08 квітня 2019 року справа № 2340/4167/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати неправомірною відмову Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І та у видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І.
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації встановити позивачу статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І і видати посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії І.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має статус особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії та визнаний інвалідом ІІ групи до 01.07.2020, внаслідок захворювання пов'язаного з з проживанням у зоні посиленого радіоекологічного контролю. З метою реалізації свого права на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивач звернувся до управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації з проханням оформити та направити до Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації подання для встановлення статусу та видачі позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1. Розглянувши подання Звенигородської районної державної адміністрації, відповідач протиправно відмовив позивачу у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 1.
Відповідно до ухвали судді від 17.10.2018 розгляд даної справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив, тому у відповідності до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання Департаментом соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації відзиву на позов суд розцінює як визнання позову.
Ухвалою суду від 16.11.2018 зупинено провадження у даній адміністративній справі, до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі № 697/121/17. Ухвалою від 08.04.2019 поновлено провадження у даній справі.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
Позивач має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, віднесеного до 4 категорії згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 16.04.1996.
Відповідно до висновку обласної СПЕЦ ВКК від 11.11.1996 №3306 встановлено, що позивач має захворювання, пов'язане з проживанням у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Як вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ №124194 від 06.06.2018 позивачу присвоєно ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проживанням у зоні посиленого радіоекологічного контролю з 23.05.2018 - безтерміново.
Згідно з витягом із протоколу Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації №7 від 26.07.2018 засідання комісії Черкаської обласної державної адміністрації з питань видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на підставі наданих документів, відповідно до Закону України від 28.12.2014 № 76-VІІІ "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 18.04.2017 №245/0/76-17 та від 22.08.2017 № 16900/0/2-17/29 позивачу відмовлено у встановленні статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та видачі посвідчення категорії 1.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із змінами і доповненнями (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до положень статті 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 11 Закону №796-XII, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Згідно приписів пункту 1 частини першої статті 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особа з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
Отже, для отримання постраждалими статусу категорії 1 необхідні три умови: 1) інвалідність; 2) статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи; 3) причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.
Частиною першою статті 65 Закону №796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, видаються посвідчення синього кольору, серія А.
Статтею 12 Закону №796-XII встановлено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю, віднесеної до 4 категорії, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності до 01.07.2020, причина інвалідності: захворювання пов'язане з проживанням у зоні посиленого радіоекологічного контролю. Крім того, на час розгляду справи у позивача наявне діюче посвідчення потерпілого категорії 4 Серії В-П № 305554.
Разом з тим, з викладених правових норм вбачається, що достатньою та необхідною правовою підставою для видачі особі посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема є одночасна сукупність наступних умов: 1) встановлення їй інвалідності; 2) наявність довідки МСЕК про причинно-наслідковий зв'язок настання інвалідності особи із аварією на ЧАЕС.
Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Рішенням від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційного Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
Конституційний Суд України звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.
Встановлення у законах України пільг, компенсацій та гарантій громадянам України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов'язку, передбаченого статтею 16 Основного Закону України, щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та збереження генофонду Українського народу. Такі пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку.
Скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Основного Закону України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України (п. 4 мотивувальної частини).
Рішенням від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема і підпункт 4 Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виключено статтю 23, якою було передбачено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4. Отже, право на компенсації та пільги постраждалих, віднесених до категорії 4, було підтверджено.
Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій до ухвалення Закону № 76-VIII від 28 грудня 2014 року містилося у ст. 2 Закону № 796-XII. Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: (1) зона відчуження, (2) зона безумовного (обов'язкового) відселення, (3) зона гарантованого добровільного відселення та (4) зона посиленого радіоекологічного контролю.
Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".
01 січня 2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким ст. 2 Закону № 796-XII було виключено (підпункт 1 пункту 4). Виключено також абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
Цим законом не передбачено, що раніше видані посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.
Позивач набув статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 16.04.1996, тобто до 01.01.2015.
Виключення з 01.01.2015 зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки такий статус було набуто правомірно, а законні підстави для його припинення відсутні.
Крім того, Закон № 796-XII у редакції, чинній після 01.01.2015, передбачає надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, певних пільг та компенсацій. Зокрема, ст. 51, 56 вказаного Закону передбачають надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).
Таким чином, суд висновує, що виключення з 01.01.2015 зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілого осіб, яким раніше, до 31.12.2014, було встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), для цілей застосування пункту 1 частини 1 статті 14 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII, вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
Вказана правова позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 20.03.2019 у справі №697/121/17 (адміністративне провадження №К/9901/43405/18).
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями п. 10 Порядку №51 видача посвідчень провадиться: іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються: інвалідам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи. Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення.
Враховуючи, що судом встановлено, що позивач має право на встановлення статусу потерпілого 1 категорії та видачі відповідного посвідчення, рішення відповідача щодо відмови позивачу у наданні такого статусу та видачі посвідчення є протиправним та підлягає скасуванню.
У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, варто зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12.05.2004 передбачено, що, відповідно до вимог ст.13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
У п.145 рішення ЄСПЛ у справі Chahal проти Об'єднаного Королівства, 15.11.1996, 22414/93 зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
"Ефективний засіб правого захисту" у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено ч.3 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
У спірних правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, праву позивача отримати посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 кореспондує обов'язок відповідача прийняти таке рішення.
Зі змісту положень, закріплених ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, оскільки право позивача на отримання статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача - Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації прийняти рішення про надання позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачу посвідчення категорії 1 з вкладкою.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи з підстав та предмету спору, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір", а відповідач не надав суду доказів на підтвердження понесених судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 86, 94, 128, 159-163, 167, 185-187, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації (18036, м. Черкаси, вул. М. Залізняка, 10, ідентифікаційний код 03195719) про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації, оформлену протоколом №7 від 26.07.2018 у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та у видачі посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Копію рішення направити сторонам.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Кульчицький