вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про задоволення скарги частково
03.04.2019м. ДніпроСправа № 904/968/18
За скаргою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар", м. Дніпро на дії чи бездіяльність приватного виконавця Сивокозова О.М.
у справі:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна - Агро", м. Монастирище, Черкаська обл.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар", м. Дніпро
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором поставки №22/03/2017-АС від 22.03.2017 у сумі 7 780 853,12 грн.
Суддя Бєлік В.Г.
За участю секретаря судового засідання Єпік А.М.
Представники:
від позивача: Кушнір С.В., посвідчення адвоката № 325 видане 19.10.2009 року, адвокат;
від відповідача (скаржника): Німак Є.Ю., довіреність № б/н від 18.07.2019 року, адвокат;
від приватного виконавця: Сивокозов О.М., посвідчення № 0003 видане 30.05.2017 року, приватний виконавець.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2018 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" - 6 298 271,32 грн. - основна сума боргу, 776 244,37 грн. - пеня, 489 825,85 грн. - 18% річних, 216 511,58 грн. - інфляційні втрати, 35 200,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу та 116 712,80 грн. - витрат по сплаті судового збору.
24.07.2018 року на виконання даного рішення судом видано наказ.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2018 повернуто скаржнику.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.12.2018 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар" задоволено. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 28.08.2018 скасовано, справу № 904/968/18 направлено для розгляду до Центрального апеляційного господарського суду.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.02.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2018 залишено без змін.
06.11.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар" надійшла скарга на дії чи бездіяльність приватного виконавця Сивокозова О.М., в якій скаржник просить суд:
- визнати протиправними дії приватного виконавця Сивокозова Олександра Миколайовича, щодо винесення постанови від 17.10.2018 про арешт майна боржника ВП №56921403.
- скасувати постанову приватного виконавця Сивокозова Олександра Миколайовича від 17.10.2018 про арешт майна боржника ВП №56921403.
06.11.2018 скаржнику направлено лист Господарського суду Дніпропетровської області, в якому зазначено, що скарга на дії та бездіяльність приватного виконавця буде розглянута після повернення справи № 904/968/18 з Центрального апеляційного господарського суду до Господарського суду Дніпропетровської області.
Справа № 904/968/18 повернута до Господарського суду Дніпропетровської області.
Статтею 339 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до статті 341 Господарського процесуального кодексу України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар" на дії чи бездіяльність приватного виконавця Сивокозова О.М. у справі № 904/968/18, господарський суд вважає її такою, що підлягає прийняттю до розгляду.
Ухвалою господарського суду від 15.03.2019 прийнято скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар" до розгляду та призначити її розгляд у судовому засідання на 25.03.19 о 11:45 год.
Представник позивача та приватний виконавець Сивокозова О.М. в судове засідання не з'явилися.
21.03.2019 від позивача до канцелярії суду надійшли заперечення на скаргу.
21.03.2019 від приватного виконавця Сивокозової О.М. надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що ними не були отриманні заперечення на скаргу.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, критерієм "розумних строків" розгляду справи є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року. "Антоненков та інші проти України", заява №14183/02, §41).
Беручи до уваги наведене, враховуючи предмет спору, характер процесу, суд вважає за необхідне відкласти розгляд скарги в межах "розумного строку" .
Ухвалою суду від 25.03.2019 відкладено розгляд скарги у судовому засіданні до 03.04.2019 об 11:30год.
Приватний виконавець 03.04.2019 надіслав на електронну адресу суду супровідний лист, яким долучає документи до матеріалів справи.
Також, приватний виконавець 03.04.2019 подав до суду заяву, якою долучає документи до матеріалів справи.
Представник відповідача 03.04.2019 подав до суду письмові пояснення.
Статтею 342 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Розглянувши скаргу, суд вважає за необхідне скаргу задовольнити , з наступних підстав.
Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2018, позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" - 6 298 271,32 грн. - основна сума боргу, 776 244,37 грн. - пеня, 489 825,85 грн. - 18% річних, 216 511,58 грн. - інфляційні втрати, 35 200,00 грн. - витрати на професійну правничу допомогу та 116 712,80 грн. - витрат по сплаті судового збору.
24.07.2018 на виконання вказаного рішення суду господарським судом видано наказ.
За приписами ч. 5 ст. 124, 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України cудові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі - Закон України "Про виконавче провадження"), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження").
Стаття 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, до яких, зокрема, відносяться і накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частина 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова Олександра Миколайовича від 03.08.2018 відкрито виконавче провадження № 56921403 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/968/18 від 24.07.2018.
17.10.2018 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим Олександром Миколайовичем винесено постанову про арешт майна боржника ВП 56921403, якою накладено арешт на право оренди переліку земельних ділянок.
Відповідно до ст..10 Закону, заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону).
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону).
Статтею 56 Закону встановлено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Отже Законом надано право приватному виконавцю накладати арешт на майнові права боржника. При цьому арешт накладається з метою виконання рішення суду. Тобто за рахунок майнових прав здійснюється повне або часткове погашення боргу боржника перед стягувачем.
Визначення майнового права наведено в статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність в Україні", згідно якої, майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
З урахуванням наведеного слід дійти висновку, що для виконання рішення суду арешту підлягають лише ті майнові права, що належать боржнику, які можливо реалізувати (продати, передати) за визначеною відповідно до законодавства ціною, а кошти направити на погашення заборгованості.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно ст..25 даного Закону, орендар земельної ділянки має право:
- самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;
- за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;
- отримувати продукцію і доходи;
- здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
Стаття 82 Закону України "Про оренду землі" надає право власникам та орендарям земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, на період дії договору оренди обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом взаємного укладання між ними договорів оренди, суборенди відповідних ділянок. Укладення договору суборенди у такому разі не потребує згоди орендодавця, при цьому орендар залишається відповідальним перед орендодавцем за виконання договору оренди.
Відповідно до ч.5 ст.93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки може відчужуватися, в тому числі продаватися, лише власником земельної ділянки.
Таким чином, належне орендарю на підставі договору оренди право користування земельною ділянкою не може бути ним відчужено.
Крім того, господарський суд зазначає, що при наявності у боржника заборгованості з урахуванням основної винагороди приватного виконавця у загальному розмірі 8 726 042,51 грн., зазначеною вище постановою від 17.10.2018, приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим Олександром Миколайовичем накладено арешт на право користування земельними ділянками та прав оренди, що належать боржнику.
В той час, коли сам факт накладення арешту на речові права Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар", а саме на права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб та права оренди земельних ділянок, фактично позбавляє можливості боржника здійснювати свою господарську діяльність.
Верховний Суду в своїй постанові у справі № 910/3104/18 від 13.11.2018 зазначив:
" 16.Так, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.
17. Зазначені висновки Верховного Суду підтверджуються також висновками ЄСПЛ у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України", у прийнятому в якій рішенні від 14.06.2007 зазначено, що слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990)."
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Зехентнер проти Австрії" (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009 визначив, що втручання у право заявника має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Принцип пропорційності, який був названий в Угодах про утворення ЄС (зокрема, в у ст. 5 Договору про заснування Європейського співтовариства), а також закріплений в міжнародних нормативних актах, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, орієнтує на те, що мета процесуальних дій має бути суспільно вагомою, для досягнення певної мети органи влади не можуть накладати на громадян зобов'язання, які перевищують установлені межі необхідності, а засіб досягнення суспільно вагомої мети має бути найменш обтяжливим для людини в конкретних умовах.
У Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.
Принцип "пропорційності" тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип "пропорційності", натомість принцип "пропорційності" є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип "пропорційності" як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
За приписами ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно із ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Господарський суд вважає, що зазначене вище втручання, а саме накладення арешту на право користування земельними ділянками та прав оренди, що належать боржнику, не є необхідним у демократичному суспільстві, нагальна суспільна потреба у такому втручанні відсутня, в той же час вказане обмеження є надмірними та таким, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети (стягнення заборгованості). Таким чином, суд вважає, що в даному випадку не дотримано розумної пропорційності між втручанням у право скаржника та інтересами суспільства.
Постановою приватного виконавця, що оскаржується, також накладено арешт накладено на право користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яке виникло у ТОВ "Седна - Агро" на підставі договорів про емфітевзис, укладених з власниками земельних ділянок - ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Одним із видів речових прав на чуже майно, передбачених ст. 395 ЦК України, є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
Згідно ст..407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.
Аналогічні норми містяться в ст..1021 Земельного кодексу України.
Стаття 411 ЦК України надає землекористувачу право на відчуження права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. І у разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою власник даної земельної ділянки має переважне право перед іншими на його придбання за ціною, що оголошена для продажу та на інших рівних умовах.
Отже користування земельною ділянкою на підставі договору емфітевзису надає землекористувачу право на відчуження (продаж) права на користування даною земельною ділянкою без згоди власника земельної ділянки.
Тому саме на це право боржника може бути звернуто стягнення, оскільки саме право емфітевзису може бути реалізовано (продано) для цілей примусового виконання рішення.
Таким чином, накладення арешту на право користування земельною ділянкою на підставі договору емфітевзису є законним та обґрунтованим.
З урахуванням викладеного постанова приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. від 17.10.2018 про арешт майна боржника у ВП № 56921403 підлягає скасуванню, а скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарська фірма "Агростар" на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. підлягає частковому задоволенню.
За приписами ч. 1 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає. відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Відповідно до ст. 339, ч. 1 ст. 341 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права; скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
За приписами ст. 343 Господарського процесуального кодексу за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, народних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 2, 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України).
Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Україною ратифіковано 17.07.1997, а, отже, з цього моменту застосування її положень та практики ЄСПЛ є пріоритетним завданням адаптації національного законодавства України, в тому числі шляхом здійснення правосуддя керуючись цими міжнародними актами.
Враховуючи наведене, господарський суд вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
При цьому господарським судом враховано правову позицію, викладену в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 29.06.2010 №01-08/369 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", згідно з якою вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акту органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними, а також роз'яснення, викладені у п.9.13. постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", згідно з якими, за результатами розгляду скарги на дії органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
За нормами ст. 345 Господарського процесуального кодексу України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 18, 234, 339 - 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. задовольнити частково.
Визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. щодо винесення постанови ВП №56921403 від 17.10.2018р. про арешт майна боржника в частині накладання арешту накладання арешту на права оренди земельних ділянок.
Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозова О.М. від 17.10.2018р. ВП № 56921403 про арешт майна боржника в частині накладання арешту на права оренди земельних ділянок.
В частині накладання арешту на право користування земельними ділянками кадастровий номер 1221487200:01:026:0518 та 1221487700:01:028:0024. для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) залишити в силі.
Повний текст ухвали складено та підписано 08.04.2019
Суддя В.Г. Бєлік