Іменем України
02 квітня 2019 року
м. Київ
справа №820/1942/16
касаційне провадження №К/9901/27860/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2016 (суддя Спірідонов М.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2016 (головуючий суддя - Старостін В.В., судді: Бегунц А.О., Рєзнікова С.С.) у справі № 820/1942/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Престиж» до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Престиж» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.04.2016 № 0000331401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 402353,50 грн.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 17.08.2016 адміністративний позов задовольнив частково. Скасував податкове повідомлення-рішення від 06.04.2016 № 0000331401 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 321883,00 грн. за основним платежем та 80470,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.10.2016 залишив постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2016 без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДФС у Харківській області оскаржило їх у касаційному порядку.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2016 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог Головне управління ДФС у Харківській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, пунктів 137.4, 137.16 статті 137 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях).
Зокрема, зазначає, що за наслідками контрольного заходу не виявлено жодного документа щодо збільшення позивачем фінансових інвестицій та не встановлено відображення ним доходів від збільшення фінансових інвестицій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Престиж» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період діяльності з 01.01.2012 по 31.12.2014, результати якої оформлено актом від 25.03.2016 № 131/20-40-14-01-07/31714807.
За її наслідками відповідач дійшов, зокрема, висновку про порушення позивачем вимог підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, пунктів 137.4, 137.16 статті 137 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку із заниженням задекларованих показників у рядку 03 «Інші доходи» декларацій з податку на прибуток підприємства за 2013 - 2014 роки на загальну суму 1845976,00 грн. внаслідок невключення до їх складу збільшення довгострокових фінансових інвестицій підприємства.
Зокрема, з'ясовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Престиж» було засновником суб'єктів господарювання (Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИАД-К», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИАД-АЗОВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИАД-Н», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИАД-ДОН»), уставний капітал яких (довгострокові фінансові інвестиції) був приєднаний до позивача (злиття підприємств).
Протягом 2013 - 2014 років, зокрема, Товариством з обмеженою відповідальністю «ДИАД-К» отримано прибуток, який позивачем у бухгалтерському обліку відображено як збільшення довгострокових фінансових інвестицій на загальну суму 1738486,00 грн. та, відповідно, по рахункам бухгалтерського обліку: Д-т рахунку 141 «Довгострокові фінансові інвестиції за методом участі в капіталі»; К-т рахунку 425 «Інший додатковий капітал»; збільшено валюту балансу по рядку 1035 «Інші фінансові інвестиції» та 1410 «Додатковий капітал» за відповідні періоди.
Утім, на переконання Головного управління ДФС у Харківській області, збільшення зазначеної суми довгострокових фінансових інвестицій повинно відображатись у рядку 03 «Інші доходи» декларацій з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди та включатись до об'єкта оподаткування.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2016 № 0000331401, згідно з яким з огляду на вказане порушення збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 321883,00 грн. за основним платежем та 80470,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відповідно до підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інвестиціями є господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно.
Згідно з пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фінансовими інвестиціями є активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.
При цьому довгостроковими фінансовими інвестиціями є інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент. Поточними є інвестиції, які здійснюються на строк, що не перевищує одного року, вони можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, що є еквівалентами коштів).
Пунктом 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що дохід, який виникає в результаті використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді процентів, роялті та дивідендів.
Дохід у вигляді збільшення фінансових інвестицій належить до інших фінансових доходів і визнається у періоді прийняття рішення про їх виплату.
Відповідно до підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу доходів платника включаються інші доходи платника податку за звітний податковий період.
За правилами пункту 137.16 статті 137 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу.
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку про те, що суми збільшення фінансових інвестицій, які відображені в бухгалтерському обліку, можуть бути визнані доходами виключно в період прийняття рішення про їх виплату.
У справі, що розглядається, судами встановлено, що позивач як засновник, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИАД-К» рішення про виплату дивідендів в охоплений перевіркою період не приймав.
Так, протоколом загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИАД-К» від 07.10.2015 прийнято рішення про розподіл чистого прибутку підприємства за період 2008 - 2014 роки й, відповідно, нарахування та виплату засновнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Престиж» дивідендів у сумі 2617805,24 грн.
Перерахування дивідендів від Товариства з обмеженою відповідальністю «ДИАД-К» на банківський рахунок позивача відбулось у листопаді 2015 року, що підтверджується долученими платником до матеріалів справи платіжними дорученнями.
Вказана сума дивідендів відображена Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Престиж» у рядку 3.2.3 додатку РІ до декларації з податку на прибуток за 2015 рік та, відповідно, врахована при розрахунку об'єкта оподаткування цього звітного періоду шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування на підставі підпункту 140.4.1 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, пунктів 137.4, 137.16 статті 137 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цілком об'єктивно визнано судами попередніх інстанцій таким, що не ґрунтується на вимогах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2016 у справі № 820/1942/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк