Справа № 826/3271/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Смолій І.В.
Іменем України
08 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2018 року, що прийняте у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клов» до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування акту та податкових повідомлень-рішень,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати акт Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 12.10.2017 №н32/17/28-10-14-09/0031111564;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.10.2017 № 00076711409;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.10.2017 №00076811409.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2018 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення - рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.10.2017 № 00076711409.
- визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.10.2017 року №00076811409. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у період з 25.09.2017 по 29.09.2017, на підставі наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України від 15.09.2017 № 2015, робочою групою посадових осіб Офісу великих платників податків була проведена документальна невиїзна перевірка Позивача з питань правильності класифікації згідно із Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі - УКТ ЗЕД) клейових пістолетів, щодо яких проведене митне оформлення за митними деклараціями від 08.04.2015 № 100270004/2015/297723, від 18.12.2015 № 100270004/2015/305541, від 14.08.2017 № UA100120/2017/183684.
За результатами перевірки складений акт від 12.10.2017 №н32/ 17/28-10-14-09/0031111564, в якому встановлено, що позивачем були порушені вимоги Закону України «Про митний тариф 1 України» від 19.09.2013 № 584-VII, пп. «г» п. 5 ч. 8 ст. 257 Митного кодексу України, п. 187.8 ст. 187 та п. 190.1 ст. 1 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим були занижені податкове зобов'язання з ввізного мита на загальну суму 53 150,67 грн. та податкове зобов'язання з ПДВ на суму 10 630,13 грн.
На акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 31.10.2017:
- № 00076711409, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із ввізного мита на суму 53 150,67 грн та застосовано штрафні санкції на суму 13 287,66 грн;
- № 00076811409, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із ПДВ на суму 10 630,13 грн та застосовано штрафні санкції на суму 2657,54 грн.
За результатами адміністративного оскарження рішеннями Державної фіскальної служби України № 1743/ 6/99-99-11-03-03-25 та № 1742/6/99-99-11-03-03-25 скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
Проте, не погоджуючись із такими податковими повідомленнями-рішеннями та актом перевірки, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень. Також суд наголосив на тому, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, діяльність яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.
Відповідно до статті 69 Митного кодексу України (далі - МК) товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.
Органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД (частина друга статті 69 МК).
У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари (частина четверта статті 69 МК).
Під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо (частина п'ята статті 69 МК).
Згідно пункту 7 статті 345 МК, у разі виявлення органом доходів і зборів під час проведення перевірки ознак порушення митних правил бо контрабанди посадові особи органу доходів і зборів вживають передбачених законом заходів.
У разі виявлення під час митного контролю або після нього порушення правил класифікації товарів орган доходів і зборів має право самостійно класифікувати такі товари (частина четверта статті 69 МК).
За приписами пункту 3 частини третьої статті 345 МК органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, зокрема, щодо правильності класифікації згідно з УКТЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення.
Згідно зі статтею 351 МК предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
У частині другій статті 351 МК визначено дві підстави, за наявності яких може бути проведена документальна невиїзна перевірка.
Зокрема, відповідно до пункту 1 частини другої статті 351 МК, документальна невиїзна перевірка проводиться у разі виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 по справі №808/1341/14, можливість митного контролю після завершення митного оформлення виключно за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем на митну територію України було ввезено клейовий пістолет для низькотемпературного паяння для склеювання дерева, паперу, ДСП, ліноліума і пластика за допомогою клейових стержнів: моделі KV-JQ103, 20 W та моделі КV-JQ401, 40 W. При цьому, жодних рішень про визначення коду товару митним органом не приймалось, будь-яких зауважень від митних органів щодо коду товару не надходило, всі митні процедури були завершені і товар був випущений у вільний обіг.
Проте, в подальшому, у листі департаменту адміністрування митних платежів Державної фіскальної служби України від 08.09.2017 № 1865/99-99-17-03-03-18 було наведено інформацію про те, що товар "пістолет електричний для клею" слід класифікувати за кодом 8516 79 70 00 УКТ ЗЕД.
Державною фіскальною службою України у листі від 13.09.2017 №24467/7/99-99-14-04-02-17 на підставі отриманої департаментом аудиту інформації департаменту адміністрування митних платежів Державної фіскальної служби України згідно листа від 08.09.2017 № 1865/99-99-17-03-03-18, була надана інформацію про порушення суб'єктами декларування, у тому числі і позивачем, вимог щодо визначення спірного товару за УКТ ЗЕД, що слугувала підставою для призначення перевірки позивача.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції митними органами у минулому використовувався підхід, за яким спірний товар класифікувався за кодом 8515 11 00 00 УКТ ЗЕД (рішення Одеської митниці ДФС (КТ-50060804-0003-2016) від 11.04.2016 (рішення відкликано 15.11.2017), Дніпровської митниці ДФС (КТ-110-0242-10) 05.02.2010 та (КТ-110-3410-10) від 04.06.2010).
Таким чином, у даному випадку має місце ситуація, за якої митні органи суттєво змінили свій підхід до класифікації спірного товару "пістолет електричний для клею", що у даному випадку слугувало підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань та накладення штрафу вже після завершення митного оформлення.
Як вірно вказав суд першої інстанції, фактично зміна відповідачем підходу до класифікації товару призводить до того, що законні на момент їх вчинення дії вважаються порушенням декларантом законодавства України за яке декларант повинен нести відповідальність, що, на переконання колегії суддів, є недопустимим.
Так, у пункті 74 Рішення у справі «Лелас проти Хорватії» і пункті 70 Рішення у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Таким чином, на переконання колегії суддів, зміна практики, підходу суб'єкта владних повноважень щодо вирішення певних питань, пов'язаних із митними процедурами, зокрема щодо визначенням коду товару за УКТ ЗЕД, свідчить про порушення принципу «належного урядування» та не може бути підставою для засування до суб'єкта господарювання, який добросовісно діяв згідно відомої йому практики митного органу, негативних наслідків майнового характеру.
У свою чергу, щодо доводів учасників справи, які стосуються класифікації спірного товару, то колегія суддів звертає увагу на таке.
Класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється з урахуванням Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД та характеристик товару, визначальних для його класифікації, які встановлюються за результатами вивчення технічної документації, паспортних даних на товар, товаросупровідних документів, результатів лабораторних досліджень конкретного товару, інформації про товар, розміщеної у відкритому доступі мережі Інтернет.
Відповідно до Правила 1 Основних правил інтерпретації назви розділів, груп та підгруп наводяться лише для зручності користування. Для юридичних цілей класифікація товарів проводиться виходячи з найменувань товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп, і якщо такі тексти назв та примітки не вимагають іншого відповідно до таких положень.
Згідно Правила 3 Основних правил інтерпретації у разі коли згідно з правилом 2 (b) або з будь-яких інших причин товар на перший погляд (prima facie) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином:
(a) перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис. Проте в разі коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів чи речовин, що входять до складу суміші чи багатокомпонентного товару, або лише частини товарів, що надходять у продаж у наборі для роздрібної торгівлі, такі товарні позиції вважаються рівнозначними щодо цього товару, навіть якщо в одній з них подається повніший або точніший опис цього товару;
(b) суміші, багатокомпонентні товари, які складаються з різних матеріалів або вироблені з різних компонентів, товари, що надходять у продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може здійснюватися згідно з правилом 3 (a), повинні класифікуватися за тим матеріалом чи компонентом, який визначає основні властивості цих товарів, за умови, що цей критерій можна застосувати;
(c) товар, класифікацію якого не можна здійснити відповідно до правила 3 (a) або 3 (b), повинен класифікуватися в товарній позиції з найбільшим порядковим номером серед номерів товарних позицій, що розглядаються.
Правило 4 Основних правил інтерпретації визначає, що товар, який не може бути класифікований згідно з вищезазначеними правилами, класифікується в товарній позиції, яка відповідає товарам, що найбільше подібні до тих, що розглядаються.
В силу Правила 6 Основних правил інтерпретації для юридичних цілей класифікація товарів у товарних підпозиціях, товарних категоріях і товарних підкатегоріях здійснюється відповідно до назви останніх, а також приміток, які їх стосуються, з урахуванням певних застережень (mutatis mutandis), положень вищезазначених правил за умови, що порівнювати можна лише назви одного рівня деталізації. Для цілей цього правила також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів і груп, якщо в контексті не зазначено інше.
Приймаючи оскаржувані рішення, відповідач наголошував на тому, що спірний товар "пістолет електричний для клею" має класифікуватись за кодом 8516 79 70 00 УКТ ЗЕД, у той час як позивачем визначено код 8515 11 00 00 УКТ ЗЕД.
Згідно з поясненнями до товарної позиції 8516, що затверджені наказом Державної фіскальної служби України від 09.06.2015 № 401, до товарної позиції 8516 відносяться: (Е) інші побутові електронагрівальні прилади, до яких належать всі електронагрівальні машини та пристрої за умови, що вони, як правило, застосовуються в побуті. Деякі з них згадані раніше в цих поясненнях (наприклад, електрокаміни, "гейзерні" нагрівачі, сушарки для волосся, праски і т.п.). До числа інших входять: мікрохвильові печі; інші печі та електроплити, електроплитки, електрокотли варильні, грилі та ростери (наприклад, конвекційного типу, з електричним опором, інфрачервоні, індукційні високої частоти і комбіновані газоелектричні пристрої); кавники або чайники для приготування кави або чаю (включаючи кавники і чайники з проціджувачем); Тостери, включаючи тостерні печі, що призначені переважно для приготування тостів, але можуть також застосовуватися і для запікання невеликих шматочків продуктів, таких як картопля; чайники, каструлі, пароварки, підігрівники для молока, супу чи аналогічні посудини; млинцівниця; вафельниці; підігрівачі для тарілок і їжі; сотейники та посуд для підсмажування скибочок (фритюрниці); апарати для обсмаження кави; нагрівачі для пляшок; апарати для виготовлення йогурту та сиру; стерилізаційні апарати для приготування консервів; апарати для приготування повітряної кукурудзи; сушарки для обличчя та аналогічні сушарки; сауни для обличчя, до складу яких входять маски, в яких випаровується вода для обробки шкіри обличчя; аератори для рушників і нагрівальні вішалки для рушників; грілки для постелі; нагрівачі для парфумів або пахощів, а також нагрівачі для розсіювання інсектицидів; кип'ятильники для немеханічного прання.
З наведеного переліку вбачається, що товарної позиції 8516 можуть бути віднесені такі електронагрівальні пристрої, які полегшують побут людини - обігрів житла, приготування їжі, миття посуду, догляд за тілом.
Разом з тим, задекларований позивачем товар є робочим інструментом, який зазвичай використовується у будівництві, монтажі, ремонті тощо та не є приладом, який, в розумінні наведених пояснень, використовується в побуті: для приготування їжі, догляду за тілом або одягом.
Тому, на переконання колегії суддів, підстав для класифікації цього товару за кодом 8516 79 70 00 УКТ ЗЕД немає.
У свою чергу, згідно з поясненнями до товарної позиції 8515, що затверджені наказом Державної фіскальної служби України від 09.06.2015 № 401, до цієї товарної позиції відносяться: (А) Машини та апарати для низькотемпературної або високотемпературної пайки: паяння, включаючи паяння тугоплавким припоєм, являє собою операцію, в якій металеві деталі з'єднуються між собою заповнювальним металом з меншою температурою плавлення, який змочує метал(и) основи. Метал(и) основи не бере участі у процесі сплавлення під час утворення з'єднання. Присадний матеріал зазвичай розподіляється між поверхнями з'єднання за допомогою капілярного притягання. Високотемпературна пайка відрізняється від низькотемпературної пайки температурою плавлення використовуваних присадних матеріалів. При високотемпературній пайці температура зазвичай перевищує 450°С, тоді як при низькотемпературній пайці точка плавлення досягається при меншій температурі.
До цієї групи входять лише такі машини та апарати, які через свої спеціальні пристрої (наприклад, система для подачі паяльного дроту) можуть бути визначені як машини та апарати, призначені виключно чи переважно для паяння, включаючи паяння тугоплавким припоєм.
До цієї товарної позиції також включаються ручні паяльники та паяльні пістолети з електронагрівом.
Таким чином, до товарної позиції 8515 11 00 00 можуть відноситися ручні паяльні пістолети з електронагрівом із системою для подачі паяльного дроту для низькотемпературної пайки, включаючи паяння тугоплавким припоєм, що являє собою операцію, в якій металеві деталі з'єднуються між собою заповнювальним металом з меншою температурою плавлення, який змочує метал(и) основи. При цьому, метал(и) основи не бере участі у процесі сплавлення під час утворення з'єднання, а присадний матеріал зазвичай розподіляється між поверхнями з'єднання за допомогою капілярного притягання.
У свою чергу, як зазначено судом першої інстанції, електричні клейові пістолети призначені для склеювання таких матеріалів як дерево, пластик, кераміка, скло та інших подібних матеріалів. Принцип роботи клейового пістолета полягає у тому, що він за допомогою затворного механізму заряджається клейовим стержнем, який під впливом високої температури нагрівається і клей в розплавленому вигляді подається через сопло до склеювальних матеріалів. Технологія з'єднання предметів полягає у формуванні з'єднання з міжатомними зв'язками шляхом нагрівання матеріалів, що монтуються, нижче за температуру їх плавлення, подальшого замочування їх розплавленим припаєм, затікання припаю в отвір між деталями з наступною його кристалізацією.
Наведене свідчить, електричний клейовий пістолет за своїми характеристиками, функціями та принципом роботи вцілому можна співвіднести із ручними паяльними пістолетами з електронагрівом із системою для подачі паяльного дроту для низькотемпературної пайки. Єдина відмінність фактично полягає в тому, що останні використовуються для з'єднання металевих деталей за допомогою іншого металу, а клейовий пістолет для з'єднання дерева, пластику, кераміки, скла та інших подібних матеріалів за допомогою клейового стержня.
З огляду на це, на переконання колегії суддів, визначений позивачем код 8515 11 00 00 УКТ ЗЕД у порівнянні з застосованим відповідачем кодом 8516 79 70 00 УКТ ЗЕД більш точно описує спірний товар, який відповідно до правила 4 Основних правил інтерпретації найбільш подібний до товару згідно товарної позиції саме за кодом 8515 11 00 00 УКТ ЗЕД.
Таким чином, висновок відповідача про віднесення спірного товару до товарної позиції за кодом 8516 79 70 00 УКТ ЗЕД є помилковим, а позивач при митному декларуванні вірно обрав код 8515 11 00 00 УКТ ЗЕД.
Тому, нарахування позивачу у зв'язку із таким висновком відповідача грошового зобов'язання з ввізного мита та податку на додану вартість, а також штрафних санкцій є неправомірним, а тому висновок суду першої інстанції про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є правильним.
Щодо посилання відповідача на те, що у митній декларації країни відправлення, що надана позивачу продавцем визначено код 8516 79, що збігається з класифікацією, здійсненою відповідачем, то суд наголошує на тому, що в силу вимог частини восьмої статті 69 МК, такий код ні для позивача, ні для відповідача не є обов'язковим, а має лише інформаційний, довідковий характер.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя І.В. Федотов