05 квітня 2019 року м. Київ №320/474/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимоги і податкового повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 05.03.2018 №866-52;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.10.2018 №0080145206.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкова вимога та податкове повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм Податкового кодексу України, оскільки підписані не уповноваженими особами.
Позивач наголошує, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні підтвердження повноважень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти інтереси Головного управління ДФС у Київській області, а згідно наказу ГУ ДФС у Київській області від 05.01.2018 №24 ОСОБА_2 не уповноважувався на підписання податкових вимог платникам податків у порядку, встановленому статтею 59 Податкового кодексу України.
Крім того, позивач зазначає, що веб-сайт ГУ ДФС у Київській області, на якому розміщено інформацію про підтвердження повноважень ОСОБА_2, не є веб-сайтом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, а тому позивач не має обов'язку щодо пошуку інформації про уповноважену особу на будь-якому іншому сайті контролюючого органу.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що посадові особи контролюючого органу при прийнятті оскаржуваних податкової вимоги та податкового повідомлення-рішення діяли на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Відповідач зазначає, що оскаржувані рішення підписані уповноваженими особами, яким Головним управлінням ДФС у Київській області були надані повноваження на вчинення таких дій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 у даній справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.
Протокольною ухвалою від 28.03.2019 суд вирішив здійснювати розгляд даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.
04 квітня 2019 року до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
Розглянувши позовну заяву, оцінивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2, виданим Броварським РВ Управління ДМС України в Київській області 09 квітня 2015 року (том 1, а.с. 10-12).
Як випливає з матеріалів справи, 05 березня 2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято податкову вимогу №866-52, в якій зазначено, що станом на 05.03.2018 сума податкового боргу гр. ОСОБА_1 становить 110761,79 грн., у тому числі по орендній платі з фізичних осіб за основним платежем у розмірі 104028,78 грн. та пеня в розмірі 6733,01 грн. (том 1, а.с. 13).
Судом встановлено, що дана податкова вимога підписана ОСОБА_2
18 жовтня 2018 року Головним управлінням ДФС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0080145206, яким до ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 20% в сумі 17199,98 грн. за затримку сплати грошового зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб (том 1 а.с.14).
Судом встановлено, що вказане податкове повідомлення-рішення підписане ОСОБА_3
Вважаючи податкову вимогу від 05.03.2018 №866-52 та податкове повідомлення-рішення від 18.10.2018 №0080145206 протиправними та такими, що підписані не уповноваженими особами, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19 ПК України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
Згідно з положеннями підпунктів 20.1.18, 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право: визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Підпунктом 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
З системного аналізу вказаних норм ПК України випливає, що виключним правом та повноваженнями на застосовування до платників податків передбачених законом фінансових (штрафних) санкцій (штрафів), прийняття податкових повідомлень-рішень та податкових вимог наділені суб'єкти владних повноважень, що відповідно до норм ПК України мають статус "контролюючого органу".
В свою чергу, згідно з пунктом 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
Пунктом 20.4 статті 20 ПК України визначений порядок передачі повноважень посадових (службових) осіб контролюючого органу у межах цього ж органу, зокрема, зазначено, що керівник контролюючого органу має право надавати посадовим (службовим) особам такого органу повноваження на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом, законодавством з питань сплати єдиного внеску, законодавством з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.
Керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, має право надавати посадовим (службовим) особам такого органу повноваження на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом, законодавством з питань сплати єдиного внеску, іншим законодавством, контроль за дотримання якого покладено на контролюючі органи. (абз. 1, 2 п. 20.4 ст. 20 ПК України).
Згідно підпункту 21.1.8 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані оприлюднювати на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, перелік уповноважених осіб контролюючого органу та переданих таким особам функцій у випадках, передбачених цим Кодексом.
При цьому, підпунктом 14.1.137-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що уповноважена особа контролюючого органу - посадова (службова) особа контролюючого органу, уповноважена керівником такого органу на виконання певних його функцій в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Судом встановлено, що наказом ГУ ДФС у Київській області від 05.01.2018 №22 "Про надання повноважень" з метою належної організації роботи в умовах територіальної віддаленості окремих структурних підрозділів та відповідно до вимог п. 20.4 ст. 20, п.п.14.1.137-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, листа ДФС України від 04.01.2018 №233/7/99-99-17-03-17 "Про погодження уповноважених осіб" надано повноваження на виконання певних функцій, передбачених Податковим кодексом України, законодавством з питань єдиного податку, законодавством з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи посадовим особам ГУ ДФС у Київській області, зокрема, ОСОБА_2 - начальнику Броварського відділення на підпис податкових вимог (ст. 59 Податкового кодексу України) (том 1 а.с.105-106).
Також, наказом ГУ ДФС у Київській області від 21.02.2018 №402 "Про надання повноважень" відповідно до п. 20.4 ст. 20, п.п.14.1.137-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, на виконання листа ДФС України від 21.02.2018 №5260/7/99-99-13-04-01-17 "Про погодження уповноважених осіб" та з метою належної організації роботи в умовах територіальної віддаленості окремих структурних підрозділів, а також з метою взаємозаміни на період відсутності начальника Броварського відділення надано повноваження ОСОБА_3 - заступнику начальника відділення - начальнику відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Броварського відділення ГУ ДФС у Київській області, надавши йому право в частині винесення податкових повідомлень-рішень, рішень про визначення податкових зобов'язань відповідно до вимог ПКУ, а саме, зокрема: ст. 126 "Порушення правил сплати (перерахування) податків" (том 1 а.с. 107-109).
Як було встановлено судом, податкова вимога від 05.03.2018 №866-52 підписана ОСОБА_2, а податкове повідомлення-рішення від 18.10.2018 №0080145206 підписане ОСОБА_3
Отже, наведене свідчить, що оскаржувані податкова вимога від 05.03.2018 №866-52 та податкове повідомлення-рішення від 18.10.2018 №0080145206 підписані уповноваженими на те особами контролюючого органу, оскільки відповідачем представлено до суду документи про делегування керівником ГУ ДФС у Київській області повноважень посадовим (службовим) особам такого органу в порядку, передбаченому пунктом 20.4 статті 20 ПК України.
Крім цього, на офіційному веб-сайті відповідача опублікована інформація про начальника Броварського управління ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_2 та заступника начальника - начальника відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Броварського відділення ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_3, а також перелік функцій, на здійснення яких їх уповноважено.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкова вимога та податкове повідомлення-рішення підписані особами, які мали повноваження на їх підписання, а тому такі рішення прийняті в межах повноважень контролюючого органу, у зв'язку з чим підстави для їх скасування відсутні.
Щодо посилання позивача на те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні підтвердження повноважень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 представляти інтереси Головного управління ДФС у Київській області, суд зазначає наступне.
Так, порядок передачі повноважень посадових (службових) осіб контролюючого органу у межах цього ж органу визначений пунктом 20.4 статті 20 ПК України, яким передбачено, що керівник контролюючого органу має право надавати посадовим (службовим) особам такого органу повноваження на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом, законодавством з питань сплати єдиного внеску, законодавством з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.
Отже, з наведеного вбачається, що вказаною нормою ПК України визначено право керівника податкового органу надавати посадовим (службовим) особам такого органу певних повноважень та функцій при здійсненні ними завдань як контролюючого органу щодо дотримання податкового законодавства.
Як було встановлено судом, повноваження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо прийняття (підписання) ними податкової вимоги та податкового повідомлення-рішення передані їм саме наказами ГУ ДФС у Київській області від 05.01.2018 №22 та від 21.02.2018 №402 відповідно, які належним чином оформлені та видані в межах вимог, встановлених Податковим кодексом України.
При цьому, суд вважає, що посилання позивача на те, що такі повноваження повинні бути зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є некоректними, оскільки надання посадовим (службовим) особам контролюючого органу певних повноважень та функцій при здійсненні ними завдань як контролюючого органу щодо дотримання податкового законодавства врегульовані спеціальними нормами, а саме Податковим кодексом України, а не Законом України "Про держану реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Водночас, інших підстав для скасування вказаних податкової вимоги та податкового повідомлення-рішення позивач не зазначив.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд вважає, що відповідач довів правомірність своїх рішень, як суб'єкт владних повноважень, натомість позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
При цьому, суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.