проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"02" квітня 2019 р. Справа № 905/2333/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.
при секретарі судового засідання Довбиш А.Ю.
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Бердянської сільської ради (вх. №696 Д/1-43) на рішення господарського суду Донецької області від 06.02.2019 (суддя Зекунов Е.В.; повний текст рішення складено 11.02.2019) у справі
за позовом Бердянської сільської ради, с. Бердянське, Мангушський район, Донецька область,
до Фізичної особи-підприємця Остапчук Інни Федорівни, АДРЕСА_1,
про стягнення неодержаного прибутку у розмірі 45 017,65 грн., -
Бердянська сільська рада звернулась до господарського суду Донецької області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Остапчук Інни Федорівни (далі - ФОП Остапчук І.Ф.), в якій після остаточних уточнень просила стягнути з відповідача на свою користь збитки у вигляді недоотриманого доходу на суму 45 017,65 грн. Судові витрати просила покласти на відповідача.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач користується земельними ділянками під об'єктами нерухомості за адресами: АДРЕСА_2; АДРЕСА_3, не виготовивши проекти землеустрою, не сплачуючи орендну плату та земельний податок, в зв'язку з чим завдав позивачу збитки у вигляді недоотриманих доходів за користування вказаними земельними ділянками протягом 2015-2017 років. В якості правових підстав посилається на положення ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 225 Господарського кодексу України.
Рішенням господарського суду Донецької області від 06.02.2019 у справі №905/2333/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Бердянська сільська рада з рішенням суду першої інстанції не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Донецької області від 06.02.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає наступне:
- висновки місцевого господарського суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, що є недоцільним у даній справі;
- збитки (недоотриманий дохід) в даному випадку - це несплачена орендна плата за землю, яку сільська рада могла б отримувати за укладені договори земельних ділянок;
- позивачем не виготовлено технічну документацію та не укладено договір оренди земельних ділянок, що призвело до збитків у вигляді недоотриманих доходів територіальної громади сільської ради.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Бердянської сільської ради на рішення господарського суду Донецької області від 06.02.2019 у справі №905/2333/18 та призначено її до розгляду на 02.04.2019. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу протягом встановленого ухвалою суду апеляційної інстанції строку не надав.
Представники сторін в судове засідання 02.04.2019 не з'явились.
Позивач звернувся до суду з клопотанням (вх. №3108 від 27.03.2019), в якому просив розглянути справу без участі представника сільської ради.
Відповідач про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення.
Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги клопотання Бердянської сільської ради, а також те, що явка учасників процесу не визнавалась судом обов'язковою, в матеріалах справи наявні документи для розгляду апеляційної скарги по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу та порушення прав учасників судового процесу щодо розгляду справи упродовж розумного строку, колегія суддів дійшла висновку про можливість перегляду рішення суду першої інстанції без участі представників сторін.
Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, розглянувши в судовому засіданні матеріали справи, а також доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
З матеріалів справи вбачається, що 03.12.2004 між ВАТ "Агробаза" (продавець) та ФОП Остапчук І.Ф. (покупець) було укладено біржовий контракт (договір купівлі-продажу) №061/2/И, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався продати (переписати у власність), а покупець купити (прийняти та оплатити) наступне майно: контора (інв. №359) вартістю (з ПДВ) 18020,00 грн., зерносховище (інв. №372) вартістю (з ПДВ) 8795,00 грн., площинка зернотоку (інв. №375) вартістю (з ПДВ) 696,00 грн., підвал (інв. №304) вартістю (з ПДВ) 170,00 грн., будівля ГСМ (інв. №366) вартістю (з ПДВ) 2867,00 грн., кузня (інв. №346) вартістю (з ПДВ) 1842,00 грн., пилорама (інв. №358) вартістю (з ПДВ) 989,59 грн. (а.с. 15).
В березні 2012 року Остапчук І.Ф. звернулась до Бердянської сільської ради із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування вищевказаних об'єктів нерухомості (а.с. 19-24).
Рішенням сесії Бердянської сільської ради від 29.03.2012 за №VI/21-204 "Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею в оренду" Остапчук І.Ф. надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування та експлуатації будівель і споруд із земель сільськогосподарського призначення (несільськогосподарські угіддя (землі під господарськими будівлями і дворами)):
- на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування орієнтовною площею 0,05 га, розташованої в межах с. Агробаза, вул. Зелена, №21/1, для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі зерносховища;
- на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування орієнтовною площею 0,015 га, розташованої в межах с. Агробаза, вул. Зелена, №21/3, для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі підвалу;
- на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування орієнтовною площею 0,22 га, розташованої в межах с. Агробаза, вул. Першотравнева, №25, для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі пилорами;
- на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування орієнтовною площею 0,08 га, розташованої в межах с. Агробаза, вул. Зелена, №21-а, для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі контори;
- на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування орієнтовною площею 0,25 га, розташованої в межах с. Агробаза, вул. Зелена, №21/2, для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі площинки зернотоку;
- на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування орієнтовною площею 0,02 га, розташованої в межах с. Агробаза, вул. Першотравнева, №27, для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі кузні (а.с. 16-17).
Остапчук І.Ф. проекти землеустрою не розробила, орендну плату та земельний податок на вказані земельні ділянки не сплачувала.
В зв'язку з тим, що Остапчук І.Ф. користувалась земельними ділянками без правовстановлюючих документів, Бердянська сільська рада 30.08.2018 звернулась до неї з претензійним листом №618, в якому просила в місячний термін відшкодувати Бердянській сільській раді 45 017,65 грн. збитків у вигляді недоотриманих доходів за користування земельними ділянками під об'єктами нерухомості за адресами: АДРЕСА_2, та АДРЕСА_3, за період з 2015 по 2017 роки (а.с. 12-14).
Остапчук І.Ф. вимогу сільради проігнорувала, суму збитків в добровільному порядку не відшкодувала.
Вказані обставини стали підставою для звернення Бердянської сільської ради до господарського суду Донецької області з позовом до ФОП Остапчук І.Ф. про стягнення збитків у вигляді недоотриманого доходу на суму 45 017,65 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що в даному випадку збитки (недоотриманий дохід) - це несплачена орендна плата за землю, яку сільська рада могла б отримувати за укладені договори оренди земельних ділянок. Протиправна поведінка відповідача полягає у бездіяльності з боку гр. Остапчук І.Ф. у вчиненні дій щодо виготовлення технічної документації, укладення договору оренди земельних ділянок та ухилення від укладання договору оренди земельних ділянок. Рішенням сесії сільської ради від 29.03.2012 затверджені ставки орендної плати за земельні ділянки на території Бердянської сільської ради у відсотках від грошової оцінки земель та складає 3 відсотки. Згідно наведеного у позовній заяві розрахунку, сума збитків у вигляді недоотриманих доходів за три роки за спірні земельні ділянки складає 45 017,65 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що обраний позивачем спосіб судового захисту - стягнення з відповідача збитків на підставі ст. 22 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України не є належним, оскільки не адекватний наявному порушенню та не придатний до застосування як передбачений законодавством. Отже, неналежність обраного позивачем способу судового захисту унеможливлює задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом спору у даній справі матеріально-правова вимога щодо стягнення з власника об'єктів нерухомого майна - ФОП Остапчук І.Ф. збитків у вигляді недоотриманих доходів за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені..
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу (частина 1 статті 123 Земельного кодексу України).
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою є (пункт "ґ" частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій").
Замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі (частина 1 статті 26 Закону України "Про землеустрій").
Розробники документації із землеустрою (юридичні особи, які мають не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, або фізичні особи-підприємці, які мають такий же статус) зобов'язані виконувати роботи зі складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору (пункт "г" частини 2 статті 28 Закону України "Про землеустрій").
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина 6 статті 123 Земельного кодексу України).
Відповідач як фізична особа-підприємець придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельних ділянках, а також отримав згоду позивача на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок з метою подальшого оформлення їх оренди для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури.
Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 за № 284 (далі - Порядок № 284). Позивач також затвердив свій Порядок № 537.
Пункт 3 Порядку № 284 встановлює, що відшкодуванню підлягають інші збитки власників землі, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. А під неодержаним доходом розуміється, зокрема, дохід, який міг би одержати власник землі із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її тимчасового зайняття.
Відповідно до пункту 5.2 Порядку № 537 збитки визначаються за ставками орендної плати, які діяли на момент виникнення таких збитків.
Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель").
Звертаючись до суду, Бердянська сільська рада просила стягнути з ФОП Остапчук І.Ф. на свою користь збитки у вигляді недоотриманих доходів за користування відповідачем земельними ділянками під об'єктами нерухомості за адресами: АДРЕСА_2, та АДРЕСА_3, за період з 2015 по 2017 роки, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на положення ст.22 Цивільного кодексу України, ст. 225 Господарського кодексу України.
Так, статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Аналогічні положення викладені у статтях 224, 225 ГК України.
Застосовуючи дані статті, суду необхідно встановити усі чотири елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
За змістом вказаних приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).
На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 цього Кодексу).
За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).
Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідач є власником нерухомого майна на підставі біржевого контракту (договору купівлі-продажу) №061/2/И від 03.12.2004, укладеного між ВАТ "Агробаза" та ФОП Остапчук І.Ф.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази належного оформлення права користування земельними ділянками, на яких розташовані об'єкти нерухомості, як попереднім землекористувачем, так і ФОП Остапчук І.Ф., зокрема укладення відповідних договорів оренди з Бердянською сільською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
З огляду на вищевикладені обставини місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
У відповідності до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, юридичні особи та фізичні особи підприємці мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 Цивільного кодексу України.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.ч. 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Аналогічні положення також містяться у ч. 2 ст. 19 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією господарського суду Донецької області, який зазначив, що позивач належними та допустимими доказами довів, що ФОП Остапчук І.Ф. є фактичним користувачем земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки - Бердянської сільської ради, зберіг у себе кошти, які мав заплатити позивачу за користування нею. Проте, обраний позивачем способу судового захисту - стягнення з відповідача збитків на підставі ст. 22 Цивільного кодексу України та 224, 225 ГК України не є належним, оскільки на адекватний наявному порушенню та не придатний до застосування як передбачений законодавством.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Колегія суддів зазначає, що доводи Бердянської сільської ради, викладені в апеляційній скарзі, тотожні позовним вимогами та зводяться до довільного тлумачення позивачем судової практики. Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Донецької області від 06.02.2019 у справі №905/2333/18 без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Бердянської сільської ради залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 06.02.2019 у справі №905/2333/18 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду в порядку, передбаченому статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України, через Харківський апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного суду.
Повний текст постанови складено 08.04.2019.
Головуючий суддя Тихий П.В.
Суддя Гетьман Р.А.
Суддя Хачатрян В.С.