08 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2948/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді Довга О.І.,
судді Запотічний І.І.
судді Сапіга В.П.
секретар судового засідання Гнатик А.З.
представник позивача ОСОБА_1
представник відповідача Ільків Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2019 року (головуючий суддя Глинська Д.Б., м.Львів, 17:24:18) у справі №466/3599/18 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Деожгеокадастру у Львівській області, заступника головного державного інспектора - начальника управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Самойлової Зої Валеріївни про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
11 травня 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Головного управління Деожгеокадастру у Львівській області, заступника головного державного інспектора - начальника управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Самойлової Зої Валеріївни, в якому просив скасувати постанову від 19 квітня 2018 року №91-ДК/0063По/08/01/-18, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.
В обгрунтування вимог адміністративного позову позивач покликався на те, що 19 квітня 2018 року заступником головного державного інспектора - начальника управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Самойловою З.В. видано постанову про накладення адміністративного стягнення № 91-ДК/0063По/08/01/-18, якою його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 53 -1 КУпАП та накладено на нього штраф в розмірі 510 грн. Позивач вважав, що постанова є протиправною, винесена з грубим порушенням встановленого законом порядку її складання без належного з'ясування всіх обставин справи про адміністративне правопорушення. Зазначав, що земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, він безперешкодно користується більше 30 років, а тому у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, заступника головного державного інспектора - начальника управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Самойлової Зої Валеріївни про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує фактично доводами, викладеними в адміністративному позові. Поряд з цим зазначає, що надані ним документи про сплату земельного податку, свідчення свідків про користування земельною ділянкою понад 30 років, розробка технічної документації та прийняття межових знаків на зберігання є тими обставинами, які свідчать про відсутність складу порушення. ОСОБА_3 вважає, що суд першої інстанції не рахував згаданих доказів, а тому дійшов помилкового висновку,
Представник апелянта в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримує з мотивів викладених у ній, просить її задовольнити.
Представник відповідачів у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить її відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, зважаючи на наступне.
Як встановлено судом з матеріалів справи державним інспектором - головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель ОСОБА_5, у присутності голови Вузлівської сільської ради ОСОБА_6, та голови земельної комісії Вузлівської сільської ради ОСОБА_7 здійснено захід державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів шляхом обстеження земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В результаті обстеження земельної ділянки складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 13 лютого 2018 року №91/ДК/1016/АП/09/01/-18 і Акт обстеження земельної ділянки від 22 лютого 2018 року № 91-ДК/10/АО/10/01/-18, якими встановлено, зокрема, що громадянин ОСОБА_3 самовільно зайняв земельну ділянку шляхом спорудження житлової прибудови до будинку №6 та спорудження господарської будівлі.
За результатами проведеної перевірки та встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки гр. ОСОБА_3, шляхом спорудження житлової прибудови до будинку, АДРЕСА_1, складено протокол №91-ДК/0143/П/07/01/-18 про адміністративне правопорушення від 23 березня 2018 року.
З протоколу №91-ДК/0143/П/07/01/-18 про адміністративне правопорушення від 23 березня 2018 року вбачається, що позивач від дачі пояснень та підписання протоколу відмовився, у протоколі зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 03 квітня 2018 року о 10.00 год.
Протокол №91-ДК/0143/П/07/01/-18 про адміністративне правопорушення від 23 березня 2018 року та повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення були направлені ОСОБА_3 27 березня 2018 року, що підтверджується копією квитанції від 27 березня 2018 року. Дані документи були отримані позивачем 30 березня 2018 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення.
З метою усунення вищенаведеного порушення управлінням контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_3 винесено припис №91-ДК/0068Пр/03/01/-18 від 19 квітня 2018 року про усунення порушення вимог земельного законодавства. Поряд з цим, 19 квітня 2018 року винесено постанову №91-ДК/0063По/08/01/-18, якою позивача притягнуто до адміністративно відповідальності за ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач не погодився із згаданою постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами підтвердив правомірність притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбаченест.53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В той же час, позивач не зміг довести правомірність користування зайнятої ним земельної ділянки.
Колегія суддів апеляційного адміністративного суду погоджується з таким висновком, та зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Згідно з пунктом «б» ч. 1 ст.211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.
Статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що самовільне зайняття земельної ділянки - тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктивна сторона вказаного правопорушення виражається у самовільному зайнятті земельної ділянки, суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює відсутність у неї права на конкретну земельну ділянку, однак бажає її захопити.
Поняття самовільного зайняття земельної ділянки міститься у статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 №963-IV та визначається як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно, самовільному зайняттю земельних ділянок притаманні такі юридичні ознаки, як: - з об'єктивної сторони - це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне заволодіння чи використання земельної ділянки; - відсутність при цьому відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її відчуження або надання у користування; - відсутність вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки; - такі дії є неправомірними, тобто їх правомірність не закріплена жодним нормативно-правовим актом України;- з суб'єктивної сторони - такі дії є винними.
Отже, використання земельної ділянки за відсутність правовстановлюючих документів є ознакою самовільного зайняттям вказаної земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 22 листопада 2010 року у справі №3-27г10, Верховного Суду 13 березня 2018 року №397/1142/17 (2-а/397/48/17) (провадження №К/9901/327/18).
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону.
Згідно з п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснюється шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.
Згідно ст.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з приписами ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до вимог ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вказані обставини, відповідно ст.33 Кодексу України про адміністративні правопорушення мають враховуватись і при накладенні адміністративних стягнень.
Як вбачається з матеріалів справи позивач не надав жодних документів, які б підтверджували його право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, або його право на користування такою земельною ділянкою. Більше того позивач не заперечує факт неналежного оформлення ним права власності чи права користування на вищевказану земельну ділянку і той факт, що він її використовує.
Покликання позивача на те, що він відкрито користується згаданої вище земельною ділянкою понад 30 років, а також те, що в силу сплати ним земельного податку, здійснення ним розробки технічної документації та прийняття межових знаків на зберігання він має усі правові підстави для користування згаданою ділянкою суд вважає необґрунтованими та такими, що не створюють юридичних підстав для отримання права власності на земельну ділянку чи права користування нею у законний спосіб.
Так, розробка технічної документації на земельну ділянку є лише проміжним етапом для отримання земельної ділянки у власність чи користування. При цьому, в силу чинного земельного законодавства така розробка може здійснюватися кількома особа одночасно. Водночас це не підтверджує майнові права особи на таку земельну ділянку. Покликання позивача на отриманий дозвіл від попереднього сільського голови щодо можливості користування згаданою вище земельною ділянкою, слід вважати також непереконливими. оскільки такий факт нічим не підтверджується, а усний дозвіл не є офіційним дозволом уповноваженого органу місцевого самоврядування на можливість користування нерухомою річчю, у цьому випадку, земельною ділянкою. Сплата земельного податку також не підтверджує майнове право позивача на земельну ділянку, тим більше, що ця ж земельна ділянка перебуває у комунальній власності місцевої територіальної громади.
Відтак, колегія суддів вважає, дії ОСОБА_3 утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2019 року у справі №466/3599/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
В. П. Сапіга