01 квітня 2019 рокуЛьвів№ 857/2/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сапіги В.П.,
суддів: Запотічного І.І., Довгої О.І.,
за участі секретаря судових засідань Герман О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2018р. ухвалене в письмовому провадженні під головуванням судді Тимощука О.Л. в м. Івано-Франківськ в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 звернулася в суд з адміністративним позовом до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у невиплаті пенсії по втраті годувальника у розмірі 50 відсотків пенсії за віком ОСОБА_3, зобов'язання призначити та виплачувати з 20.02.2018 пенсію по втраті годувальника в розмірі 50 відсотків пенсії за віком ОСОБА_3, виходячи з розміру його пенсії станом на 19.02.2018, здійснити з 20.02.2018 перерахунок пенсії по втраті годувальника, виходячи з розміру пенсії ОСОБА_3 станом на 19.02.2018 та провести виплати недоотриманих сум, з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.11.2018р. заявлений позов задоволено, з тих підстав, що відповідачем призначено пенсію за віком у розмірі 8076,97 грн.
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити.
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що смерть фізичної особи, як один з юридичних фактів, обумовлює виникнення і зміну прав для інших суб'єктів правовідносин, пов'язаних із особою померлого, а також зауважив, що відповідно до статті 1219 Цивільного кодексу України, до складу спадщини не входять права на пенсію та інші виплати, встановлені Законом. Відтак, відповідач вважає правомірним рішення про призначення позивачу пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 50% пенсії померлого ОСОБА_3, а саме - 2886,87 грн., оскільки останньому не було перераховано та проведено вплати пенсії за рішенням суду.
Позивачем подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, який обгрунтовано аналогічними доводами викладеними в рішенні суду.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі, колегія суддів встановила таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи і не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 - чоловік ОСОБА_2 помер 19.02.2018, про що складено відповідний актовий запис №112.
На підставі наданих ОСОБА_2 документів, Калуським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області переведено позивача на інший вид пенсії - у зв'язку із втратою годувальника, яку призначено з 20.02.2018.
Відповідно до копії розписки-повідомлення Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, разом із заявою про призначення пенсії, поданої позивачем 22.02.2018, зареєстрованою за №581 1/347, останньою подано також копію паспорта, довідку №3723 від 22.02.218, свідоцтво про смерть годувальника та свідоцтво про одруження. Так, згідно із копією розпорядження №120698 від 01.03.2018, з 22.02.2018 позивачу призначено пенсію по втраті годувальника у розмірі 2886,87 грн., що становить 50% розміру пенсії ОСОБА_3
Згідно із копією звернення позивача до начальника Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 14.05.2018, ОСОБА_2 повідомила відповідача про те, що звернулась до останнього із заявою про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника - ОСОБА_3 від 22.02.2018 та вказала на необхідність проведення розрахунку пенсії за наявними в матеріалах пенсійної справи первинними документами про стаж та заробітну плату, в тому числі і довідки №286 від 31.05.2001.
У відповідь на заяву позивача про перерахунок пенсії від 14.05.2018, Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області направило ОСОБА_2 листа від 18.05.2018 №ПІ/14, відповідно до змісту якого, розмір пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_3 складає 5526,90 грн. Розмір пенсії обчислено із загального страхового стажу - 42 роки 07 місяців 09 днів та заробітної плати, яка взята за період з 01.09.1988 по 31.08.1993, згідно із довідкою про заробітну плату №1204-02/2511 від 20.09.2012, виданою адміністрацією міста Новий Уренгой (том 1, а.с.151), з 13.06.2002 по 31.05.2003, згідно із довідкою про заробітну плату ОАО "Приморскстройтранс" та з 10.07.2003 по 25.01.2004 відповідно до даних персоніфікованого обліку, з 16.08.2004 по 14.09.2006, відповідно до довідки №87 від 15.09.2006, виданої ЗАО "Лесозаводскстройтранс". Разом з цим, відповідач зауважив, що при перерахунку пенсії за віком ОСОБА_3 виникли сумніви щодо достовірності видачі довідки №286 від 31.05.2001 за період роботи з 01.01.1987 по 31.12.1991 оскільки відомості, зазначені у вказаній довідці не відповідають первинним документам. Окрім цього, враховуючи те, що ОСОБА_3 помер, рішення суду, яким зобов'язано відповідача провести перерахунок пенсії померлому годувальнику, відповідно до довідки №286 від 31.05.2001, втратило законну силу.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частини перша і друга даної статті).
Приписами ч.3 ст.46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на вибір пенсії передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, яка свідчить, що особі, яка має право на різні види пенсій (за віком, з інвалідності, за втрати годувальника), призначають один з цих видів пенсій за її вибором.
Відповідно до ст.37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). Непрацездатним членом сім'ї вважає, зокрема, дружина, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною 2 статті 37 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
Згідно ст.38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Відповідно до ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Непрацездатним членом сім'ї вважається, зокрема, дружина, яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно із ст.46 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 сім'я, яка має право на пенсію в разі втрати годувальника, може звертатися за призначенням пенсії в будь-який час після смерті або встановлення безвісної відсутності годувальника без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до п.3 ч.1 та ч.3 ст.45 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В ході розгляду адміністративної справи Калуським міськрайонним судом було встановлено, що постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16.02.2015 по справі №345/4729/14-а, визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в місті Калуші та Калуському районі щодо безпідставної зміни нарахування пенсії ОСОБА_3, взявши до уваги довідку про заробітну плату від 20.09.2012 №1204-02/2511, видану відділом справами архівів адміністрації м. Новий Уренгой за період роботи з 01.01.1986 по 25.08.1993 та зобов'язано провести перерахунок пенсії ОСОБА_3 відповідно до довідки №286 від 31.05.2001, виданої адміністрацією міста Новий Уренгой Ямало-Ненецького автономного округу Російської Федерації, починаючи з 17.05.2014. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2015 по справі №876/2437/15, вищевказану постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області змінено, та абзац 4 резолютивної частини викладено у такій редакції: "позовні вимоги ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії за період з грудня 2012 року по 16 травня 2014 року залишити без розгляду". У решті постанову залишено без змін.
Вказана постанова Львівського апеляційного адміністративного суду набрала законної сили 28.08.2015. Відповідачем було виконане дане судове рішення, що підтверджується позивачем та не заперечується відповідачем.
Таким чином, правовідносини у даній справи пов'язані з тими, які були предметом розгляду у справі №345/4729/14-а, в якій 16.02.2015р. було винесено постанову, що набрала законної сили, отже, встановлені у ній обставини не підлягають доказуванню в рамках даної справи, що стверджується наступними нормами права.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Принцип обов'язковості судового рішення закріплений також в статті 2 "Завдання та основні засади адміністративного судочинства "КАС України.
Статтею 14 Кодексу також передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Разом з цим, згідно зі статтею 370 цього ж Кодексу, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Суд зазначає, що судове рішення, яке набрало законної сили вважається законним, доки його не скасовано в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуто компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій таке рішення ухвалено.
Водночас, частиною 7 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у своєму рішенні від 15.10.2009 по справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" Європейський Суд з прав людини сфокусувався саме на невиконанні рішень суду, в яких держава виступає боржником в особі тих чи інших державних органів або підприємств та вказав, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає також право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Суд також зауважив, що відсутність у особи можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, виконання судових рішень є найвагомішим показником реального та належного захисту порушених прав, свобод та інтересів особи та невід'ємною складовою права на справедливий суд.
Як встановлено судом, відповідно до довідки Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, розмір пенсійної виплати станом на день смерті ОСОБА_3 - 19.02.2018, без надбавок та підвищень становив 7967,02 грн. Відповідно до розпорядження на перерахунок пенсії з 01.01.2017, з урахуванням надбавки дітям війни у розмірі 66,43 грн., та підвищення для примусово переселених членів сім'ї реабілітованих в сумі 43,52 грн., ОСОБА_3 призначено довічно пенсію, розмір якої становив 8076,97 грн.
З огляду на вказане, позивачу належить право на перерахунок призначеної пенсії, у розмірі 50 відсотків суми пенсії за віком ОСОБА_3, виходячи саме із розміру останньої, станом на 19.02.2018, враховуючи встановлені надбавки та підвищення.
Оцінюючи наведені апелянтами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені в позовній заяві та апеляційних скаргах, були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що останній підлягає до задоволення.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не бачить підстав для задоволення апеляційної скарги.
В силу ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2018р. у справі №0940/1798/18 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Головуючий суддя В. П. Сапіга
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 08.04.2019.