Постанова
Іменем України
03 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 206/1441/17
провадження № 61-16648св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Територіальна громада в особі Дніпровської міської ради,
треті особи: Восьма Дніпровська державна нотаріальна контора, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2017 року у складі судді Зайченко С. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Свистунової О. В., Красвітної Т. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю.
Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що з 1981 року вона постійно проживала, а з лютого 1996 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, яка відповідно до свідоцтва про право власності від 14 листопада 1995 року належала на праві спільної сумісної власності її бабусі ОСОБА_5 та її чоловіку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, спадщину після смерті якої прийняв єдиний спадкоємець першої черги її чоловік ОСОБА_6, проте спадкові права у встановленому законом порядку не оформив. З вересня 1999 року ОСОБА_6 знявся з реєстрації у вищевказаній квартирі та оформився по путівці від 28 серпня 1999 року на державне забезпечення до геріатричного пансіонату, у якому проживав постійно до дня своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2. При зверненні до нотаріуса, з метою оформлення спадкових прав на спірну квартиру, з'ясувалося, що вона не є спадкоємцем ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_6
Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила в порядку вимог статті 344 ЦК України визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1, якою вона тривалий час добросовісно користується.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні правові підстави для визнання права власності позивача на спірну квартиру за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України, оскільки відкритість і безперервність користування нерухомим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У квітні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій невірно витлумачили норму права та не звернули увагу на те, що у позивача відсутні жодні правові титули володіння спірним об'єктом нерухомості, вона вселилася до спірної квартири до того, як вона перейшла у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з грудня 1997 року ОСОБА_6 був єдиним власником вказаної квартири, яка вибула з його володіння у вересні 1999 року, проте до теперішнього часу перебуває у добросовісному користуванні позивача.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2018 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 листопада 1995 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної власності ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3
У вказаній квартирі з 26 лютого 1996 року й до теперішнього часу зареєстрована позивач ОСОБА_4, а з 1997 року й до теперішнього часу її донька ОСОБА_7
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).
Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного законодавства і цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення добросовісність поведінки заявника на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Аналогічні положення закріплені в статті 12, 81 ЦПК Українив чинній редакції.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстав для визнання за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру за набувальною давністю немає, оскільки остання користується нерухомим майном за згодою і волею його власників і була обізнана щодо власників такого майна, тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання спірної квартири не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав передбачених статтею 344 ЦК України.
Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що спірна квартира не має власника, вибула із комунальної власності або ж вона є безхазяйною.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору, якими правильно здійснено тлумачення положень статті 344 ЦК України та дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач добросовісно володіє спірним житловим приміщення є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, які були предметом оцінки судів попередніх інстанцій, і судами їм надана належна оцінка.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик