27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 755/4408/16-ц
провадження № 61-23142св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., ОлійникА. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_4,
стягувач - Публічне акціонерного товариство «Укрсоцбанк»,
боржник - ОСОБА_5,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», подану його представником Трегуб ОксаноюАнатоліївною, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року, постановлену у складі судді Гончарука В. П., та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Крижанівської Г. В., Шебуєвої В. А., Оніщука М. І.,
Короткий зміст вимог заяви
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася із заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 червня 2015 року у справі № 74/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 402/90/07-Пі від 9 листопада 2007 року.
В обґрунтування заяви зазначила, що справи у спорах про захист прав споживачів не підвідомчі третейським судам, тому Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків не міг розглядати справу про стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 402/90/07-Пі від 9 листопада 2007 року, який є договором споживчого кредитування.
Вказала, що порядок використання на території України іноземної валюти регулюється відповідними нормами законодавства, які за правовою природою є імперативними, тому у разі надання кредиту у іноземній валюті спір щодо стягнення боргу включає елементи публічно-правового характеру, у зв'язку з чим такий спір не може передаватися на розгляд третейського суду.
Також послалася на те, що про існування оскаржуваного рішення третейського суду не знала і у судовому розгляді участі не брала; вперше про стягнення із неї заборгованості дізналася після надходження за місцем роботи виконавчого листа у лютому 2016 року. За таких обставин вважає, що є особою, яка не брала участі у справі, тому відповідно до статті 389-1 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, має право оскаржити рішення третейського суду протягом трьох місяців з дня, коли вона дізналася про його існування, тобто строк на подання цієї заяви нею не пропущений.
Короткий зміст ухвал судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх постановлення
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року заяву задоволено.
Скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 червня 2015 року у справі № 74/15 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 402/90/07-Пі від 9 листопада 2007 року.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір виник з договору споживчого кредиту, а ОСОБА_4 і ОСОБА_5 мають статус споживачів фінансових послуг, тому відповідно до статті 6 Закону України «Про третейські суди» цей спір не підвідомчий третейському суду. Також суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 є особою, яка не брала участь у справі, так як її неналежно повідомлено про час та місце розгляду справи і у судовому засіданні вона не була присутня.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» відхилено, ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 червня 2015 року, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справіз касаційною скаргою, у якій просив ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року і ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2017 року скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвали судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що ОСОБА_4 подала заяву про скасування рішення третейського суду із порушенням встановленого у статті 389-1 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, тримісячного строку і клопотання про його поновлення не заявляла, тому суд безпідставно прийняв цю заяву і розглянув по суті.
На думку заявника, ОСОБА_4 не має статусу особи, яка не брала участі справі, тому вона має право оскаржити рішення третейського суду у тримісячний строк з дня його прийняття, а не з дня, коли вона дізналася про існування цього рішення.
Суди не звернули уваги на те, що питання підвідомчості даного спору третейському суду перевірялося при розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання оскарженого рішення третейського суду і за результатами розгляду цієї заяви суд дійшов висновку, що справа могла передаватися на розгляд третейського суду.
Вважає, що даний спір за позовом банка до позичальника і поручителя є спором про стягнення кредитної заборгованості і не стосується захисту прав споживачів. Крім того, поручитель у будь-якому випадку не може вважатися споживачем, оскільки не отримує від банка жодних послуг.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 17 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 листопада 2007 року між Акціонерно-комерційним інвестиційним банком «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_5 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 402/90/07-Пі від 9 листопада 2007 року. Поручителем за кредитним зобов'язанням ОСОБА_5 є ОСОБА_4
Згідно з пунктом 1.2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії кредит надається позичальнику на поточні потреби.
Пунктом 6.2 цього договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів сторони, керуючись статтею 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються, що спір розглядається одноособово третейським суддею Постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків Ярошовцем В. М. У випадку неможливості розгляду спору вказаним суддею спір розглядається третейськими суддями Мороз О. А. або Білоконем Ю. М. у порядку черговості.
18 червня 2015 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків прийнято рішення у справі № 74/15 за ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості і стягнено солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 на користь банка кредитну заборгованість у розмірі 1 230 920,39 гривень та третейський збір у розмірі 12 709,20 гривень.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вирішуючи заяву про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спір щодо стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту не підвідомчий третейському суду як такий, що виник у правовідносинах щодо захисту прав споживачів.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій повністю погодитись не можна.
Підстави для скасування рішення третейського суду визначені статтею 389-5 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Згідно з цією статтею рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо: 1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 3) третейську угоду визнано судом недійсною; 4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.
Аналогічні положення передбачені статтею 51 Закону України «Про третейські суди».
Відповідно до статті 2 цього Закону третейським судом є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.
Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом (стаття 5 Закону України «Про третейські суди»).
Справи, непідвідомчі третейським судам, визначені у статті 6 Закону України «Про третейські суди».
Законом України № 2983-VI від 3 лютого 2011 року частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14, у якому визначено, що третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
У Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України № 2983-VI від 4 лютого 2011 року встановлено, що після набрання ним чинності третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.
Оскаржене у цій справі рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 червня 2015 року прийняте після внесення до Закону України «Про третейські суди» відповідних змін щодо непідвідомчості третейським судам справ у спорах щодо захисту прав споживачів.
ВеликаПалата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 14-336цс18 вказала, що договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням нею обов'язків як найманим працівником, є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, тому такий спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а його вирішення, незалежно від ініціатора спору, має ґрунтуватися та враховувати вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Тобто незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
ОдночасноВелика Палата Верховного Суду вказала, що договір поруки є додатковим, акцесорним зобов'язанням, який забезпечує належне виконання основного зобов'язання та виникає і існує лише за умови існування основного.
Договір поруки не є споживчим договором, а сторона такого договору не є споживачем, оскільки вказаний договір не направлений на задоволення потреб поручителя.
Таким чином, оскільки поручитель є стороною лише акцесорного зобов'язання, він не є споживачем і дія Закону України «Про захист прав споживачів» на правовідносини між поручителем та банком не поширюється.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу, не звернули уваги на те, що рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 червня 2015 року стягнено заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 402/90/07-Пі від 9 листопада 2007 року солідарно з ОСОБА_5 як з позичальника і з ОСОБА_4 як з поручителя.
Скасовуючи вказане рішення у повному обсязі з підстав непідвідомчості цієї справи третейському суду, суди першої і апеляційної інстанцій не обґрунтували належним чином свої висновки щодо поширення на правовідносини між ПАТ «Укрсоцбанк» і поручителем ОСОБА_4 положень Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, відкриваючи провадження у справі і розглядаючи її по суті, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 є особою, яка не брала участі у розгляді справи через її неналежне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, проте рішення третейського суду стосується її прав та обов'язків, тому вона може оскаржити його у тримісячний строк з дня отримання цього рішення.
Такий висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, є помилковим.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 червня 2015 року у справі № 74/15 задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» і стягнено солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 402/90/07-Пі від 9 листопада 2007 року у розмірі 1 230 920,39 гривень та третейський збір у розмірі 12 709,20 гривень.
У вказаній справі ОСОБА_4 має процесуальний статус відповідача.
Відповідно до статті 389-1 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду.
Заява про скасування рішення третейського суду подається до суду за місцем розгляду справи третейським судом сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейським судом.
Згідно з частиною четвертою статті 26 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, у справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб.
Стаття 2 Закону України «Про третейські суди» визначає, що сторонами третейського розгляду є позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред'явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред'явлено позовні вимоги.
Системний аналіз положень ЦПК України і Закону України «Про третейські суди»дає підстави для висновку, що сторони третейського розгляду та особи, які не брали участь у справі, і третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, є різними суб'єктами у справах про оскарження рішень третейських судів. Якщо особа має статус позивача, відповідача або третьої особи у третейській справі, таке виключає можливість набуття нею статусу особи, яка не брала участі у справі.
Ототожнення застосованого у статті 389-1 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, і у статті 51 Законом України «Про третейські суди» поняття «особа, яка не брала участь у справі», із особою, яка є стороною третейського розгляду, проте не була присутня під час третейського розгляду справи, є помилковим.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_4, яка є відповідачем у третейській справі № 74/15, має статус особи, яка не брала участь у справі, і має право оскаржити третейське рішення у тримісячний строк з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про його прийняття.
Суд апеляційної інстанції допущену судом першої інстанції помилку не усунув, натомість дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою.
Згідно з частинами другою, третьою статті 389-1 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання заяви, сторони третейського розгляду і треті особи можуть звернутися із заявою про скасування рішення третейського суду протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом.
Заява, подана після закінчення зазначених строків, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Таким чином, суд вирішує питання щодо поновлення строку на подання заяви про оскарження рішення третейського суду виключно за заявою особи, яка звернулася щодо скасування цього рішення.
Цивільне процесуальне законодавство не визначає перелік підстав для поновлення вказаного процесуального строку, тому причини його пропущення і їх поважність повинні оцінюватися судами з урахуванням конкретних обставин справи у кожному окремому випадку.
Причинами, що свідчать про поважність пропущення тримісячного строку на оскарження рішення третейського суду, можуть бути, зокрема, розгляд справи у третейському суді за відсутності сторони і неотримання нею рішення третейського суду, направлення кореспонденції від суду не за місцем проживання чи реєстрації тощо.
Вирішуючи питання щодо поновлення строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, суди повинні також враховувати, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню як джерела права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Устименко проти України» вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін про прийняті рішення у їхній справі.
У рішенні у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що повноваження судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Таким чином, вирішуючи питання щодо поновлення процесуального строку, суди повинні оцінити зазначені заявником доводи щодо поважності причин його пропуску, а також з'ясувати, чи має перегляд справи на меті виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не здійснення нового судового розгляду.
Відповідні висновки висловлені Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-1422цс17.
ОСОБА_4 не зверталася до суду першої інстанції із заявою щодо поновлення строку на оскарження рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18 червня 2015 року, так як помилково вважала, що цей строку нею не пропущений.
Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, з цим твердженням безпідставно погодився, причини пропущення заявником тримісячного строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду не з'ясував і питання щодо поновлення цього строку не вирішив.
Суд апеляційної інстанції на такі порушення процесуального законодавства уваги не звернув і дійшов висновку про залишення ухвали суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2017 року є такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права, тому не можуть вважатися законними і обґрунтованими та підлягають скасуванню.
Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд до відповідного суду першої або апеляційної інстанцій.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частини третя, четверта статті 411 ЦПК України).
Оскільки суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо непропущення заявником строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду і питання щодо поновлення цього строку суд першої інстанції не вирішував, натомість прийняв і розглянув заяву по суті, касаційний суд відповідно до статті 411 ЦПК України скасовує оскаржувані ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2017 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У зв'язку з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції визначених статтею 141 ЦПК України підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», подану його представником Трегуб Оксаною Анатоліївною, задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2017 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний