянка площею 0,1897 га була продана АТ «ТАХІОН» згідно договору купівлі-продажу від 24.12.2007 № 18/07 (а.с. 13).
Згідно відповіді Головного управління ДФС у Харківській області від 17.08.2017 № 7317/9/20-40-13-07, ОСОБА_2 не перебуває на обліку в ГУ ДФС у Харківській області як платник єдиного податку та не сплачує земельний податок на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14).
Як вбачається з відповіді Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 2.07.2017 № 19-20-0.23,08-1238/116-17, станом на 29.12.2012 у Відділі не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку, яка зазначена на доданій до листа схемі по АДРЕСА_1 (а.с. 15).
В Акті обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 11.06.2018 зазначено, що обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташовано нежитлову будівлю літ. «Ш-1» загальною площею 108,8 кв.м, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2
Вказана земельна ділянка використовуються ОСОБА_2 для експлуатації та обслуговування нежитловї будівлі літ. «Ш-1».
Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,0136 га. Межі земельних ділянок визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі (а.с. 16-17).
Як зазначив представник позивача у судовому засіданні, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,0136 га по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади міста Харкова, а тому діями відповідача, а саме несплатою ним за користування земельною ділянкою плати за землю, Харківській міській раді завдано збитків.
Позивачем складено розрахунок безпідставно збережених ОСОБА_2 коштів у розмірі орендної плати на загальну суму 40990,17 грн, у тому числі по земельній ділянці площею 136 кв.м. за період з 01.08.2018 по 31.08.2018 - 2129,55 грн, з 01.01.2018 по 31.07.2018 - 9937,90 грн, з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 17036,40 грн, з 01.01.2016 по 31.12.2016 - 9643,20 грн, з 01.09.2015 по 31.12.2015 - 2243,12 грн (а.с. 21-26).
Статтею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування з Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.
Відповідно до змісту положень статей 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений статтею 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Як правило, спосіб захисту порушеного права визначено законом.
Так, Харківська міська рада, з метою захисту своїх прав звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, як то передбачено діючим законодавством, а отже посилання відповідача на те, що позивачем не було вжито заходів досудового врегулювання спору, як на підставу для відмови у позові суд знаходить безпідставними.
Згідно частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частиною 2 статті 13 Конституції України передбачено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об'єктів належать, зокрема, земельні ділянки.
Згідно частини 3 статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Відповідно до змісту частини 2 статті 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України.
Згідно з частиною 3 статті 124 ЗК України передання в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 ЗК України.
Надання земельних ділянок комунальної власності в користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу й об'єднання) та в інших випадках, якщо ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, і право власності на неї не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни меж і цільового призначення такої земельної ділянки (частина перша статі 123 ЗК України).
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (пункт «ґ» частини другої статті 25 Закону України «Про землеустрій»).
Замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі (частина перша статті 26 Закону України «Про землеустрій»).
Розробники документації із землеустрою (юридичні особи, які мають не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, або фізичні особи-підприємці, які мають такий же статус) зобов'язані виконувати роботи зі складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору (пункт «г» частини другої статті 28 Закону України «Про землеустрій»).
Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).
Перехід права на земельну ділянку, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України).
Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).
За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).
За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні попереднього землекористувача, ані відповідача, зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права.
Отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Відтак, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
З огляду на викладене ОСОБА_2 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17-ц (провадження №12-182гс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обовязковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; зокрема, затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.
Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (частини 1, 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі»).
Системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі», підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Згідно з положеннями статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки, та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки, крім випадків визначення орендаря на конкурентних засадах.
За змістом пункту 289.1 статті 289 ПК України і частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).
Положеннями пункту 2 частини 1 статті 13, частини 1 статті 15 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 27 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ ПК України.
У разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Отже, враховуючи те, що відповідач визнав позов, та судом достовірно встановлено, що грошові кошти, які є предметом позову в даній справі, є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період з 01.09.2015 по 31.08.2018, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у вигляді неодержаної орендної плати за землю, оскільки саме цю суму не отримав позивач, але міг би отримати в разі укладення між ним і відповідачем договору оренди, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 82, 89, 133, 141, 206, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 7, 13, 41 Конституції України, ст. ст. 22, 1166, 1212, 1214 ЦК України, ст. ст. 15, 80, 93, 120, 122, 123, 125, 141, 152, 156, 157, 206 ЗК України, ст. ст. 14, 288, 289 ПК України, ст. ст. 2, 4, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування з Україні», ст. ст. 25, 26, 28 Закону України «Про землеустрій», суд
Позовні вимоги Харківської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 40 990,17 грн. (сорок тисяч дев'ятсот дев'яносто гривень 17 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради судовий збір у сумі 1 762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач - Харківська міська рада, ідентифікаційний код 04059243, розташоване за адресою: м. Харків, м-н Конституції, 7.
Відповідач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2.
Суддя В.В. Труханович