м. Вінниця
05 квітня 2019 р. Справа № 120/811/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (далі - УПФУ в м. Вінниці, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є особою, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в місті Вінниці як отримувач пенсії за віком. Вказує, що у період з 01.10.2018 по 31.12.2018 не отримувала пенсійних виплат. Зазначає, що 13.02.2019 з метою з'ясування правових підстав невиплати пенсії звернулася до відповідача. У відповідь на вказане звернення отримала лист від 25.02.2019 № 66/П-1, у якому зазначено, що невиплачений розмір пенсії за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 облікований як заборгованість та буде виплачений на умовах окремого Порядку, як тільки такий порядок буде затверджений Кабінетом Міністрів України, та при надходженні фінансування. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати сформованої заборгованості по пенсії протиправною, оскільки грубо порушує її охоронювані законом права.
Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
За правилами частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Ухвалою від 12.03.2018 відстрочено позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, відкрито провадження у справі та встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У межах встановленого строку на адресу суду надійшов відзив (вх. №17459 від 29.03.2019), у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи позов таким, що не підлягає задоволенню. Свою позицію мотивує тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів від 28.06.2016 № 356" починаючи з травня 2018 року формування відомостей на виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється за результатами опрацювання списків осіб, наданих департаментом інформаційних систем та електронних реєстрів Пенсійного фонду України. Зазначає, що за даними списками позивач перетнула кордон, після надання позивачем заяви від 31.08.2018, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.08.2018 № НОМЕР_1 та протоколу № 43 від 43 про поновлення виплати пенсії позивачеві була поновлена виплата пенсії з 01.10.2018. Також відповідач вказує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Зазначає, що на сьогоднішній день вказаний порядок Урядом не затверджено, а відтак для виплати пенсії за період з 01.10.2018 по 31.10.2018 у сумі 9632,04 грн. відсутні підстави.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та з 01.10.2018 перебуває на обліку в УПФУ в м. Вінниці, де й отримує пенсію за віком. Однак, за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 пенсія позивачеві виплачена не була.
13.02.2019 з метою з'ясування правових підстав невиплати пенсії звернулася до відповідача. У відповідь на вказане звернення отримала лист від 25.02.2019 № 66/П-1, у якому зазначено, що після надання заяви від 31.08.2018, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.08.2018 № НОМЕР_1 та протоколу № 43 від 43 про поновлення виплати пенсії позивачеві була поновлена виплата пенсії з 01.10.2018. Вказано, що невиплачений розмір пенсії за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 облікований як заборгованість та буде виплачений на умовах окремого Порядку, як тільки такий порядок буде затверджений Кабінетом Міністрів України, та при надходженні фінансування.
Вважаючи протиправною бездіяльність УПФУ в м. Вінниці щодо невиплати пенсії за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 у в загальній сумі 9632,04 грн., позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, їх поновлення та порядок виплати, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Суд звертає увагу на те, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється лише за наявності підстав які передбачені ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Даний перелік підстав є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
У даному випадку, відповідачем не надано доказів існування (визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") підстав для припинення виплати пенсії позивачу.
Суд також звертає увагу на те, що висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права також містяться у Постанові Верховного суду від 03.05.2018, прийнятої за наслідками розгляду зразкової справи № 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.
Щодо посилань відповідача про виплату заборгованості у сумі 9632,04 грн. на умовах окремого Порядку, як тільки той буде затверджений Кабінетом Міністрів України та при находжені фінансування, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає зазначену позицію неприйнятною, виходячи з таких міркувань.
За змістом конституційних норм (ст.ст. 113,116,117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26.12.2011 та № 2-рп-99 від 02.03.1999 висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Таким чином, суд дійшов висновку, що здійснивши нарахування позивачу пенсії минулих періодів, відповідач безпідставно, всупереч вимог статті 46 Закону № 1058-IV не виплатив позивачу заборгованість по виплаті пенсії, що утворилася, чим допустив протиправну бездіяльність.
При вирішенні цієї справи суд застосовує вимоги статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість з неправомірно невиплаченої пенсії за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 в загальній сумі 9632,04 грн. як неотриманої з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача..
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням доводів сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо клопотання позивача про звернення рішення суду в межах стягнення за один місяць до негайного виконання, то суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Вказане судове рішення має зобов'язальний характер, оскільки позивач звернувся до суду з немайновими вимогами про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вказане рішення до негайного виконання не підлягає.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Ухвалою суду від 12.12.2018 відстрочено позивачеві сплату содового збору до ухвалення рішення у справі.
Частиною другою статті 133 КАС України передбачено, зокрема, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено повністю, відтак сплату судового збору в розмірі 768,40 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного Фонду України в місті Вінниці в дохід державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 в загальній сумі 9632,04 грн. (дев'ять тисяч шістсот тридцять дві гривні чотири копійки).
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці виплатити ОСОБА_1 заборгованості з виплати пенсії за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 в загальній сумі 9632,04 грн. (дев'ять тисяч шістсот тридцять дві гривні чотири копійки).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2)
Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (21028, Вінницька область, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, буд. 7, ЄДРПОУ 37979905)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович