справа № 1.380.2019.000056
03 квітня 2019 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий суддя Коморний О.І,
секретар судового засідання Редкевич О.Р.
за участю
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача не прибув
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 про визнання протиправним рішення Тростянецької сільської ради Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області та зобов'язання винити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 з вимогами:
- визнати протиправним рішення № 1927 від 21 червня 2018 року XXII сесії VII - го скликання Тростянецької сільської ради Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства»;
- зобов'язати Тростянецьку сільську раду Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та вирішити питання про передачу йому у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектара, розташовану у межах с. Красова Миколаївського району Львівської області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15 травня 2018 року подав заяву до Тростянецької сільської ради Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області, у відповідності до ст. 118 Земельного кодексу України, про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га розташованої у межах Красівської сільської ради Миколаївського району Львівської області та прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Однак, відповідач прийняв рішення № 1927 від 21 червня 2018 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства».
Вважає рішення відповідача протиправним, оскільки позивачу відмовлено у наданні вказаного дозволу у зв'язку з невідповідністю даним Державного земельного кадастру, плановій землевпорядній та містобудівній документації, що як підстава для відмови суперечить ст. 118 Земельного кодексу України.
Представник відповідача проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву в якому зазначено, що відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_2 у наданні земельної ділянки у власність. Вказує на те, що рішення № 1927 від 21 червня 2018 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» не суперечить чинному законодавству, зокрема зазначає, що відповідно до ст. 118 ЗК України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів тв іншої містобудіваної документації.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що підстава відмови відповідача, а саме невідповідність даним Державного земельного кадастру, не відповідає дійсності, оскільки додатки до заяви містять повну інформацію про обрану позивачем земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території с.Красів, що підтверджується графічним матеріалом, на якому зазначене бажане місце її розташування. Також зазначає, що у спірному рішенні не конкретизовано у чому саме полягає невідповідність даним Державного земельного кадастру. Крім того вказує, що у відповідь на адвокатський запит про надання копій планової та містобудівної документації, що вказувалися у вищевказаному рішенні як одна з підстав для відмови у наданні земельної ділянки, відповідачем надано копію проекту генерального плану М 1:5000 с.Красова, з якого, на думку позивача, не видно підстав для відмови у наданні земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення позивачу.
Ухвалою суду від 09 січня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав, просив такий задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Суд заслухав вступне слово позивача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та
встановив:
ОСОБА_2, 16.05.2018 року звернувся до Тростянецької сільської ради Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га. та прийняття рішення про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах с. Красова Миколаївського району Львівської області. (а.с. 10)
Як встановлено із змісту заяви, також були подані додатки, а саме графічний матеріал, на якому зазначено бажане тісце розташування земельної ділянки з копією паспорта та ідентифікаційного номера.
Тростянецька сільська рада Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області прийняла рішення № 1927 від 21 червня 2018 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства». (а.с.9)
Зі змісту вказаного рішення встановлено, що відповідач відмовив позивачеві у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га ведення особистого селянського господарства на території Тростянецької сільської ради, в зв'язку з невідповідністю даним Державного земельного кадастру, плановій землевпорядній та містобудівній документації.
Позивач, не погодившись із протиправними діями відповідача звернувся із даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Статтею 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною 2 статті 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
При цьому, пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянам у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Згідно частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Так, судом з матеріалів справи встановлено, що позивач дотримався передбачених ч. 6 ст. 118 ЗК України вимог до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а саме додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма кореспондує ч. 3 ст. 23 Земельного кодексу України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З аналізу вказаних положень законодавства, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.
Суд звертає увагу позивача, що Закон України «Про звернення громадян» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки підстави та порядок розгляду клопотань про надань дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено нормами ЗК України, а процедура прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування врегульована положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування».
Відповідно ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питаю вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Судом встановлено, що на заяву позивача від 15.05.2018 року про передачу земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, відповідачем не надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак відмовлено з підстав вказаних у оскаржуваному рішенні, а саме в зв'язку з невідповідністю даним Державного земельного кадастру, плановій землевпорядній та містобудівній документації.
Підстави відмови передбачені статтею 118 ЗК України, перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Суд зазначає, що з витягу протоколу засідання комісії від 15 червня 2018 року з питань земельних відносин, будівництва, архітектури, просторового планування, природних ресурсів та екології, не зазначено мотивованих підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, що свідчить про формальний розгляд заяви позивача. (а.с.42-44)
Суд не бере до уваги покликання відповідача зазначені у відзиві про те, що причиною відмови у задоволенні клопотання позивача є підстава передбачена статтею 118 ЗК України, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, оскільки така не зазначена в оскаржуваному рішенні про відмову чи у вищезгаданому протоколі.
Крім того, на час розгляду справи відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження підстав зазначених у відзиві та у оскаржуваному рішенні.
Суд дійшов висновку, що результати розгляду відповідачем заяви позивача невмотивововані та рішення не містить посилання на норми законодавства, що свідчить про формальний розгляд заяви позивача.
Таким чином, позовну вимогу про визнання протиправним рішення № 1927 від 21 червня 2018 року XXII сесії VII - го скликання Тростянецької сільської ради Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», належить задовольнити.
Суд звертає увагу на особливу важливість принципу "належного урядування", який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", п. 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії", п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Рисовський проти України" (Заява N 29979/04 пп.70,71) суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70 рішення). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість …Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п.71 рішення).
З урахуванням даного рішення, відповідач уникнув свого обов'язку щодо належного розгляду клопотання позивача про передачу земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому він же і повинен виправити свою бездіяльність, що цілком відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Тростянецьку сільську раду Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 15.05.2018 року про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектара, розташовану у межах с. Красова Миколаївського району Львівської області з прийняттям відповідного рішення, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити повністю.
Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 768,40 грн, такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тростянецької сільської ради Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення № 1927 від 21 червня 2018 року XXII сесії VII - го скликання Тростянецької сільської ради Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства».
3. Зобов'язати Тростянецьку сільську раду Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області (вул. Зелена,2, с. Тростянець, Миколаївський район, Львівська область, 81614; ЄДРПОУ 40178802) повторно розглянути заяву ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) від 15.05.2018 року про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектара, розташовану у межах с. Красова Миколаївського району Львівської області та вирішити питання про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 гектара, розташовану у межах с. Красова Миколаївського району Львівської областіз урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.
4. Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з Тростянецької сільської ради Тростянецької сільської об'єднаної територіальної громади Миколаївського району Львівської області (вул. Зелена,2, с. Тростянець, Миколаївський район, Львівська область, 81614; ЄДРПОУ 40178802), за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 05.04.2019 року.
Суддя Коморний О.І.