ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
08 квітня 2019 року № 0840/3322/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Шарій А.А., представника позивача ОСОБА_1, у відсутність представників відповідача й третіх осіб, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4, про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
15.08.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сороки Олександри Олександрівни про відкриття виконавчого провадження №56762599 від 17.07.2018.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.08.2018, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018, позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, встановлених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), а також залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4.
В обґрунтування позовних вимог з урахуванням додатково наданих пояснень, зазначено, що постанова про відкриття виконавчого провадження №56762599 від 17.07.2018 є протиправною, адже суперечить законодавству в частині неможливості стягнення коштів з банку, який знаходиться в ліквідації, не містить належних реквізитів боржника. Крім того, позивач зауважив, що виконавче провадження №56762599 відкрито на підставі спірної постанови з виконання виконавчого документа, який не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби в силу положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI.
Відповідач та треті особи не подали відзивів чи письмових пояснень на позовну заяву.
В ході судового засідання представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав та мотивів, що викладені в позовній заяві.
Представник відповідача подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.
17.11.2017 Запорізьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №808/1602/17 про присудження на користь ОСОБА_4 1280 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ОСОБА_11 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3). Зазначено адресу боржника: АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_3.
Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сороки Олександри Олександрівни від 17.07.2018 відкрито виконавче провадження №56762599 про примусове виконання виконавчого листа №808/1602/17, виданого 17.11.2017 Запорізьким окружним адміністративним судом про стягнення боргу у сумі 1280 грн на користь ОСОБА_4.
У вказаній постанові в графі боржник зазначено: «Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1», в графі адреса боржника: « АДРЕСА_2», в графі ЄДРПОУ: « НОМЕР_3».
Позивач не погодився із постановою про відкриття провадження від 17.07.2018 №56762599, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За приписами статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
1-1) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Стаття 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначає вимоги до виконавчого документа, зокрема відповідно до пунктів 3, 4 частини першої даної статті увиконавчому документі зазначаються:
- повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
- ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків).
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
Згідно пункту 5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, приймаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 17.07.2018 №56762599 державний виконавець констатував відповідність виконавчого листа №808/1602/17 від 17.11.2017 вимогам які ставляться до виконавчих документів, а також відсутність підстав для повернення вказаного виконавчого стягувачу без прийняття до виконання.
Однак, суд не може погодитись із такими висновками державного виконавця.
Судом досліджено виконавчий лист №808/1602/17, виданий 17.11.2017 Запорізьким окружним адміністративним судом, та встановлено, що в даному виконавчому листі боржником зазначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ОСОБА_11, а в якості адреси і ідентифікаційного коду боржника зазначено дані Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_3).
В оскаржуваній постанові від 17.07.2018 №56762599 державний виконавець в графі боржник зазначає: «Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1», в графі адреса боржника: « АДРЕСА_2», в графі ЄДРПОУ: « НОМЕР_3».
Тому з постанови від 17.07.2018 №56762599, не зрозуміло хто ж є боржником згідно виконавчого листа №808/1602/17 від 17.11.2017, ОСОБА_11 як фізична особа, Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» чи ОСОБА_11 як працівник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та водночас Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський».
Разом з цим, суд враховує, що державний виконавець не звернув уваги на дану обставину та не скористався, передбаченим статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», правом на звернення до суду, який видав вказаний виконавчий лист, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Суд звертає увагу, що з огляду на зміст та характер правовідносин, які були предметом судового розгляду у справі №808/1602/17, на виконання рішення в якій видано виконавчий лист №808/1602/17 від 17.11.2017, боржником не може бути ОСОБА_11 як фізична особа.
Якщо вважати боржником Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський», функції з ліквідації якого здійснює ОСОБА_11, то державний виконавець повинен був повернути виконавчий лист №808/1602/17 від 17.11.2017 стягувачу без виконання на підставі пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», адже 12.06.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський».
Згідно статті 77 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.
Вказане рішення Національного банку України від 12.06.2016 №124-рш опубліковано в газеті «Голос України» №132 (6386) від 16.07.2016, а тому відсутні підстави вважати, що державний виконавець не знав про існування такого рішення Національного банку України.
Визначаючись щодо того, чи може бути у вказаному виконавчому провадженні боржником ОСОБА_11 як працівник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та водночас Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський або ж Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ОСОБА_11, суд виходить з правової позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 24.01.2019 у справі №826/23408/15 за позовом ОСОБА_9 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» ОСОБА_10, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Златобанк», про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові від 24.01.2019 у справі №826/23408/15 Верховний Суд зазначив, що за змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до пункту 6.8 частини 6 Розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 №2, відповідно до якого оплата витрат, пов'язаних зі здійсненням ліквідації, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду, в тому числі витрат на сплату судового збору.
Відповідно до положень пунктів 1.4, 1.7 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, підготовку проекту кошторису здійснює Фонд або уповноважена особа Фонду (у разі делегування відповідних повноважень) на підставі наявного у неплатоспроможного банку фінансування. Кошторис витрат банку, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації або ліквідації банку, затверджується виконавчою дирекцією Фонду.
При цьому у відповідності до приписів пункту 9 частини першої статті 19 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до джерел формування коштів Фонду належать, зокрема кошти з Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики).
Уповноважена особа є посадовою особою Фонду, який фінансується, окрім іншого з Державного бюджету України.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що на законодавчому рівні встановлено певні особливості фінансування витрат Фонду. Разом з тим, в межах даного спору Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виступає саме у якості суб'єкта владних повноважень, і КАС України при вирішенні питання розподілу судових витрат не передбачає врахування будь-яких особливостей фінансування суб'єктів владних повноважень, у зв'язку з чим сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню саме за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Отже, відшкодування судових витрат позивачу у справі №808/1602/17 здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно частин першої та другої статті 3 Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Виходячи зі змісту вказаних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд дійшов висновку, що виконання судового рішення у справі №808/1602/17 в частині стягнення на користь позивача судового збору здійснюється відповідним органом Державної казначейської служби України, а не органами державної виконавчої служби.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.
Крім того, суд враховує, що у постанові від 24.01.2019 у справі №826/23408/15 Верховний Суд також зазначив, що джерела фінансування не можуть бути підставою для позбавлення позивача, на користь якого вирішено спір, права на відшкодування понесених судових витрат у встановленому процесуальним законодавством порядку.
Тому, в контексті необхідності забезпечення відшкодування судових витрат позивачу у справі №808/1602/17, з метою чого й видано виконавчий лист №808/1602/17 від 17.11.2017, необхідно чітко визначити особу, яка зобов'язана відшкодувати позивачу судові витрати, пов'язані з розглядом справи №808/1602/17.
При цьому, виходячи із характеру та змісту спірних правовідносин та обставин у справі №808/1602/17 відсутні підстави для стягнення судових витрат з фізичної особи ОСОБА_11 та з Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», а стягнення таких витрат з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не може здійснюватися органами державної виконавчої служби.
З урахуванням викладених обставин у сукупності, суд дійшов висновку, що у державного виконавця не було достатніх підстав приймати до виконання виконавчий лист №808/1602/17 від 17.11.2017 та відкривати виконавче провадження з виконання такого виконавчого листа, що свідчить про протиправність та необхідність скасування постанови від 17.07.2018 про відкриття виконавчого провадження №56762599.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, з урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин, що передбачає його участь у статусі саме позивача, в той час, як відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не виконано, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявного у справі платіжного доручення №11 від 21.01.2019 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1762 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України,
вирішив:
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сороки Олександри Олександрівни про відкриття виконавчого провадження №56762599 від 17.07.2018.
Стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» (місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: НОМЕР_3).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21708016).
Відповідач - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 110; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 34967593).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2).
Повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 08.04.2019.
Суддя О.М. Чудак