58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua
03 квітня 2019 року Справа № 926/1969/18
Суддя Ковальчук Тетяна Іванівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 926/1969/18
за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Аделаїда-Еко”, с. Яворівка Новоград-Волинського району Житомирської області,
до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сварог-Буковина”, с. Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача:
1) ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест”, с. Плесна Шепетівського району Хмельницької області,
2) ОСОБА_2 обслуговуючий кооператив “Перший національний аграрний кооператив”, м. Хмельницький,
про стягнення грошових коштів у сумі 621823,79 грн.,
за участю секретаря судового засідання Гаврилюк І.С.,
представників:
позивача - ОСОБА_3, адвокат, ордер серії ДП № НОМЕР_1 від 09.01.2019 р.,
відповідача - ОСОБА_4, адвокат, ордер серії ЧЦ 002749 від 12.12.2018 р.,
третіх осіб - не з'явилися
ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Аделаїда-Еко” звернулося з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сварог-Буковина” про стягнення грошових коштів у сумі 621823,79 грн., у тому числі 345288,31 грн. заборгованості за надані послуги зі зберігання зерна, 172387,98 грн. пені, 83467,50 грн. інфляційних втрат та 20680,00 грн. 3% річних.
В обгрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Аделаїда-Еко” в порядку цесії набуло права вимоги до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сварог-Буковина” за зобов'язаннями з оплати послуг зернового складу за договором складського зберігання зерна № 08/10-19/СБ, укладеного між Товариствами з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” та “Сварог-Буковина” на вказану в позовній заяві суму основного боргу, пені і компенсаційних нарахувань. Вимоги за договором складського зберігання зерна № 08/10-19/СБ первісно були відступлені ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” за договором про відступлення права вимоги (цесії) від 24.10.2018 р. № 24/10/2018-2-СІ новому кредитору ОСОБА_2 обслуговуючому кооперативу “Перший Національний аграрний кооператив”. Останній, у свою чергу, за договором про відступлення права вимоги (цесії) від 25.10.2018 р. № 25/10/2018-2-ПНАК уступив право вимоги за договором складського зберігання зерна № 08/10-19/СБ ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Аделаїда-Еко”. Враховуючи, що відповідачем не виконано зобов'язання з оплати наданих за договором складського зберігання послуг, позивач просить стягнути з ТОВ “Сварог-Буковина” основний борг у сумі 345288,31 грн. і вказані в позовній заяві суми пені, 3% річних та інфляційних втрат з посиланням на умови вказаного договору щодо пені за порушення термінів оплати наданих послуг та положення статті 625 Цивільного кодексу України про сплату боржником суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції і 3% річних від простроченої суми за весь період прострочення.
Ухвалою від 22.11.2018 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 13.12.2018 р. за участю представників сторін, позивача зобов'язано в строк до 10.12.2018 р. надати докази оплати коштів за передане право вимоги за договором № 24/10/2018-2-СІ про відступлення права вимоги (цесії) від 24.10.2018 р. та за договором № 25/10/2018-2-ПНАК про відступлення права вимоги (цесії) від 25.10.2018 р., а також відповідь на відзив на позов.
Цією ж ухвалою відповідача зобов'язано у 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали надіслати до суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову; одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду до початку підготовчого засідання.
Ухвалою від 22.11.2018 р. відмовлено у задоволенні заяви ТОВ “Аделаїда-Еко” про забезпечення позову.
11.12.2018 р. через канцелярію суду від ТОВ “Сварог-Буковина” надійшов датований 06.12.2018 р. відзив на позов з додатками (т.с. 1, а.с. 69-72).
У відзиві відповідач позовні вимоги відхилив, зазначивши, що зобов'язання ТОВ “Сварог-Буковина” перед ТОВ “Сапоніт-Інвест” за договором складського зберігання зерна № 08/10-19/СБ від 08.10.2016 р. у сумі 345288,31 грн. припинені 29.12.2017 р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог ТОВ “Сварог-Буковина” до ТОВ “Сапоніт-Інвест” за договором позики № 2712-СБС від 27.12.2016 р. З урахуванням вказаної обставини, зазначив відповідач у відзиві, ТОВ “Сапоніт-Інвест” не могло відступити право вимоги третій особі за припиненим (виконаним) договором. Крім вказаних заперечень, відповідач у відзиві також зазначає про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки, а також, що згідно договору про відступлення права вимоги № 25/10/2018-2-ПНАК від 25.10.2018 р. боржником за відступленою вимогою виступає ТОВ “Сапоніт-Інвест”, що суперечить договорам відступлення та чинному законодавству, оскільки ТОВ “Сапоніт-Інвест” не може бути одночасно кредитором і боржником.
Ухвалою від 13.12.2018 р. до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” (с. Плесна Шепетівського району Хмельницької області, код ЄДРПОУ 34944534, ОСОБА_5 особа-1) та ОСОБА_2 обслуговуючий кооператив “Перший національний аграрний кооператив” (м. Хмельницький, код ЄДРПОУ 39847648, ОСОБА_5 особа-2), підготовче засідання відкладене на 10.01.2019 року за участю представників сторін і третіх осіб.
04 січня 2019 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, у якій ТОВ “Аделаїда-Еко” зазначило, що заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не є належним доказом припинення дії основного договору, оскільки невідомо, яка особа підписала цю заяву, відсутні докази отримання цієї заяви зберігачем зерна та існування заборгованості останнього перед відповідачем, окрім того, відповідач, знаючи про відступлення права вимоги, не повідомив позивача та/або зберігача зерна та не направив будь-яких заперечень, що свідчить про його згоду з договорами про відступлення права вимоги (т.с. 1, а.с. 97-99).
Також у відповіді на відзив позивач зазначив, що в договорі цесії від 25.10.2018 р. ТОВ “Сапоніт-Інвест” помилково визначено як боржника, підтвердженням чому є лист СГОК “Перший національний аграрний кооператив” № 25/10/2018-2-ПНАК від 25.10.2018 р., надісланий відповідачеві, в якому визначено, що саме останній є боржником за основним договором, і повідомлено про відступлення права вимоги позивачеві. У зв'язку з цим позивач просить вважати помилкою описку в п. 1.1 договору цесії від 25.10.2018 р., а замість вказаного вірним вважати визначення як “…Товариством з обмеженою відповідальністю “Сварог-Буковина” (надалі - Боржник)”, при цьому вказує, що описка в п. 1.1 договору цесії не скасовує заборгованості відповідача та його відповідальності перед позивачем (т.с. 1, а.с. 97-99).
10.01.2019 р. від ТОВ “Сварог-Буковина” через канцелярію суду надійшли:
1) клопотання від 08.01.2019 р. № 05, в якому відповідач, зокрема, просив відмовити ТОВ “Аделаїда-Еко” у прийнятті відзиву на позов з тих підстав, що в порушення ст. 58 ГПК України представництво інтересів позивача здійснюється особою, яка не є адвокатом, та закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору;
2) клопотання від 26.12.2018 р. № 388 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
Ухвалами від 10.01.2019 р.:
- відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ “Сварог-Буковина” про закриття провадження у справі;
- продовжено строк підготовчого засідання до 20.02.2019 р., підготовче засідання відкладено на 05.02.2019 р. за участю представників сторін і третіх осіб, встановлено строк до 25.01.2019 р.: позивачеві - для виконання вимог ухвал суду від 22.11.2018 р. і 13.12.2018 р. та подання письмових пояснень по справі; третім особам - для подання відзивів (пояснень) на позов, відповідача зобов'язано надати для огляду в судовому засіданні оригінал договору позики (поворотної фінансової допомоги) № 2712-СБС від 27.12.2016 р.
15.01.2019 р. від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання від 14.01.2019 р. № 6 про застосування позовної давності до вимог в частині стягнення пені (т.с. 1, а.с. 148-149).
18.01.2019 р. через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення від 15.01.2019 р., в яких ТОВ “Аделаїда-Еко” зазначило, що кошти за відступлення права вимоги новими кредиторами не сплачено, позаяк строк для виконання цього зобов'язання не настав, оскільки встановлений протягом п'яти років. Також у цих поясненнях позивач вказав, що договір про часткове переведення боргу № 1/СІ від 19.01.2018 р. помилково зазначений в актах приймання-передачі документів до договорів відступлення права вимоги (цесії) № 24/10/2018-2-СІ від 24.10.2018 р. та № 25/10/2018-2-ПНАК від 25.10.2018 р., насправді даний договір сторонами за обома договорами не передавався і в позивача відсутній (т.с. 1, а.с. 150-152).
30.01.2019 р. відповідач через канцелярію суду подав додаткові докази - відомість по розрахунках з контрагентами.
Ухвалою від 05.02.2019 р. підготовче засідання відкладено на 14.02.2019 р. за участю представників сторін і третіх осіб.
07.02.2019 року від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи та додаткові пояснення, в яких позивач заперечив проти заяви відповідача про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, зазначаючи, що вказані у ній вимоги не є однорідними, окрім того, цю заяву ТОВ “Сапоніт-Інвест” не отримувало і не визнає, що підтверджується листом директора цього ОСОБА_1 ОСОБА_6 (т.с. 1, а.с. 200-204).
12.02.2019 р. відповідач через канцелярію суду подав додаткові письмові пояснення від 11.02.2019 р., в яких на спростування додаткових пояснень позивача зазначив, що заява про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог отримана ТОВ “Сапоніт-Інвест” 29.12.2017 р., ОСОБА_6 призначено директором ТОВ “Сапоніт-Інвест” з 05.06.2018 р., тому він не може стверджувати про факт отримання чи неотримання зазначеної заяви, предметом зарахування є грошові вимоги, що випливають з договору позики та договору складського зберігання зерна, отже, ці вимоги є однорідними і їх зустрічне зарахування відповідає положенням статті 601 ЦК України, а наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних вимог за заявою іншої сторони (т.с. 1, а.с. 212-213).
14.02.2019 р. від позивача надійшли додаткові пояснення від 13.02.2019 р., в яких, зокрема, вказано, що:
- для усунення описок у п.1.1 договору № 25/10/2018-2-ПНАК про відступлення права вимоги (цесії) від 25.10.2018 р. сторони цього договору - позивач і третя особа-2, уклали додаткову угоду, про що повідомлено відповідача;
- третя особа-1 заперечує проти існування заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, на яку посилається відповідач в обґрунтування заперечень проти позову, оскільки така заява відсутня у ТОВ “Сапоніт-Інвест” і не була ним отримана, а право вимоги до ТОВ “Сварог-Буковина” за договором складського зберігання зерна вже передані на користь ОСОБА_2 кооперативу “ПНАК” на підставі договору цесії від 24.10.2018 р. (т.с. 1, а.с. 226-228).
Ухвалою від 14.02.2019 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні на 06.03.2019 р. за участю представників сторін, за клопотанням представника позивача судове засідання 06.03.2019 р. ухвалено провести в режимі відеоконференції, забезпечення якої доручити Святошинському районному суду міста Києва. Участь представників сторін в судовому засіданні 06.03.2019 р. визначено на їх розсуд.
19.02.2019 через канцелярію суду надійшли датовані 12.02.2019 р. письмові пояснення третьої особи ТОВ “Сапоніт-Інвест” (т.с. 1, а.с. 247-249).
У цих поясненнях ОСОБА_5 особа-1 підтвердила невиконання відповідачем ТОВ “Сварог-Буковина” зобов'язання з оплати послуг за договором складського зберігання зерна № 08/10-19/СБ від 08.10.2016 р. у розмірі 345288,31 грн. та відступлення права вимоги до ТОВ “Сварог-Буковина” на вказану суму на користь СОК “Перший національний аграрний кооператив” шляхом укладання договору № 24/10/2018-2-СІ від 24.10.2018 р. про відступлення права вимоги (цесії).
У поясненнях від 12.02.2019 р. ТОВ “Сапоніт-Інвест” заперечило свою обізнаність щодо заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог № 163 від 27.12.2017 р. та її отримання будь-якою посадовою особою ОСОБА_1, вказало на те, що в його документації за період 2017-2019 р.р. така заява відсутня, у цій заяві не зазначено посади та ПІБ особи, яка могла її отримати, наявний на заяві відбиток печатки не міг бути проставлений керівником чи співробітником ТОВ “Сапоніт-Інвест”, з урахуванням відступлення права вимоги до відповідача на користь СОК “Перший аграрний національний кооператив” викладена в заяві ТОВ “Сварог-Буковина” пропозиція про зарахування зустрічних однорідних вимог не може бути задоволена.
05.03.2019 р. до суду надійшли заперечення позивача на додаткові пояснення відповідача, в яких ТОВ “Аделаїда-Еко” вказало, що заява про зарахування зустрічних вимог не була отримана керівництвом ТОВ “Сапоніт-Інвест”, останнє проти зарахування згідно вказаної заяви заперечує, вказані у ній вимоги не є ані зустрічними, ані однорідними, тому не підлягають зарахуванню, з чого випливає, що позовні вимоги до відповідача є правомірними (т.с. 2, а.с. 1-4).
У судове засідання 06.03.2019 р. представники третіх осіб не з'явилися без повідомлення причин неявки.
За результатами розгляду справи по суті в судовому засіданні 06.03.2019 р. оголошувалася перерва до 11-00 год. 03 квітня 2019 року за участю представників сторін, участь третіх осіб визначена на власний розсуд (ухвала від 06.03.2019 р.).
У судове засідання 03.04.2019 р. представники третіх осіб не з'явилися без повідомлення причин неявки. Докази належного повідомлення третьої особи СГОК “Перший національний арагрний кооператив” про дату, час і місце судового засідання 03.04.2019 р. наявні в матеріалах справи. Надіслана на адресу третьої особи ТОВ “Сапоніт-Інвест” ухвала від 06.03.2019 р. повернулася без вручення із зазначенням підприємством зв'язку причини повернення: за закінченням встановленого строку зберігання.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії (ч. 4 ст. 120 ГПК).
Частиною 7 статті 120 ГПК України унормовано, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Усі ухвали суду у справі надіслані відповідачеві на його адресу, вміщену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, (т.с. 2, а.с. 29). Іншої адреси ТОВ “Сапоніт-Інвест” суду не повідомило, тому з огляду на приписи ч. 7 ст. 120 ГПК України ухвали вважаються врученими названій третій особі. Окрім того, участь означеного учасника процесу в судових засіданнях 06.03.2019 р. та 03.04.2019 р. обов'язковою не визнавалася.
За наведених обставин неявка представників третіх осіб у судове засідання 03.04.2019 р. не перешкоджає розгляду справи по суті та не є підставою для відкладення розгляду справи.
Під час розгляду справи по суті в судових засіданнях 06.03.2019 р. та 03.04.2019 р. представник позивача просив задовольнити позов, пояснив, що ТОВ “Аделаїда-Еко” в порядку цесії набуло права вимоги до відповідача щодо виконання зобов'язання з оплати коштів у сумі 345288,31 грн. за надані йому ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” послуги зі зберігання зерна, про що відповідача було повідомлено належним чином. Однак, останній своїх зобов'язань перед позивачем, як новим кредитором, не виконав, зарахування спірних вимог в порядку статті 601 ЦК України відповідач не довів, тому просить задовольнити позов і стягнути з ТОВ “Сварог-Буковина” борг і нараховані пеню та компенсаційні платежі у сумах, вказаних у позовній заяві.
Представник відповідача позовні вимоги відхилив у повному обсязі, пояснив, що заборгованість за послуги зі зберігання зерна перед ТОВ “Сапоніт-Інвест” погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, тому відступлення цих вимог позивачеві є неправомірним, а позовні вимоги - повністю необгрунтованими.
Заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
08 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” (Зерновий склад) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сварог-Буковина” (Поклажодавець) було укладено договір № 08/10-19/СБ складського зберігання зерна (далі - Договір складського зберігання зерна, т.с. 1, а.с. 13-16).
Відповідно до умов даного Договору Зерновий склад (ТОВ “Сапоніт-Інвест”) зобов'язується прийняти, доробити, зберігати і відвантажити на першу вимогу передане Поклажодавцем (ТОВ “Сварог-Буковина”) зерно останньому чи його довіреній особі, а Поклажодавець зобов'язується оплатити надані послуги згідно даного Договору (пункт 1.1).
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 Договору складського зберігання зерна Зерновий склад приймає надане Поклажодавцем зерно, в разі необхідності проводить доробку зерна в потоці, активне вентилювання, сушку, доробку від зараженості, охолодження зерна та забезпечує його збереження в загальній партії з урахуванням його якості в межах вимог ГОСТ та ДСТУ по класах, відвантажує зерно за письмовим розпорядженням Поклажодавця.
У свою чергу, Поклажодавець зобов'язався здійснити оплату Зерновому складу за надані послуги на підставі актів виконаних робіт протягом п'яти банківських днів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Зернового складу чи передачі йому у власність (за згодою сторін) зерна за договірною ціною (пункти 5.2-5.4).
За порушення термінів оплати Поклажодавцем наданих Зерновим складом послуг (виконаних робіт) пунктом 7.2 Договору складського зберігання зерна передбачено пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.
Згідно з пунктом 9.1 чинність Договору складського зберігання зерна визначено з моменту його підписання до 01 липня 2017 року але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли у період дії договору та від відповідальності за порушення цих зобов'язань.
З доданих до позовної заяви актів передавання-приймання робіт видно, що на виконання зобов'язань за Договором складського зберігання зерна ТОВ “Сапоніт-Інвест” надало ОСОБА_1 “Сварог-Буковина” послуги зі зберігання, очистки, переоформлення, сушки зерна соняшника і сої на загальну суму 347956,43 грн., у тому числі:
- за актом сдачи-приемки работ (оказания услуг) № 36 від 31.10.2016 р. - на суму 325508,92 грн.;
- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 65 від 30.11.2016 р. - на суму 13700,51 грн.;
- за актом здачі прийняття робіт (надання послуг) № 70 від 31.12.2016 р. - на суму 8747,00 грн. (т.с. 1, а.с. 17-19).
Зазначених обставин відповідач не заперечує.
Згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ “Сапоніт-Інвест” і ТОВ “Сварог-Буковина” останнє сплатило на користь ТОВ “Сапоніт-Інвест” за послуги за Договором складського зберігання зерна 1168,12 грн. платіжним дорученням від 29.11.2016 р. та 1500,00 грн. платіжним дорученням від 28.02.2017 р., а всього 2668,10 грн. (картка рахунку 361 за Січень 2016 - Вересень 2018 р. ТОВ “Сапоніт-Інвест”, картка рахунку 631 за Січень 2016 р. - Жовтень 2018 р. ТОВ “Сварог-Буковина”, т.с. 1, а.с. 36, 133).
Первинних документів, а саме названих вище платіжних доручень про сплату ТОВ “Сварог-Буковина” на користь ТОВ “Сапоніт-Інвест” коштів на загальну суму 2668,10 грн., суду не надано.
Однак, здійснення вказаних платежів відповідачем не заперечується жодним учасником провадження, а дані бухгалтерського обліку і ТОВ “Сварог-Буковина”, і ТОВ “Сапоніт-Інвест” свідчать, що часткові розрахунки по Договору складського зберігання зерна відбулися 29.11.2016 р. та 28.02.2017 р. саме на суму 2668,10 грн., у результаті чого у бухгалтерському обліку обох господарюючих суб'єктів відображена заборгованість ТОВ “Сварог-Буковина” перед ТОВ “Сапоніт-Інвест” на суму 345288,31 грн.
У відповідності до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, або добровільності їх визнання.
Здійснення відповідачем часткової оплати наданих йому за Договором складського зберігання послуг на суму 2668,10 грн. не викликає сумніву у суду та не суперечить матеріалам справи, відтак, суд виходить з доведеності обставин, які свідчать, що після проведеної оплати розмір заборгованості відповідача перед ОСОБА_5 особою-1 становив 345288,31 грн.
24 жовтня 2018 р. між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” (Первісний кредитор) і ОСОБА_2 обслуговуючим кооперативом “Перший національний аграрний кооператив” (Новий кредитор) було укладено договір № 24/10/2018-2-СІ про відступлення права вимоги (цесії) (далі - Договір цесії від 24.10.2018 р., т.с. 1, а.с. 20-22).
Відповідно до Договору цесії від 24.10.2018 р. ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” (Первісний кредитор) відступило ОСОБА_2 обслуговуючому кооперативу “Перший національний аграрний кооператив” (Новий кредитор) право вимоги на суму 345288,31 грн. згідно із договором № 08/10-19/СБ від 08.10.2016 р. (надалі - Основний договір) (у даному рішенні Договір складського зберігання зерна - суд), укладеним між ТОВ “Сварог-Буковина” (Боржник) і ТОВ “Сапоніт-Інвест”.
За умовами Договору цесії від 24.10.2018 р. право вимоги відступається за зобов'язаннями, що виникли з Основного договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення Договору цесії, за передане право вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 345288,31 грн. упродовж п'яти років з дня підписання цього договору (пункти 1.2, 2.1).
Згідно з пунктами 3.1.2, 3.1.3 Договору цесії від 24.10.2018 р. Первісний кредитор (ТОВ “Сапоніт-Інвест”) не пізніше 7-ми днів після набрання чинності цим Договором письмово повідомляє про його укладення Боржника (ТОВ “Сварог-Буковина”) і зобов'язаний передати Новому кредитору (СГОК “Перший національний аграрний кооператив”) усі необхідні документи, які засвідчують права, що передаються за Договором, упродовж 3-х робочих днів з моменту його підписання.
На виконання пункту 3.1.3 Договору цесії від 24.10.2018 р. ТОВ “Сапоніт-Інвест” по акту приймання-передачі документів від 24.10.2018 року передало ОСОБА_2 обслуговуючому кооперативу “Перший національний аграрний кооператив” Договір № 08/10-19/СБ від 08.10.2016 р., акти здачі-прийняття робіт № 36 від 31.10.2016 р., № 65 від 30.11.2016 р., № 70 від 31.12.2016 р., картку рахунку 361 за січень 2016 р. по червень 2018 р., копію договору про часткове переведення боргу № 1/СІ від 19.10.2018 р. (т.с. 1, а.с. 22).
Згідно додаткових пояснень ТОВ “Аделаїда-Еко” від 15.01.2019 р., договір про часткове переведення боргу № 1/СІ від 19.01.2018 р. у вказаному акті приймання-передачі документів зазначений помилково, у позивача цей договір відсутній та не може бути наданий суду.
Враховуючи, що вказані пояснення позивача не спростовані матеріалами справи, з інших наявних у справі документів у межах предмета доказування не вбачається будь-яких фактів, пов'язаних з договором про часткове переведення боргу № 1/СІ від 19.01.2018 р., суд виходить з того, що, дійсно, цей договір зазначений в акті приймання-документів помилково і не має значення для встановлення обставин справи.
Листом № 24/10/2018-2-СІ від 24.10.2018 р. ТОВ “Сапоніт-Інвест” повідомило ТОВ “Сварог-Буковина” про укладення із СГОК “Перший національний аграрний кооператив” договору № 24/10/2018-2-СІ від 24.10.2018 р. про відступлення права вимоги (т.с. 1, а.с. 23-27).
Надалі 25 жовтня 2018 р. між ОСОБА_2 обслуговуючим кооперативом “Перший національний аграрний кооператив” (Первісний кредитор) і ТОВ “Аделаїда-Еко” (Новий кредитор) було укладено договір № 25/10/2018-2-ПНАК про відступлення права вимоги (цесії) (далі - Договір цесії від 25.10.2018 р., т.с. 1, а.с. 28-29).
Відповідно до Договору цесії від 25.10.2018 р. СГОК “Перший національний аграрний кооператив” (Первісний кредитор) відступає ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Аделаїда-Еко” (Новий кредитор) належне йому право вимоги згідно із договором про відступлення права вимоги (цесії) № 24/10/2018-2-СІ від 24 жовтня 2018 року на суму 345288,31 грн., укладеним між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” (Боржник) і Первісним кредитором (надалі - Основний договір), а Новий кредитор на умовах цього договору приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору за Основним договором.
За умовами Договору цесії від 25.10.2018 р. від Первісного кредитора (СГОК “Перший національний аграрний кооператив”) переходять до Нового кредитора (ТОВ “Аделаїда-Еко”) усі права за зобов'язаннями, що виникли з Основного договору, в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення даного договору.
Згідно з пунктами 3.1.2, 3.1.3 Договору цесії від 25.10.2018 р. Первісний кредитор не пізніше 7-ми днів після набрання чинності цим Договором письмово повідомляє про його укладення Боржника і зобов'язаний передати Новому кредитору усі необхідні документи, які засвідчують права, що передаються за Договором, упродовж 3-х робочих днів з моменту його підписання.
За передане право вимоги до Боржника за Основним договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 345288,31 грн. упродовж 5-ти років з дня підписання цього договору.
На виконання пункту 3.1.3 Договору цесії від 25.10.2018 р. СГОК “Перший національний аграрний кооператив” (Первісний кредитор) по акту приймання-передачі документів від 25.10.2018 року передав ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Аделаїда-Еко” (Новому кредитору) Договір № 08/10-19/СБ від 08.10.2016 р., акти здачі-прийняття робіт № 36 від 31.10.2016 р., № 65 від 30.11.2016 р., № 70 від 31.12.2016 р., картку рахунку 361 за січень 2016 р. по червень 2018 р., договір № 24/10/2018-2-ЗПП про відступлення права вимоги (цесії) від 24 жовтня 2018 року, копію договору про часткове переведення боргу № 1/СІ від 19.10.2018 р. (т.с. 1, а.с. 30).
Листом № 25/10/2018-2-ПНАК від 25.10.2018 р. СГОК “Перший національний аграрний кооператив” повідомив ТОВ “Сварог-Буковина”, що на підставі договору № 25/10/2018-2-ПНАК про відступлення права вимоги (цесії) від 25.10.2018 р. кооператив відступив на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Аделаїда-ЕКО” своє право вимоги за укладеним з ТОВ “Сварог-Буковина” договором № 08/10-19/СБ від 08.10.2016 р. на суму 345288,31 грн. (т.с. 1, а.с. 31-32).
З'ясовуючи предмет Договору цесії від 25.10.2018 р., суд доходить висновку, що змістом домовленості між СГОК “Перший національний аграрний кооператив” та ТОВ “Аделаїда-Еко” за цим договором є відступлення права вимоги СГОК “Перший національний аграрний кооператив”, набутого ним за Договором цесії від 24.10.2018 р., до ТОВ “Сварог-Буковина” за Договором складського зберігання зерна на суму 345288,31 грн., незважаючи на те, що:
- в пункті 1.1 Договору цесії від 25.10.2018 р. Основним договором, право вимоги за яким переходить до нового кредитора (позивача), названо договір про відступлення права вимоги (цесії) № 24/10/2018-2-СІ від 24.10.2018 р., а не договір № 08/10-19/СБ складського зберігання зерна від 08 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ “Сапоніт-Інвест” і ТОВ “Сварог-Буковина”, а також, що
- боржником зазначено ТОВ “Сапоніт-Інвест”, а не ТОВ “Сварог-Буковина”.
Так, згідно частин 1, 2, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори), дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є, зокрема, те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3 статті 203 ЦК України).
Для встановлення справжньої волі сторони правочину необхідно враховувати мету правочину, зміст попередніх переговорів, усталену практику відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку сторін, текст письмового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Так, дії, які вчинені сторонами Договору цесії від 25.10.2018 р. з метою його виконання, зокрема, передача ОСОБА_2 обслуговуючим кооперативом “Перший національний аграрний кооператив” ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Аделаїда-Еко” по акту приймання-передачі документів від 25.10.2018 р. договору № 08/10-19/СБ від 08.10.2016 р. (Договір складського зберігання зерна - суд) та актів здачі-прийняття робіт за цим договором, а також надіслання СГОК “Перший національний аграрний кооператив” на адресу ТОВ “Сварог-Буковина” повідомлення № 25/10/2018-2-ПНАК від 25.10.2018 р. про здійснене на користь ТОВ “Аделаїда-Еко” відступлення права вимоги за договором № 08/10-19/СБ від 08.10.2016 р. на суму 345288,31 грн., свідчать про те, що дійсним змістом домовленості між СГОК “Перший національний аграрний кооператив” та ТОВ “Аделаїда-Еко” за Договором цесії від 25.10.2018 р. є саме відступлення права вимоги до ТОВ “Сварог-Буковина” за Договором складського зберігання зерна.
У ході розгляду справи учасники Договору цесії від 25.10.2018 р. - позивач ТОВ “Аделаїда-Еко” і ОСОБА_5 особа-2 ОСОБА_2 обслуговуючий кооператив “Перший національний аграрний кооператив”, уклали додаткову угоду № 1 від 12.02.2019 р. до договору № 25/10/218-2-ПНАК про відступлення права вимоги (цесії), якою виклали в новій редакції пункти 1.1 та 1.2 Договору цесії від 25.10.2018 р., а саме:
“1.1. Первісний кредитор оплатно передає (відступає) новому кредитору належне йому право вимоги до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сварог-Буковина” (надалі - Боржник) на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) № 24/10/2018-2-СІ від 24 жовтня 2018 року (надалі - Основний договір), укладеного між Первісним кредитором та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” згідно із договором № 08/10-19/СБ складського зберігання зерна від 08 жовтня 2016 року, укладеного між Боржником та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” на суму 345288,31 грн., а Новий кредитор на умовах цього Договору приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору за Основним договором.
1.2. За умовами цього Договору від Первісного кредитора переходять до нового кредитора усі права за зобов'язаннями, що виникли з Основного договору та договору № 08/10-19/СБ складського зберігання зерна від 08.10.2016 року, укладеного між Боржником та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення даного Договору” (т.с. 1, а.с. 229).
Листом № 13/02/2019-2-ПНАК від 13.02.2019 р. СГОК “Перший національний аграрний кооператив” повідомив ТОВ “Сварог-Буковина” про укладення додаткової угоди № 1 від 12.02.2019 р. про внесення змін до Договору цесії від 25.10.2018 р. (т.с. 1, а.с. 231-232).
Таким чином, учасники Договору цесії від 25.10.2018 р. виклали предмет названого договору у відповідності до дійсного волевиявлення сторін у передбачений законодавством спосіб - шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 12.02.2018 р. (ст.ст. 638, 639, 651 ЦК України, ст.ст. 181, 188 Господарського кодексу України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 3 названої статті ЦК унормовано, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом, однак Договір складського зберігання зерна такої заборони не містить.
Також суд зазначає, що Договорами цесії від 24.10.2018 р. та від 25.10.2018 р. передбачено оплатність відступлення новому кредитору права вимоги, однак ці договори не ставлять перехід права вимоги до нового кредитора у залежність від виконання ним зобов'язання зі сплати коштів за передане право вимоги. Так, пунктом 2.2 Договорів цесії від 24.10.2018 р. та від 25.10.2018 р. передбачено, що грошову суму за відступлене право вимоги новий кредитор перераховує первісному кредитору упродовж 5-ти років з дня підписання Договору.
На запитання суду представник позивача пояснив, що такої оплати не відбулося з огляду на те, що не настав строк платежу.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що первісними кредиторами (ТОВ “Сапоніт-Інвест” і СГОК “Перший національний аграрний кооператив”) виконані зобов'язання з передачі новим кредиторам (відповідно СГОК “Перший національний аграрний кооператив” і ТОВ “Аделаїда-Еко”) усіх необхідних документів, які засвідчують права, що передаються за договорами цесії, та повідомлення боржника ТОВ “Сварог-Буковина” про відступлення права вимоги.
Отже, нові кредитори СГОК “Перший національний аграрний кооператив” і ТОВ “Аделаїда-Еко” послідовно набули права вимоги до ТОВ “Сварог-Буковина” за Договором складського зберігання зерна.
Відтак, суд виходить з того, що за Договором цесії від 25.10.2018 р. позивач набув права вимоги до відповідача на суму 345288,31 грн. за Договором складського зберігання зерна в порядку відступлення права вимоги, оскільки:
- сторонами названого Договору цесії дотримано вимог закону про форму правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні;
- фактична передача права вимоги відбулася в установлений Договором цесії спосіб, що підтверджується актом приймання-передачі документів від 25.10.2018 р.,
- відсутні обставини, за яких заміна кредитора в зобов'язанні не допускається (статті 512, 513, 515 ЦК України).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно норми статті 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором, або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Існування у певний час заборгованості по оплаті послуг за зберігання зерна на суму 345288,31 грн. перед ТОВ “Сапоніт-Інвест” відповідач не заперечував, однак доводить, що зобов'язання зі сплати вказаної суми є припиненим з 29.12.2017 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог до ТОВ “Сапоніт-Інвест” за договором позики № 2712-СБС від 27.12.2016 р. згідно із заявою ТОВ “Сварог-Буковина” № 163 від 27.12.2017 р.
Так, до відзиву на позов додано копію договору позики № 2712-СБС (поворотної фінансової допомоги) від 27 грудня 2016 року, укладеного між ТВ “Сварог-Буковина” і ТОВ “Сапоніт-Інвест” (далі - Договір позики, т.с. 1, а.с. 76-78).
За умовами вказаного Договору позики ТОВ “Сварог-Буковина” (Позикодавець) передає у власність ТОВ “Сапоніт-Інвест” (Позичальник) грошові кошти у розмірі 1200000,00 грн. протягом 10 банківських днів з моменту підписання договору на строк з моменту зарахування позики на поточний рахунок Позичальника по 27 грудня 2017 року (пункти 1.1, 2.1, 4.1). Позичальник ТОВ “Сапоніт-Інвест” зобов'язується повернути кошти протягом строку, визначеного в пункті 4.1 Договору позики, тобто не пізніше 27.12.2017 р. (пункт 5.2).
Оригінал зазначеного договору оглянуто судом в судовому засіданні та встановлено, що він містить всі необхідні реквізити, підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками ТОВ “Сварог-Буковина” і ТОВ “Сапоніт-Інвест”, додана до відзиву відповідача копія Договору позики відповідає його оригіналу.
Також судом встановлено, що відповідач - ТОВ “Сварог-Буковина”, взяті на себе за Договором позики зобов'язання виконав: наявними у матеріалах справи платіжним дорученням № 357 від 28.12.2016 р. та випискою банку за 28.12.2016 р. підтверджується перерахування ТОВ “Сварог-Буковина” на банківський рахунок ТОВ “Сапоніт-Інвест” грошових коштів у сумі 1200000,00 грн. з призначенням платежу “надання ЗФД (зворотня фінансова допомога - суд), зг. дог. № 2712-СБС від 27.12.16” (т.с. 1, а.с. 79, 132).
На підтвердження доводів про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за укладеними з ТОВ “Сапоніт-Інвест” Договором складського зберігання зерна і Договором позики відповідач подав адресовану ТОВ “Сапоніт-Інвест” заяву № 163 від 27.12.2017 р. про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (т.с. 1, а.с. 75).
За змістом вказаної заяви ТОВ “Сварог-Буковина” заявило про зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення на цій підставі зобов'язань ТОВ “Сварог-Буковина” перед ТОВ “Сапоніт-Інвест” щодо сплати боргу в сумі 345288,31 грн. за договором 08/10-19/СБ від 08 жовтня 2016 року шляхом зарахування заборгованості ТОВ “Сапоніт-Інвест” в частині 345288,31 грн. за договором позики № 2712-СБС від 27.12.2016 р.
Проте, позивач проти такого припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог ТОВ “Сапоніт-Інвест” і ТОВ “Сварог-Буковина” заперечив, зазначаючи, що:
- заява про зарахування вимог № 163 від 27.12.2017 р. не може вважатися належним та допустимим доказом припинення дії Основного Договору (Договору складського зберігання зерна - суд), позаяк у ній міститься підпис, що не схожий на дійсний підпис керівника Зберігача зерна (ТОВ “Сапоніт-Інвест”), а біля підпису не зазначено прізвища та/або посади особи, яка отримала цю заяву, відсутні докази, що ця особа є співробітником Зберігача зерна та має право отримувати адресовані останньому листи;
- відповідачем не підтверджено існування заборгованості з боку ТОВ “Сапоніт-Інвест” за Договором позики станом на дату, що вказана в заяві про зарахування вимог;
- відсутні докази однорідності вимог між ТОВ “Сапоніт-Інвест” і ТОВ “Сварог-Буковина”, які можуть бути зараховані,
- будучи повідомленим про відступлення права вимоги, відповідач не повідомив позивача та/або ТОВ “Сапоніт-Інвест” та не направив їм будь-яких заперечень.
ОСОБА_5 особа-1 ТОВ “Сапоніт-Інвест” у письмових поясненнях від 12.02.2019 р. також заперечило проти вказаної заяви відповідача.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (стаття 901 Цивільного кодексу України).
У статті 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
За загальним правилом зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).
Разом з тим, згідно з нормою статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Так, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Однорідність цих вимог випливає з їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань Таким чином, допускається залік однорідних вимог, підставою яких є різні джерела, наприклад, різні типи договорів - як у даній справі, у яких у кожної із сторін виникли однорідні грошові зобов'язання:
- у ТОВ “Сварог-Буковина” оплатити на користь ТОВ “Сапоніт-Інвест” вартість послуг за Договором складського зберігання зерна, залишок якої з 29.02.2017 р. складав 345288,31 грн.,
- у ТОВ “Сапоніт-Інвест” оплатити на користь ТОВ “Сварог-Буковина” суму фінансової допомоги (позики) у розмірі 1200000,00 грн. за Договором позики.
З огляду на вказане суд відхиляє доводи позивача, що вимоги за вказаним договорами не є однорідними, в зв'язку з чим не підлягали зарахуванню.
Безпідставними є доводи позивача, що відповідачем не підтверджено існування заборгованості з боку ТОВ “Сапоніт-Інвест” за Договором позики станом на дату, що вказана в заяві про зарахування вимог.
Так, вище в рішенні зазначено про встановлений факт виконання відповідачем умов Договору позики та відсутність доказів повернення йому ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сапоніт-Інвест” коштів позики в розмірі 1200000,00 грн.
Однак, заслуговують на увагу доводи позивача, що сама заява про зарахування вимог № 163 від 27.12.2017 р. не може вважатися належним та допустимим доказом припинення зобов'язання ТОВ “Сварог-Буковина” за Договором складського зберігання зерна.
Згідно з частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України, якій кореспондує норма статті 601 Цивільного кодексу, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 Цивільного кодексу України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною. При цьому, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних вимог як одностороннього правочину, тому її слід вважати зробленою, а зобов'язання припиненим внаслідок заліку зустрічних однорідних вимог (враховуючи зокрема і положення пункту 1 частини 1 статті 211 Цивільного кодексу України), у момент вчинення такого правочину, тобто у момент реалізації цього правочину суб'єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення (зокрема, направленням такої заяви іншій стороні у зобов'язанні).
Таким чином, надіслання відповідачем вказаної заяви є вчиненням ним одностороннього правочину, спрямованого на припинення зобов'язань сторін.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.10.2016 р. у справі № 910/6545/16.
Однак, заяву про зарахування вимог № 163 від 27.12.2017 р. позивач ОСОБА_5 особі-1 поштою не надсилав, а, як стверджується у відзиві та усно пояснив представник відповідача, ця заява була вручена ТОВ “Сапоніт-Інвест” нарочно, про що свідчить відмітка на заяві про її прийняття з підписом працівника ТОВ “Сапоніт-Інвест”, скріпленим печаткою цього товариства.
Проте, заява про зарахування вимог № 163 від 27.12.2017 р. не містить ані прізвища, ім'я та по-батькові, ані посади працівника ТОВ “Сапоніт-Інвест”, який прийняв цю заяву.
Відповідно, неможливо достовірно стверджувати, що вказана заява була в належний спосіб надіслана чи вручена ОСОБА_5 особі-1, тобто що до останньої було доведено волевиявлення відповідача про припинення зобов'язання за Договором складського зберігання зерна шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
З огляду на відсутність в заяві відповідача про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог прізвища, ім'я та по-батькові, а також посади особи, яка розписалася в її отриманні, неможливо достовірно встановити, що цю заяву отримано саме посадовою особою ОСОБА_5 особи-1.
При цьому, наявність печатки ТОВ “Сапоніт-Інвест” на цій заяві ніяким чином не підтверджує доводи відповідача.
Так, статтею 581 Господарського кодексу України у редакції Закону України від 23.03.2017 р. № 1982-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами-підприємцями” унормовано, що суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим.
Відбиток печатки не може бути обов'язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб'єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб'єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи-підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.
Сама по собі наявність або відсутність відбитка печатки суб'єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.
Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.
Натомість, пунктом 5.23 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації “Вимоги до оформлювання документів” (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003 р. (який поширюється в тому числі на документи, створювані в результаті діяльності підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності), визначено, що підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища. Даний реквізит розміщують під текстом документа або під відміткою про наявність додатків.
Згідно з пунктом 5.26 вказаного Національного стандарту України відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи. Перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Його подають в інструкції з діловодства організації. Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ.
Відмітка про надійдення (зареєстрування) документа до організації містить такі дані: скорочену назву організації, дату (за потреби - годину і хвилину) надійдення документа і реєстраційний індекс документа, які ставлять у правому куті нижнього берега лицьового боку першого аркуша документа (5.31 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації “Вимоги до оформлювання документів”).
Отже, при наявності відтиску печатки ТОВ “Сапоніт-Інвест” та за відсутності даних, на підставі яких можливо ідентифікувати особу, яка розписалася в отриманні заяви № 163 від 27.12.2017 р., ця заява не має доказової сили і не приймається судом в якості достовірного доказу, який підтверджує припинення зобов'язання відповідача за Договором складського зберігання зерна шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
З огляду на викладене суд відхиляє наведені в додаткових письмових поясненнях від 11.02.2019 р. доводи відповідача, що на момент отримання заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.12.2017 р. ОСОБА_6 не перебував на посаді керівника ТОВ “Сапоніт-Інвест”, а тому не може стверджувати про отримання чи неотримання вказаної заяви. Адже сама заява про зарахування містить такі вказані вище дефекти, за яких її вручення ОСОБА_5 особі-1 ставиться під сумнів, при тому, що жодними іншими зібраними у справі доказами не підтверджується доведення до ТОВ “Сапоніт-Інвест” волевиявлення ТОВ “Сварог-Буковина” на зарахування зустрічних однорідних вимог.
Не мають юридичного значення для вирішення справи посилання відповідача на те, що лист ОСОБА_5 особи-1 від 04.02.2019 р. на адресу позивача, в якому зазначається про неотримання ТОВ “Сапоніт-Інвест” від ТОВ “Сварог-Буковина” заяви від 29.12.2017 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, є неналежним доказом у розумінні ст.ст. 73, 76-78, 87 ГПК України та одержаний з порушенням закону.
У будь-якому випадку ТОВ “Сапоніт-Інвест” на виконання ухвали від 10.01.2019 р. надіслало до суду письмові пояснення від 12.02.2019 р. стосовно обставин даної справи, в тому числі про неотримання заяви ТОВ “Сварог-Буковина” від 29.12.2017 р. про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (т.с. 1, а.с. 247-249). При цьому, зазначені пояснення ОСОБА_5 особи-1 не суперечать матеріалам справи та встановленим судом обставинам.
Критична оцінка вказаної заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог судом обґрунтовується також тими встановленими обставинами, що господарська операція з припинення зобов'язання за Договором складського зберігання зерна не була проведена відповідачем навіть у власному бухгалтерському обліку аж до часу розгляду даної справи судом.
Наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 затверджено План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, які застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб.
Названа Інструкція встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб.
Згідно бухгалтерських проводок по субрахунку 3771 (рахунок № 37 “розрахунки з різними дебіторами”) бухгалтерського обліку ТОВ “Сварог-Буковина” за період з січня 2016 р. по листопад 2018 р. обліковується операція з надання позики ТОВ “Сапоніт-Інвест” за договором позики № 2712-СБС від 27.12.2016 р. на суму 1200000,00 грн. і відсутній запис про операцію з її часткового погашення на суму 345288,31 грн. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви № 163 від 27.12.2017 р. (т.с. 1, а.с. 134).
Аналогічно, по картці субрахунку 631 (рахунок 63 “розрахунки з постачальниками та підрядниками”) відображено кредиторську заборгованість ТОВ “Сварог-Буковина” перед ТОВ “Сапоніт-Інвест” за період Січень 2016 - Жовтень 2018 р. за надані послуги за Договором складського зберігання по актах здачі-прийняття робіт № 36 від 31.10.2016 р. на загальну суму 325508,92 грн., № 65 від 30.11.2016 р. на суму 13700,51 грн. та № 70 від 31.12.2016 р. - на суму 8747,00 грн., а всього 347956,43 грн. У цій же картці субрахунку 631 відображено операції з часткової оплати цих послуг: 29.11.2016 р. на суму 1168,12 грн. та 28.02.2017 р. на суму 1500,00 грн., всього на суму 2668,12 грн. (т.с. 1, а.с. 133.)
Операції по зустрічному зарахуванню кредиторської заборгованості перед ТОВ “Сапоніт-Інвест” на загальну суму 345288,31 грн. (347956,43 грн. - 2668,12 грн.) на кінець періоду (жовтень 2018 р.) та відповідне обнулення боргу за Договором складського зберігання зерна у картці субрахунку 631 відповідачем не відображено.
Відсутній запис про зарахування зустрічних однорідних вимог і в картці субрахунку 361 ОСОБА_5 особи-1 ТОВ “Сапоніт-Інвест” (рахунок 36 “розрахунки з покупцями та замовниками) (а.с. 36). Так, станом на кінець періоду - вересень 2018 року, обліковується дебіторська заборгованість ТОВ “Сварог-Буковина” на загальну суму 345288,31 грн. та відображено всі обороти за господарською операцією з надання послуг згідно з Договором складського зберігання зерна, які повністю кореспондують даним бухгалтерського обліку відповідача за вказаний період.
Більше того, матеріали справи підтверджують той факт, що відповідачеві належним чином було надіслано повідомлення про здійснене відступлення права вимоги за зобов'язаннями за Договором складського зберігання зерна згідно з Договорами цесії від 24.10.2018 р. та від 25.10.2018 р. (т.с. 1, а.с. 23-26, 31-35).
Проте, відповідач не повідомив ані первісного кредитора ТОВ “Сапоніт-Інвест”, ані наступних кредиторів, у тому числі позивача, що його зобов'язання за Договором складського зберігання зерна припинено шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог згідно із заявою № 163 від 27.12.2017 р. і не може бути відступлене після вказаної дати.
Відомість по взаєморозрахунках з контрагентами, в якій відображено взаєморозрахунки по Договору складського зберігання зерна і Договору позики, відповідач надав до суду уже в ході розгляду справи, коли виникло питання про відсутність фіксації у бухгалтерському обліку відповідача операції із зарахування зустрічних однорідних вимог (т.с. 1, а.с. 171-173).
Наведене, на думку суду, підтверджує його висновок, що заява № 163 від 27.12.2017 р. не є належним і достовірним доказом, яка підтверджує припинення шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зобов'язання відповідача з оплати вартості послуг за Договором складського зберігання зерна, право вимоги за яким перейшло до позивача в порядку відступлення права вимоги.
Не спростовує даного висновку суду також претензія відповідача від 04.05.2018 р. № 250/1, у якій він пред'явив третій особі ТОВ “Сапоніт-Інвест” вимогу про повернення заборгованості за Договором позики у розмірі 854711,69 грн. (т.с. 1, а.с. 130-131). У даній претензії не згадується про заяву відповідача № 163 від 27.12.2017 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 345288,31 грн. та не міститься вказівки на причину, з якої заборгованість ТОВ “Сапоніт Інвест” за позикою складає 854711,69 грн., а не 1200000,00 грн.
У відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
За приписами статей 76, 77, 78 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінивши зібрані у справі докази за правилами статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що заява відповідача № 163 від 27.12.2017 р. про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не є належним, достовірним і достатнім доказом, який підтверджує припинення зобов'язання ТОВ “Сварог-Буковина” за Договором складського зберігання зерна в порядку статті 601 ЦК України станом на дату укладення Договорів цесії від 24.10.2018 р. та від 25.10.2018 р.
Натомість, зібрані у справі докази підтверджують набуття позивачем в порядку цесії права вимоги до відповідача за зобов'язанням з оплати наданих йому ОСОБА_5 особою-1 послуг за Договором складського зберігання зерна на загальну суму 345288,31 грн.
Статтею 517 Цивільного кодексу України унормовано, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно норми статті 518 ЦК боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Вище судом установлено, що відповідача було письмово повідомлено про заміну кредитора за Договором складського зберігання зерна (т.с. 1, а.с. 23-26, 31-35).
Відповідно до статті 603 Цивільного кодексу України у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.
У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Однак, відповідач не пред'явив до позивача свою зустрічну вимогу до первісного кредитора ТОВ “Сапоніт-Інвест” щодо виконання зобов'язання за Договором позики.
Натомість, відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що зобов'язання за Договором складського зберігання зерна припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, однак ці його доводи не підтверджуються матеріалами справи.
За таких встановлених обставин справи суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ “Аделаїда-Еко” щодо стягнення з відповідача боргу по оплаті за послуги згідно з Договором складського зберігання зерна і задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 345288,31 грн.
Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частинами 1, 2 статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 7.2 Договору складського зберігання зерна передбачено пеню за порушення термінів оплати наданих послуг в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.
Представник позивача в судовому засіданні 06.03.2019 р. пояснив, що згідно позовної заяви пеня нарахована позивачем у сумі 172387,98 грн. виходячи з договірної ставки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за перші шість місяців з дня порушення зобов'язання з оплати послуг за кожним актом здачі-приймання робіт (надання послуг).
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком періоду для нарахування пені за прострочення грошового зобов'язання відповідачем буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, а тривалість періоду нарахування пені має складати 6 місяців, оскільки Договором складського зберігання зерна іншого не передбачено.
Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що пеня за 6 місяців прострочення грошових зобов'язань з оплати послуг за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 36 від 31.10.2016 р., № 65 від 30.11.2016 р. та № 70 від 31.12.2016 р. починаючи з дня, коли зобов'язання мало бути виконано, складає 47521,46 грн., а не 172387,98 грн., як нарахував позивач (розрахунок суду, т.с. 2, а.с. 25-26).
Отже, частина суми пені в розмірі 124866,52 грн. (172387,98 грн. - 47521,46 грн.) нарахована необґрунтовано, тому в цій частині вимог у позові належить відмовити за безпідставністю.
Щодо решти пені в сумі 47521,46 грн. суд зазначає, що відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені (клопотання від 14.01.2019 р. № 6, а.с. 148-149).
Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відтак, частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
Договором складського зберігання зерна не передбачено іншого порядку нарахування неустойки, не встановлено іншої, аніж визначена частиною 6 статті 232 ГК України (6 місяців) тривалості періоду нарахування неустойки за прострочення оплати послуг, не збільшено законодавчо визначений термін позовної давності (ч. 1 ст. 259 ЦК).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). У випадку прострочення контрагентом оплати грошового зобов'язання у визначений договором строк кредитор може дізнатися про таке порушення наступного дня після спливу строку для здійснення відповідного платежу.
Статтею 262 Цивільного кодексу України унормовано, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Згідно положень частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У пункті 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
У ході розгляду справи суд встановив порушення відповідачем зобов'язання з оплати послуг за Договором складського зберігання зерна на суму 345288,31 грн., право вимоги за яким перейшло в порядку цесії до позивача. Отже, у позивача є також право на стягнення договірної пені за порушення строків оплати послуг.
Однак, враховуючи, що згідно умов Договору складського зберігання зерна пеня може нараховуватися лише за 6 місяців з дня коли зобов'язання мало бути виконане, зазначений шестимісячний період для пені за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 36 від 31.10.2016 р. закінчився 07.05.2017 р., за актом № 65 від 30.11.2016 р. - 07.06.2017 та за актом № 70 від 31.12.2016 р. - 06.07.2017 р.
Відповідно, річний термін позовної давності сплив послідовно щодо вимог за пенею за кожним з названих актів - 07.05.2018 р., 07.06.2018 р. та 06.07.2018 р.
Отже, строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені за 6 місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконане, на загальну суму 47521,46 грн. сплив до звернення позивача з позовом до господарського суду - 14.11.2018 р. (т.с. 1, а.с. 63).
Положеннями статей 263, 264 ЦК передбачено обставини, за яких перебіг позовної давності переривається та зупиняється.
Так, відповідно до частини першої статті 264 ЦК визначено, що позовна давність переривається, вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
У пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” роз'яснено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:
визнання пред'явленої претензії;
зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;
письмове прохання відстрочити сплату боргу;
підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
У ході розгляду справи позивач не довів належними і допустимими доказами наявність обставин, з якими закон пов'язує переривання чи зупинення перебігу позовної давності (статті 263, 264 ЦК України).
Поважних причин пропуску строку позовної давності стосовно вимог про стягнення пені, за наявності яких порушене право підлягає захисту, позивач суду не навів (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
Отже, за результатами розгляду справи суд встановив, що відповідачем порушені права позивача, за захистом яких останній звернувся до господарського суду, однак строк позовної давності до вимог про стягнення пені в розмірі 47521,46 грн. позивачем пропущено, поважних причин для захисту порушеного право не доведено, обставин, які б свідчили про зупинення чи переривання перебігу позовної давності, не встановлено. Тому з урахуванням заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності у частині вимог про стягнення пені в сумі 47521,46 грн. у позові належить відмовити в зв'язку з пропуском позовної давності.
Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Тобто, у разі невиконання грошового зобов'язання відповідальність боржника настає незалежно від наявності його вини у невиконанні цього зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).
Перевіривши відповідні розрахунки позивача, суд встановив, що визначені позивачем 3% річних у розмірі 20680,00 грн. за період з 08.11.2016 по 08.11.2018 р. не перевищують обчислених судом 3% річних за цей же період (20681,71 грн.), тому в цій частині вимог позов підлягає задоволенню (розрахунок суду, т.с. 2, а.с. 27).
Інфляційні втрати 83467,50 грн. за період з 08.11.2016 р. по 08.11.2018 р. нараховані позивачем у більшій, аніж належить, сумі, яка визначена судом у відповідності до роз'яснень, наведених у пунктах 3.1-3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” і складає 77812,38 грн. за період з 01.12.2016 по 08.11.2018 р. (розрахунок суду, т.с. 2, а.с. 24-25).
Отже, в частині вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 77812,38 грн. позов підлягає задоволенню, у решті вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 5655,12 грн. (83467,50 грн. - 77812,38 грн.) у позові належить відмовити.
За загальним правилом відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір належить покласти на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам: 6656,71 грн. судового збору стягнути з відповідача на користь позивача, 2670,66 грн. залишити за позивачем (розрахунок суду, т.с. 2, а.с. 28).
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 20, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Сварог-Буковина” (юридична адреса: 60235, Чернівецька область, Сокирянський район, село Ломачинці, поштова адреса ст. Романківці Сокирянського району Чернівецької області, вул. Залізнична,8, код ЄДРПОУ 35125900) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Аделаїда-Еко” (11789, Житомирська область, Новоград-Волинський район, село Яворівка, вул. Польова, 2, код ЄДРПОУ 41402841) 345288,31 грн. основного боргу, 77812,38 грн. інфляційних втрат, 20680,00 грн. 3% річних та 6656,71 грн. судового збору.
3. В частині вимог про стягнення 5655,12 грн. інфляційних втрат і 172387,98 грн. пені у позові відмовити.
4. Судовий збір у сумі 2670,66 грн. залишити за позивачем ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Аделаїда-Еко”.
З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
У судовому засіданні 03.04.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення
Повний текст підписано 08 квітня 2019 року.
Суддя Т.І. Ковальчук