Справа № 530/54/19
Номер провадження 2/530/356/19
03.04.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків цивільну справу за позовом
ОСОБА_1, місце проживання якої: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2, місце проживання якого: АДРЕСА_6 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
ОСОБА_1, місце проживання якої: АДРЕСА_1 звернулася до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2, місце проживання якого: АДРЕСА_6 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 25 березня 2019 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачем.
В позовній заяві ОСОБА_1зазначає, що з 09 серпня 2014 року між, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 було укладено шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Зіньківського районного управління юстиції у Полтавській області видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 09.08.2014 року.
Від шлюбу вони мають доньку, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3, виданого Київським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 02.12.2017 року.
З 2017 року, з початку позивача вагітності, сімейні відносини з Відповідачем поступово погіршувалися, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Кожен з них має протилежні погляди на шлюб та сімейні обов'язки. Під час її вагітності з ініціативи Відповідача між ними постійно виникали сварки, а після народження доньки, сварки вибухнули з більшою силою, що негативно позначалося на позивача здоров'ї, а значить і на здоров'ї та повноцінному розвитку їх дитини. Відповідач не розумів та не хотів розуміти сутності проблем, які виникали, не здатен підтримувати нормальну моральну атмосферу в сім'ї, піклуватися про побудову сімейних відносин та облаштування побуту.
Чоловік не мав постійного заробітку, і для того щоб оплатити комунальні послуги та орендоване житло в АДРЕСА_5, батьки постійно надавали їм матеріальну допомогу. Соціальної допомоги по народженню дитини, яку вона отримує не завжди вистачало навіть на продукти першої необхідності.
У зв'язку з напруженими відносинами з Відповідачем, з червня по вересень 2018 року позивач з донькою проживала у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1. З її ініціативи, намагаючись зберегти сім'ю, позивач з донькою переїхали до м. Полтави та з вересня по листопад 2018 року проживали з Відповідачем. Проте, сімейні відносини у них з чоловіком не склалися.
З грудня 2018 позивач з Відповідачем проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Після того як стали проживати окремо Відповідач не цікавився і не цікавиться, життям їх дитини цікавиться формально, ніякої участі у вихованні дочки не бере та матеріальної допомоги на виховання та розвиток дитини практично не здійснює. За таких обставин, позивач вважає, що подальше збереження шлюбу та відновлення сімейних відносин немає сенсу та суперечить її інтересам та інтересам дитини.
Дитина проживає разом з позивачкою, ОСОБА_1та знаходяться на повному її утриманні. Відповідач не надає жодної добровільної матеріальної допомоги чим створює тяжкий стан для родини позивача. Позивач намагається власними силами матеріально забезпечити дитину.
Від досудового врегулювання спору відповідач відмовився.
Позивачка просить стягти з відповідача алементи в розмірі в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
Позивачка, ОСОБА_1в судове засідання не з"явилася, але подала заяву відповідно до чинного законодавства про підтримання заявлених вимог.
Відповідач, ОСОБА_2, в судове засідання не з"явився, про час і дату судового засідання повідомлений відповідно до чинного законодавства, але написав заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи документальні докази і надавши їм належну правову оцінку, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.
Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз»яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов»язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.
Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов»язані утримувати дітей до повноліття.
Згідно ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись на дитину визначається судом.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Визначаючи розмір аліментів, згідно з вимогами ст. 182 СК України, суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини (дітей); стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів та інших дітей.
Згідно ст.52 Конституції України, діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Згідно ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов»язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов»язків щодо дитини.
Згідно зі ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, тобто з 14.01.2019 року.
Відповідно до ст.184 СК України та роз'яснень, викладених у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. При цьому, поняття обсягу виручки приватного підприємця та його середній заробіток (або дохід) не є аналогічними за змістом. Також, у даній постанові Пленуму зазначається про те, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).
Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
За нормою ст.11 цього Закону, сім»я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Батьки зобов»язані піклуватись про здоров»я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Також батьки зобов»язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст.150 СК України).
Отже, виходячи з вищевикладеного, проаналізувавши в сукупності досліджені матеріали справи у їх взаємозв'язку, виходячи з положень ст.ст.180,182,184 СК України та роз'яснень, викладених у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» суд бере до уваги: матеріальний та сімейний стан сторін по справі та дітей, які проживають разом з матір'ю та перебувають на її утриманні, що відповідач визнав позовні вимоги, а тому суд приходить до висновку, що відповідач у справі ОСОБА_2повинен сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів), починаючи стягнення з 14.01.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На основі викладеного та керуючись ст. ст. 79-81, 84, 180-184, 24,104, 110, 111, 112, 113, 115 СК України, ст.ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19, 228-229, 258, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1, місце проживання якої: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2, місце проживання якого: АДРЕСА_6 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволити.
Стягти з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання АДРЕСА_6, актовий запис № 82, проживаючого без реєстрації в АДРЕСА_5, тимчасово працюючого різноробочим по договорам на користь ОСОБА_1, місце проживання якої: АДРЕСА_1 аліментина утримання дитини, дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, щомісяця у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 14.01.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягти з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання АДРЕСА_6, актовий запис № 82, проживаючого без реєстрації в АДРЕСА_5, тимчасово працюючого різноробочим по договорам - 768 ( сімсот шістдесят вісім) грн. 40 копійок судового збору на користь держави.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Написано власноручно
Суддя Зіньківського районного суду
Полтавської області С.Р.Должко
Секретар Л.Г.Стрілець