04 квітня 2019 року справа № 340/360/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, вул. Ак. Корольова,26, м. Кропивницький,25030
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
1)визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Ізмайлівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області;
2)зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Ізмайлівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області.
В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області протиправно відмовлено їй у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Ізмайлівської сільської Олександрійського району Кіровоградської області.
Вказує, що в обґрунтування даної відмови відповідачем зазначено зміст частини п'ятої статті 116 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Позивач в свою чергу наголошує на тому, що ним виконано всі вимоги передбачені законодавством для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, а в листі №С-18056/0-8133/0/17-18 від 28.12.2018 р. не наведено жодної підстави для відмови, визначеної ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Ухвалою суду від 11 лютого 2019 року провадження в справі відкрито за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.
Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву не надав.
При цьому надавши клопотання про закриття провадження в справі, в якому зазначив, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством. Зокрема зазначив, що оскільки вказана позивачем земельна ділянка віднесена до земель переданих у постійне користування, і таке право користування в порядку, визначеному законом, не припинено, відсутні підстави для задоволення її заяви (а.с.18-20).
Ухвалою суду від 04.04.2019 року в задоволені клопотання про закриття провадження відмовлено.
Представником позивача до суду подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якого із відзивом відповідача не погоджується. Зазначає, що доводів позовної заяви обставини, які викладені у відзиві на позовну заяву, не спростовують. Також вказує, що відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву копію Державного акта на право користування земельною ділянкою доводячи суду факт того, що бажана позивачем земельна ділянка знаходиться у користуванні громадянина ОСОБА_2 і таким чином обґрунтовуючи оскаржувану позивачем відмову у задоволенні заяви про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо визначеної земельної ділянки. Проте, згідно з свідоцтвом про смерть, виданим Ізмайлівською сільською радою Олександрійського району Кіровоградської області від 15.09.2010 року, ОСОБА_3 помер. А згідно чинного законодавства, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. Таким чином, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі (а.с.23-24).
Від представника позивача до суду надійшла заява, зі змісту якої встановлено, що рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.10.2018 р. (справа №398/1068/18) - відмовлено в задоволені позову ОСОБА_4 до Приютівської селищної ради та Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування за законом. Викладене свідчить, що земельна ділянка не перебуває у постійному користування ОСОБА_3 та його спадкоємців (а.с.26-29).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 19.12.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Ізмайлівської сільської ради Олександрійського району Кіровограді області (а.с.6).
До вказаної заяви позивачем додані: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія паспорта громадянина та ідентифікаційного коду; доручення (а.с.8-10).
Листом від 28.12.2018 року №С-18056/0-8133/0/17-18 відповідач повідомив позивача, що відповідно до частини п'ятої статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Враховуючи вищевикладене, Головне управління Держгеокадастру Кіровоградській області не має правових підстав для задоволення заяви (а.с.7).
Позивач не погоджуючись з відмовою в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, вважаючи її протиправною, звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У відповідності до п. "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України (далі ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
При цьому, з огляду на зміст п.п. "в" ч.3 ст.116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
На підставі п. "б" ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч.1, 7 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність у позивача можливості отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, однак за умови, якщо такого права вона не використала раніше.
Документальних доказів використання позивачем раніше такого права відповідач до суду не надав.
Згідно з ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Проаналізувавши норми Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за №1391/29521, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.ч.6, 7 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, частиною сьомою статті 118 ЗК України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, отримавши заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, відповідач, згідно з статтею 118 ЗК України, повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (видати відповідний наказ) або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.
Натомість, відповідач листом від 28.12.2018 року №С-18056/0-8133/0/17-18 відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки посилаючись на ч.5 ст.116 ЗК України.
Відповідно до вказаної статті земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Представник позивача вказує, що оскільки ОСОБА_3 помер, тому право користування земельною ділянкою за ним припинилося з дня його смерті, крім того, таке право не входить до складу спадщини після його смерті, з підстав того, що право користування земельною ділянкою ним здійснювалося на підставі державного акта про постійне користування земельною ділянкою (а.с.23)
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 15.09.2010 року (а.с.31).
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, серія НОМЕР_2 від 01.04.1994 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 13, ОСОБА_3, на підставі рішення V сесії Олександрійської районної Ради народних депутатів від 28.02.1992 року №96, було надано в постійне користування земельну ділянку площею 50,00 га, розташовану на території Ізмайлівської сільської ради (а.с.27-29).
Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.
Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Відповід-но до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 1021 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі №6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року у справі №6-3113цс15, а також постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц й від 14 листопада 2018 року у справі 648/829/15-ц.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене, враховуючи посилання представника відповідача на докази, які не були покладені в основу оскаржуваної відмови та не доведення суду, що Управлінням було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваної відмови, вбачається, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області листом від 28.12.2018 року №С-18056/0-8133/0/17-18 відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені частиною 7 статті 118 ЗК України
При цьому, чинним законодавством не передбачено права територіального управління Держгеокадастру відступати від положень даної статті.
Таким чином, суд дійшов висновку про невмотивованість та протиправність відмови Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Ізмайлівської сільської ради Олександрійського району Кіровограді області. Відтак, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Що стосується позовної вимоги, в якій позивач просить зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Ізмайлівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 р. №21-87а13, а згідно з статтею ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Разом з тим, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки заява позивача від 19.12.2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою розглянута з порушенням норм Земельного кодексу України, суд вважає, що порушене право позивача на отримання обґрунтованого рішення за її заявою має бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути дану заяву.
При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, які визнані судом протиправними.
Щодо доводів відповідача, зазначених у відзиві на позовну заяву та посилання на правові висновки Верховного Суду, що висловлені в постановах від 31.01.2018 р. у справі № 814/741/16 та постанові від 14.03.2018 р. у справі № 804/3703/16, суд зазначає, що у справах, які розглядались Верховним судом встановлено, що позивачу не було у місячний строк надано дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні. Верховний суд вказав, що суди попередніх інстанцій встановили ту обставину, що відповідач надавав відмову позивачу поза місячним строком, а тому позивач мав право замовити проект землеустрою без отримання такого дозволу за принципом так званої "мовчазної згоди". Таким чином, за вказаних та встановлених судами попередніх інстанцій обставин у позивача відсутні перешкоди у замовленні проекту землеустрою.
Натомість у даній справі, яка розглядається, Головним управлінням у місячний строк надано позивачеві відповідь про відмову у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Таким чином, вказані обставини позбавляють права позивача замовити проект землеустрою за принципом "мовчазної згоди", тобто без отримання відповідного дозволу, а доводи відповідача про не порушення прав та інтересів позивача як особи, яка має намір отримати земельну ділянку є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому, приписами ч. 3 ст.139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача слід стягнути витрати на сплату судового збору у сумі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача
Керуючись ст.ст.77-79, 90, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Ізмайлівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, викладену в листі від 28.12.2018 №С-18056/0-8133/0/17-18.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вх.№С-18056/0/16-18 від 21.12.2018р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 768,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Повний текст рішення складено та підписано 04.04.2019 року
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. Петренко