м. Вінниця
08 квітня 2019 р. Справа № 120/602/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши в письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1)
до: ОСОБА_2 пенсійного фонду України у місті Вінниці (код ЄДРПОУ: 37979905, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)
про: визнання дій протиправними та стягнення заборгованості
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ОСОБА_2 пенсійного фонду України у місті Вінниці про зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що він має статус внутрішньо переміщеної особи, перебуває на обліку в ОСОБА_2 пенсійного фонду України у місті Вінниці та отримує пенсію за віком. Разом із тим, пенсія за період з 01.02.2018 року по 01.06.2018 року та з 01.07.2018 року по 01.11.2018 йому не нараховувалась та не виплачувалась з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії за вказаний період, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 07.03.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що 06.02.2018 року на адресу ОСОБА_2 надійшов Акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, згідно якого позивачу припинено дію довідки внутрішньо-переміщеної особи відповідно до даних СБУ з серпня 2017 року. На підставі протоколу комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, соціальної допомоги, пільг та розгляду інших соціальних питань №6 від 06.02.2018 року та даного акту виплата пенсії позивачу була припинена з 01.02.2018 року.
09.07.2018 року позивач звернувся до ОСОБА_2 із заявою про відновлення виплати пенсії. З вересня 2018 року управління Пенсійного фонду звернулось до управління соціального захисту населення для отримання інформації для проведення соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам за фактичним місцем проживання. Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та на підставі протоколу №43 від 11.09.2018 року комісії з питань призначення та надання населенню житлових субсидій, соціальних допомог, пільг та розгляду інших соціальних питань було призначено виплату пенсії позивачу. ОСОБА_2 повідомило позивача про необхідність надання заяви з АТ Ощадбанк України для перерахунку пенсії. Зазначену заяву позивач надав до ОСОБА_2 тільки в листопаді 2018 року, тому виплата пенсії розпочата з грудня 2018 року. Невиплачена пенсія позивачу з лютого по червень 2018 року є відкладеною та заборгованість з липня по листопад 2018 року є поточною.
Постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 внесені зміни в п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою КМУ №365 від 08.06.2016 та відповідно до якого суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З урахуванням наведеного, на думку відповідача, управління діяло правомірно та в межах чинного законодавства.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що згідно довідки № 509-621079 від 26.11.2014 року позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та станом на час розгляду справи в суді перебуває на обліку в ОСОБА_2 пенсійного фонду України у місті Вінниці.
04.01.2019 року на адресу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у місті Вінниці направлено адвокатський запит на отримання інформації щодо заборгованості виплати пенсії перед ОСОБА_1
На адвокатський запит представника позивача ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у місті Вінниці листом № 90/11.32.2/05 від 16.01.2019 року повідомило, що невиплачена пенсія громадянина ОСОБА_1 з лютого по червень 2018 року є відкладеною заборгованістю і становить 59781,10 грн., а невиплачена пенсія з липня по листопад 2018 року є поточною заборгованістю і складає 59781,10 грн. Сума пенсії, яка не виплачена за минулий період, облікована як заборгованість згідно п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, і буде виплачена на умовах окремого порядку, як тільки даний порядок буде затверджений Кабінетом Міністрів України.
Крім того зазначено, що відповідний порядок станом на 15.01.2019 року не прийнятий, тому вся заборгованість нараховується, але на даний час не виплачується.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, їх поновлення та порядок виплати, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
В даному ж випадку, доказів існування визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстав для припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем не надано.
Суд також звертає увагу на те, що висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права також містяться у Постанові Верховного суду від 03.05.2018 року, прийнятої за наслідками розгляду зразкової справи № 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.
Згідно з вимогами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Що ж до посилань відповідача у листі № 90/11.32.2/05 від 16.01.2019 року на те, що невиплачений позивачу розмір пенсії за минулий період, обліковується як заборгованість згідно "Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 08 червня 2018 року 2016 року № 365 та буде виплачений на умовах окремого Порядку, як тільки даний Порядок буде затверджений Кабінетом Міністрів України, то суд зазначає наступне.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, п. 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а п.18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України" це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому в даному випадку, на думку суду, підлягають застосуванню саме норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судом встановлено, що жодних змін у Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам Закону слід застосовувати норми Закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Пічкур проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Враховуючи усі вище викладені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у місті Вінниці понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 пенсійного фонду України у місті Вінниці щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.02.2018 року по 01.06.2018 року та 01.07.2018 року по 01.11.2018 року.
Зобов'язати ОСОБА_2 пенсійного фонду України у місті Вінниці виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01.02.2018 року по 01.06.2018 року в сумі 59781,00 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот вісімдесят одна гривня) та за період з 01.07.2018 року по 01.11.2018 року в сумі 59781,00 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот вісімдесят одна гривня).
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 пенсійного фонду України у місті Вінниці.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1);
Відповідач: ОСОБА_2 пенсійного фонду України у місті Вінниці (код ЄДРПОУ: 37979905, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).
Рішення у повному обсязі виготовлене: 08.04.2019
Суддя Чернюк Алла Юріївна